Під час 33-го Форуму видавців в Українському католицькому університеті презентували нове видання «Без розпачу, з надією», випущене Видавництвом УКУ. До збірки увійшли життєписи та свідчення героїв ініціативи «Малі історії Великої війни» — викладачів, студентів, працівників та випускників університету, які розповідають про своє служіння та будні в умовах повномасштабного вторгнення.
Про це повідомили представники УКУ.
Ініціативу «Малі історії Великої війни» започаткували в перші дні масштабної російської агресії задля документування людського досвіду та збереження історичної пам'яті. За майже п’ять років роботи творча група назбирала приблизно 380 розповідей.
«Усе розпочалося лютневого дня 2022 року, коли стартувала повномасштабна війна, і ми працювали цілодобово. У певний момент до мене в цьому хаосі підійшов тодішній ректор УКУ отець Богдан Прах і сказав: “Ми маємо це все фіксувати, ми маємо це все зберегти”», — поділилася спогадами кураторка проєкту Вероніка Саврук, яка очолювала відділ інформації та маркетингу у 2020–2026 роках та є випускницею університету.
Спочатку збір матеріалів проходив у Львові, який на початку великої війни масово приймав евакуйованих українців. Це були емоційні зустрічі на залізничному вокзалі, у прихистках для вимушених переселенців (зокрема в театрі Леся Курбаса та Унівському монастирі). Згодом команда розширила діяльність, організовуючи експедиції до військовослужбовців на східні рубежі для запису їхніх історій.
«Тільки тепер, через майже п’ять років, усвідомлюєш усю цінність перебування в тому моменті», — зауважила Вероніка Саврук.
Перша книга проєкту «Малі історії великої війни» мала назву «У сутінках перед світанком: історії непохитних» і містила свідчення за перший рік бойових дій. Другий випуск сфокусувався саме на людях зі спільноти Українського католицького університету.
Збірка «Без розпачу, з надією» об'єднала 24 розповіді героїв різного віку, фаху, походження та життєвого досвіду.
Упорядниця видання та продюсерка проєкту, історикиня Олена Джеджора підкреслила, що створення цієї книжки мало величезне значення не лише для архівації пам'яті, а й для підтримки самої університетської спільноти.
«Коли ми занурилися в ці історії, ми почали жити з цими людьми в їхніх особистих переживаннях. Це зміцнювало і лікувало нас самих. Ми розуміли, як важливо почути того, хто біля тебе переживає те саме або більше, страшніше, тяжче», — розповіла Олена Джеджора.
За її словами, на сторінках видання чітко простежуються різні форми реакції суспільства на екзистенційну катастрофу, з якою зіткнулася Україна.
«Хтось бере в руки зброю, хтось — пензлик, хтось — ручку, хтось сідає за клавіатуру, хтось — за навчальну парту, хтось — за фортепіано. І це все — реакція на одне і те саме», — додала вона.
Головні сенси книги закладені в її назві й оформленні: «без розпачу, з надією» та «ми вдома». Ілюстрації до видання створила Уляна Креховець — художниця, іконописиця, дизайнерка та керівниця мистецьких програм відділу розвитку УКУ.
«Це книжка про справжню глибоку людяність, про боротьбу зі страхом, про відданість. Хтось колись сказав, що ми — це вибори, які ми робимо. Ця книжка — про вибори, які роблять звичайних людей надзвичайними», — зазначила Олена Джеджора.
Одним із героїв став військовий і випускник магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ Ілля Полтавець. Його свідчення команда зафіксувала у 2024 році в Покровську на Донеччині. Попри зміни від часу інтерв'ю, незмінним залишається значення спільноти, наголошує боєць.
«Як у перші роки війни, так і зараз, спільнота є ключовим фактором моральної стійкості військовослужбовця. УКУ — це таке місце сили, яке підтримує випускників незалежно от того, де вони перебувають», — підкреслив Ілля Полтавець.
Іншим героєм виступив професор кафедри культурології Гуманітарного факультету Юрій Чекан. Після початку повномасштабного вторгнення він евакуювався з окупованої Київщини та знайшов новий дім у Львові, зазначивши, що саме середовище УКУ допомогло йому подолати травму війни й розпочати нову сторінку життя.
На презентації також обговорювали перспективи виходу англомовного тиражу, який служитиме важливим інструментом для представлення України та університету на міжнародній арені.
Журналіст, відеограф, багаторічний працівник УКУ та випускник Львівської богословської академії Петро Дідула працював над записом розвідок усі ці роки. Він зауважив, що сприйняття мети такої роботи з роками еволюціонувало.
«Ми починали цей проєкт тоді, коли ще не було терміну пам’ятування. Ми входили у цю війну з традиційним розумінням, що треба записувати, бо забудемо. А тепер я розумію, що не йдеться про “забуду” — йдеться про “буду”», — пояснив Петро Дідула.
За його переконанням, пам'ять про живі людські долі повертає почуття вдячності та допомагає віднаходити життєві орієнтири.
Владика Борис Ґудзяк, митрополит та архиєпископ Філадельфійський УГКЦ і президент УКУ, який підготував передмову до книги, наголосив на актуальності фіксації нинішнього досвіду.
«Це час творити. І час, щоби зафіксувати цю атмосферу, ці пережиття, події, великі подвиги, велике геройство і щоденне змагання за добро, красу та правду. Кожне свідчення має значення», — резюмував владика Борис Ґудзяк.
Творці проєкту закликають усіх читати нову книгу «Без розпачу, з надією», берегти пам'ять про пережиті випробування та ділитися українським досвідом зі світом.