Дев'ятого жовтня вірні візантійського обряду відзначають пам'ять святого Якова, сина Алфея, який входив до числа дванадцяти найближчих учнів Ісуса Христа.
Хоча ім'я цього святого апостола згадується у всіх чотирьох канонічних Євангеліях (Мт. 10, 3; Мр. 3, 18; Лк. 6, 15 та Ді. 1, 13), у наступні епохи християнства його нерідко плутали з іншими посланцями Господа, такими як Яків Заведеїв, Тадей чи Леві.
Наприклад, латинська літургійна традиція донині ототожнює його з Яковом — братом Господнім та першим єпископом Єрусалиму, хоча редактори Єрусалимської Біблії вважають подібне ототожнення безпідставним. Водночас це видання наводить іншу цікаву деталь про апостола Якова Алфеєвого.
Якщо проаналізувати чотири євангельські списки учнів, то можна помітити, що порядок багатьох імен там змінюється. Проте Яків незмінно перебуває на одному й тому ж місці, очолюючи останню четвірку дванадцятьох апостолів. Автори Єрусалимської Біблії пояснюють, що саме ця група учеників була найближчою до юдеїв.
На цьому достовірні відомості біблійстики про Якова Алфеєвого вичерпуються. Подальші згадки про нього в працях Отців Церкви та агіографічних списках містять чимало суперечностей. Зокрема, святий Кирило Олександрійський запевняв, що майбутній апостол народився у Капернаумі, тоді як деякі пізніші джерела називають місцем його народження Єраполь або ж згадують про його походження з коліна Манасії.
Існує також гіпотеза, що Яків був рідним братом митаря Леві (Матея), сина Алфея (пор. Мр. 2, 14), і міг розділяти з ним його професію, перш ніж той, бувши покликаним біля митниці, привів брата до Ісуса. Досі немає єдиної думки й стосовно регіонів, де проповідував і зрештою прийняв смерть Яків Алфеїв. Серед можливих географічних локацій називають Елевтерополь, Газу, Тир, Єгипет та Східну Сирію. Місцями його мучеництва вважають Острацин в Єгипті, Мармарику та Батнан у Малій Азії. Через нестачу точних фактів і прагнення різних Церков використати постать святого для підтвердження власного апостольського походження навколо нього виникло чимало легенд.
Точний характер смерті Якова Алфеєвого також залишається невідомим: одні джерела говорять про розп'яття з перебиттям гомілок, інші — про забиття камінням. Сьогодні головними збереженими реліквіями святого вважаються його глава, що зберігається у соборі св. Марка у Венеції, та частка мощів у базиліці св. Миколая в Барі.
Бідною на деталі щодо його земного життя, проповідницького шляху та мученицької кончини є й літургійна традиція. Богослужіння цього дня побудовані на загальних ідеях, характерних для вшанування будь-кого з апостолів. У церковних текстах Яків Алфеїв приймає благодать Духа у вигляді вогню, підкоряється волі Вчителя, здобуває від Нього просвітлення розуму та вирушає на місію. Його завдання, як і в інших апостолів, полягає в тому, щоб нести світло всесвіту, руйнувати темряву язичництва, силою віри виганяти демонів та витягувати людей з безодні марноти, рятуючи їх від зла.
До Якова звертають ті самі метафоричні порівняння, що й до інших його сподвижників: промінь Сонця правди, рибалка, який закидає мережу Божественних слів, та ріка Божої мудрості. Богослужіння також містять відлуння пророцтва Ісаї: “Які ж гарні на горах ноги його, хто несе добру новину” (Іс. 52, 7), що є типовим для днів пам'яті апостолів, які іменуються друзями Ісуса Христа та ангелів.
Водночас стихира на стиховні Вечірні нагадує, що церква прославляє не абстрактного апостола, а саме Якова Алфеєвого. У тексті відчувається усвідомлення того, що біографічних відомостей про нього збереглося обмаль, проте це не має вирішального значення. У молитві звучать слова: “Вірно торжествуємо всесвященний день твоєї пам’яті, Якове уславлений, не як Алфеєвого сина, але як апостола Христового тебе вшановуючи та проповідника Його невимовного воплочення. Тому Владичному престолові з Безтілесними завжди предстоячи і апостолів та мучеників ликами, ревно благай про спасіння нас Спасителем і Богом нашим”. Отже, для християнської традиції Яків Алфеїв — це насамперед посланець Христа та заступник перед Богом, а всі історичні деталі його біографії відходять на другий план.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##