Дев'ятого жовтня католики римо-католицького обряду вшановують пам'ять кардинала Джона Генрі Ньюмена — постаті, яка слугує духовним містком між католицизмом та англіканством. Представники англіканської церкви відзначають день його відходу у вічність 11 серпня.
Майбутній кардинал народився в англіканській родині лондонського банкіра, а його земний шлях охопив майже увесь XIX століття. У віці 15 років хлопець пережив глибоке внутрішнє навернення, після чого присвятив життя постійному зміцненню зв'язку з Творцем.
Священичий сан в англіканській церкві він прийняв у 1825 році. Згодом, починаючи з 1826 року, він здобував освіту та викладав в Оксфорді, приділяючи особливу увагу спадщині Отців Церкви, яку вважав фундаментом віровчення для всіх християнських течій.
У XIX столітті стосунки між католиками та англіканами у Великій Британії все ще супроводжувалися взаємним протистоянням. Не був винятком і Джон Генрі Ньюмен, який згодом здобув славу талановитого проповідника. Під час подорожі Середземномор'ям у 1832 році він ближче познайомився з релігійним побутом католиків, хоча спочатку сприйняв його переважно критично. Водночас він тверезо аналізував кризові явища в англіканстві, засуджуючи моменти, що відходили від первинного призначення Христової Церкви.
Саме Дж. Г. Ньюмен став на чолі «Оксфордського руху», головною метою якого було духовне очищення англіканської церкви. Його учасники виступали проти державного диктату над релігійними інституціями, закликали повернутися до апостольських витоків, сформулювати чіткі догмати та підкреслювали величезну роль єпископату й Таїнств. Окрім того, Ньюмен різко виступав проти ліберальних течій, які все більше поширювалися в його конфесії.
Досліджуючи період Отців Церкви, Дж. Г. Ньюмен детально проаналізував рішення Халкедонського Собору та внесок Папи Лева Великого. Опираючись на ці матеріали та праці святого Августина, він дійшов висновку, що вчення Тридентійського Собору, на котре спиралася тогочасна Католицька Церква, не має принципових розбіжностей із віровченням англікан, викладеним у «39 артикулах». Опублікована ним наукова праця на цю тему викликала шквал критики з боку англіканських єпископів та оксфордського академічного середовища.
У 1843 році Дж. Г. Ньюмен публічно відмовився від критичних закидів на адресу Католицької Церкви, а через два роки офіційно приєднався до неї. Частина його друзів та близьких сприйняла цей крок як зради, хоча знайшлися й ті, хто наслідував його приклад і теж став католиком.
Перехід до католицизму не сформував у нього ворожого ставлення до колишньої конфесії. Свою колишню приналежність до англіканства він розцінював як важливий етап духовного зростання на шляху до спільноти, яка найповніше зберегла святоотцівську та апостольську спадщину, висловлюючи надзвичайно новаторські для своєї епохи ідеї християнської єдності.
Отримавши католицизм, Дж. Г. Ньюмен поїхав навчатися до Рима, де згодом прийняв священство. Він увійшов до конгрегації світських священників Ораторії святого Філіппа Нері та здобув благословення Папи Пія IX на створення подібних осередків у рідній Англії. У 1850 році там було відновлено католицьку ієрархію, а Ньюмен заснував Ірландський католицький університет у Дубліні.
На той момент він уже був відомим католицьким автором і проповідником, а також завзятим оборонцем британських католиків від нападів англікан. Свої аргументи він завжди вибудовував у формі діалогу, який вважав наріжним каменем своєї місії. У часи, коли церковні інституції намагалися дистанціюватися від світського життя, науки та культури, Ньюмен закликав до активної взаємодії з ними, що викликало вкрай неоднозначну реакцію католицької ієрархії.
За часів панування клерикальної монополії на істину не знайшли розуміння й його думки про необхідність залучення мирян до активного церковного життя та переосмислення їхньої віри як складової Священного Передання. Через статтю «Про свідчення мирян у справах церковного вчення» священика навіть звинувачували в єресі.
Особистий досвід спілкування з Богом та голос сумління він вважав основою релігійного буття. У 1864 році світ побачила його автобіографічна праця «Apologia pro vita sua, історія моїх релігійних переконань», де автор детально змалював усі етапи своїх духовних пошуків. Згодом християнські богослови визнали цей твір справжнім літературним шедевром та класикою світового значення.
Під час проведення Першого Ватиканського Собору у 1869–1870 роках Дж. Г. Ньюмен виступав проти надання догматичного статусу папському примату та непомильності, вважаючи, що це стане перешкодою для досягнення християнської єдності.
Джон Генрі Ньюмен
Проте вже за часів понтифікату наступного Папи, Лева XIII, Дж. Г. Ньюмена було реабілітовано, а у 1879 році його звели у кардинальську гідність. Земне життя Дж. Г. Ньюмена обірвалося у 1890 році. У 2010 році Папа Бенедикт XVI здійснив його беатифікацію, а у 2019 році Папа Франциск проголосив його святим. 2021 року Англіканська Церква також внесла його до свого святця.
Церкві знадобилося понад пів століття, аби повноцінно осягнути спадщину Дж. Г. Ньюмена. Випереджаючи свій час, він не міг знайти підтримки в очах сучасників, проте здобув належне визнання у майбутніх поколіннях. Церковна спільнота поступово дозрівала до його думок, поки на Другому Ватиканському Соборі 1962–1965 років більшість із них не були інтегровані в офіційне віровчення.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##