Наприкінці жовтня завдяки тимчасовому перемир’ю відбулася перша організована евакуація жителів із тимчасово окупованих Олешок, що на Херсонщині. Сотні українців ступили на підконтрольну Україні територію після тривалої окупації, місяців ізоляції, постійного страху та нестачі їжі. На пункті перетину їх зустрічали працівники державних структур і волонтери, зокрема команди благодійних фондів «Карітас України», «Карітас Київ» та «Карітас Чернігів», а також президентка Карітасу України Тетяна Ставнича.
«Це був день, сповнений надзвичайно глибоких емоцій, які просто переповнювали», — ділиться вона враженнями.
З самого ранку на місці події розгорнули наметове містечко. У наметі від Карітасу на втомлених людей чекали гарячі напої, їжа та доступ до інтернету. Представники Карітасу Київ організували спеціальний транспорт, щоб доправити туди родичів евакуйованих, аби вони могли зустрітися та обійнятися одразу біля автобусів.
«Поява автобусів стала дуже зворушливою миттю. Люди зазирали у вікна, ми махали їм на знак вітання, а вони махали у відповідь, і на їхніх очах з'являлися усмішки», — згадує Тетяна Ставнича.
Один із транспортних засобів зупинився якраз біля локації Карітасу. Там на свою сестру чекав чоловік, який одразу попрямував до виходу.
Зустрічі, які доводять до сліз
«Щойно двері відчинилися, вона буквально випала з салону і розчинилася в його обіймах. Ця картина повторювалася знову і знову, коли рідні нарешті знаходили одне одного».
Значну частину врятованих становили люди похилого віку, чимало з них мали проблеми з пересуванням, усі вони виглядали дуже втомленими. Тим, хто не мав українського мобільного зв'язку, одразу роздавали SIM-карти.
Під час допомоги літньому чоловікові налаштувати картку в його старому телефоні Nokia, Тетяна Ставнича заговорила з ним. Коли розмова зайшла про життя в Олешках, місцевий мешканець спершу згадав катастрофу на Каховській ГЕС та масштабну повінь: як довелося все кидати, рятувати людей з воді та витягувати загиблих. І лише згодом він розповів про вбивство сусіда, зруйновану оселю, постійні вибухи та міни.
«Мене це дуже вразило. Я думала про те, скільки ж болю та травм накопичилося в цих людях, коли одна трагедія накладається на іншу», — зазначає Тетяна Ставнича.
Разом із людьми з Олешків прибула й ціла вантажівка з домашніми улюбленцями — кожен перебував у спеціальній переносці. «Мене вразила беззахисність цих тварин і те, що їхні власники категорично відмовилися їх кидати. Там були і маленькі кошенята, і собаки різних розмірів. Але найбільше запам'яталися великі пси — у їхній силі та водночас вразливості було щось таке, що й досі не виходить із голови», — зізнається очільниця Карітасу України.
Краса людської єдності
«Протягом усього дня люди постійно обіймалися. Для мене це стало найвищим проявом людяності, відчуттям приналежності та справжньої спільноти», — розповідає Тетяна Ставнича.
«У нашому середовищі ми часто говоримо про духовність або таїнство зустрічі. Того дня це таїнство повторилося сотні разів. У цьому є особлива краса, яка з'являється тоді, коли ми починаємо справді бачити одне одного крізь призму братерської любові», — додає вона.
Коли колона рухалася в бік Києва, вздовж дороги мешканці навколишніх населених пунктів виходили з українськими прапорами та плакатами, щоб привітати евакуйованих: «Вони ніколи раніше не бачилися і навряд чи колись ще зустрінуться. Проте між ними виникла неймовірна солідарність, тепло й доброта. Це надзвичайно український досвід. Я переконана, що в цьому і полягає справжня сила нашого гуманітарного реагування — у величі людяності».
Президентка Карітасу України висловила щиру вдячність командам, які працювали на місці: «Я відчуваю до них величезну повагу. Вони доносять нашу любов до тих, хто її найбільше потребує, роблячи це щиро, уважно і з відкритим серцем».
Допомога людям не закінчилася на місці прибуття. Фахівці Карітасу вже забезпечили гарячим харчуванням та необхідною білизною евакуйованих громадян, які проходять курс лікування в столичній лікарні. Психологи та кейс-менеджери продовжують супроводжувати тих, хто потребує додаткової допомоги. «Ми підійдемо до цього з повною гідністю та знайдемо необхідні рішення», — підкреслює Тетяна Ставнича.
«Я дуже сподіваюся, що це лише початок подібних місій. Цей випадок довів, що це можливо: навіть локальне припинення вогню в одному секторі здатне дати результат», — говорить вона.
Одна з жінок, якій вдалося виїхати, сказала волонтерам: «Ми приїхали з пекла». «Той факт, що ми змогли їх врятувати, дає мені величезну надію. Це доводить, що обстріли можна зупинити, варто лише мати політичну волю. І я вірю, що українська сторона цю волю має», — підсумовує Тетяна Ставнича.
«Для мене цей виїзд з Олешок подібний до однієї запаленої свічки. Але вона перша, і я щиро вірю, що за нею запалають тисячі інших».