Щороку 20 листопада Українська Греко-Католицька Церква вшановує преподобну Йосафату Гордашевську, яка заснувала Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Попри те, що вона жила задовго до епохи радянських репресій і відійшла у вічність природним шляхом, Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого історичного візиту в Україну в 2001 році причислив її до лику блаженних разом із 27 Новомучениками УГКЦ.
Життєвий шлях та покликання Михайлини Гордашевської
Майбутня черниця, в миру Михайлина Гордашевська, з'явилася на світ у Львові 20 листопада 1869 року. Змалечку вона виявляла глибоку релігійність, а її улюбленою дитячою грою разом із сестрою Анною було усамітнення в "пустелі". Коли дівчині виповнилося 18 років, її духовним наставником став отець Єремія Ломницький із ЧСВВ, після чого вона остаточно вирішила присвятити себе чернечому життю.
На той час єдиним жіночим чернечим згромадженням у Греко-Католицькій Церкві були сестри-василіянки, які переважно зосереджувалися на контемплятивному житті. Проте Михайлина усвідомлювала, що суспільство гостро потребує активної апостольської праці. Рівень соціального забезпечення та релігійної освіти залишався дуже низьким, медична допомога була недоступною, через що люди часто зверталися до знахарів. Через тяжку щоденну працю селяни не могли приділяти достатньо уваги вихованню дітей, що спричиняло високу дитячу смертність та проблему сирітства.
Це спонукало Михайлину, о. Єремію Ломницького та парафіяна с. Жужіль о. Кирила Селецького об'єднати зусилля задля створення нового жіночого згромадження, покликаного вирішувати ці гострі соціальні проблеми. Керівництво спільнотою довірили саме Михайлині.
Створення унікального українського згромадження
Аби перейняти чернечий досвід, вона деякий час мешкала у сестер-феліціянок у Жовкві, уважно вивчаючи їхній уклад. Водночас вона прагнула заснувати щось самобутнє та суто українське. Зокрема, Михайлина відмовилася копіювати одяг феліціянок — спираючись на знання зі шкільних курсів шиття та гаптування, вона самостійно розробила дизайн і пошила синій габіт, за яким Сестер Служебниць упізнають і донині.
Перша оселя Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії виникла у селі Жужіль у 1892 році. Початок був надзвичайно складним: бракувало базових побутових речей та їжі. Проте для Михайлини, яка прийняла в чернецтві ім'я Йосафата, та її сподвижниць це стало школою повної довіри до Бога, і Небесна допомога завжди приходила вчасно.
Монахині самовіддано працювали на благо місцевих жителів, проводячи катехизацію як для молоді, так і для дорослих. Вже за рік спільнота відкрила у Жужелі першу захоронку — ранній прототип дитячого садка, де селяни могли безпечно залишати нащадків на час роботи. Сестра Йосафата приділяла величезну увагу гармонійному розвитку малечі, прищеплюючи їм любов до Творця та Батьківщини через творчість, пісні, ігри й танці.
Соціальне служіння та місійний розмах
Особливою турботою черниць була допомога хворим. Щоб діяти професійно, Йосафата Гордашевська пройшла курси медсестер і заохочувала до цього інших сестер. Під час епідемій вони не залишали хворих, самовіддано доглядаючи за ними попри смертельну небезпеку.
Діяльність згромадження охоплювала й інші сфери: створення притулків для сиріт, прикрашання храмів, виготовлення риз та забезпечення церковного співу (сама мати Йосафата свого часу співала в хорі). Головним рушієм для них було бачення Христа у кожному стражденному.
Згодом спільнота почала стрімко зростати, з'являлися нові осередки по всій Галичині, а згодом місія вийшла за межі України задля підтримки емігрантів у Канаді, Бразилії та Югославії. Головним життєвим кредо засновниці стали слова: "Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба".
Останні роки, упокоєння та вшанування
Земний шлях преподобної супроводжувався важкими випробуваннями та фізичним болем — останні роки життя вона мужньо боролася з туберкульозом кісток. Перебуваючи в монастирі в Кристинополі, вона, попри власний біль, знаходила сили розраджувати сестер, демонструючи неймовірну покору перед волею Божою.
Мати Йосафата відійшла у вічність 7 квітня 1919 року, у день свята Благовіщення, перед цим точно передбачивши свою кончину за три тижні. Церква встановила день пам'яті преподобної саме на дату її народження (20 листопада), аби це свято не збігалося з дванадесятими церковними празниками.
Спочатку її поховали на Кристинопільському цвинтарі. Через політичні обставини та загрозу знищення могили у радянські часи, за сприяння польського лікаря Івана Кучми, 1982 року тентлінні останки перевезли до Риму, де вони й досі спочивають у каплиці Генералітету Сестер Служебниць.
З огляду на величезний внесок у християнську освіту дітей і молоді, у 2025 році Синод Єпископів УГКЦ проголосив блаженну Йосафату покровителькою катехитів, закликаючи всіх християнських вихователів наслідувати її величний приклад.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##