У мережі з'явилися дані про повне знищення Свято-Духівського собору, який розташовувався у центральній частині Голої Пристані та вважався однією з найдавніших духовних пам'яток міста.
Знищення святині
Цю звістку 24 вересня оприлюднив місцевий мешканець Віктор Шаманський. Як повідомляє видання Гривна, під знімком із зображенням церкви він залишив лаконічний підпис: «Згорів храм…».
На цей момент детальні відомості про подію відсутні, також немає свіжих фотоматеріалів чи відеозаписів, які б демонстрували поточний стан будівлі.
Для багатьох містян руйнування церкви стало глибокою особистою травмою, адже вона відігравала важливу роль у духовному житті громади. Водночас користувачі соцмереж висловлюють переконання, що після деокупації Херсонщини святиню обов'язково відбудують.
Спогади та реакція мешканців
Місцева мешканка Лариса зазначила: «Спалили і храм Свято-Духівський, нашу другу домівку. Знищують, стирають з лиця землі найкраще місце в світі. Виривають і викидають, але пам’ять живе вічно».
Інший житель, Олександр, поділився болісними спогадами: «Ось вам і жахи війни. Голій Пристані випала тяжка година знаходитись на лінії фронту, під перехресним вогнем. Кожне руйнування рідного міста озивається болем у наших серцях. У Свято-Духівському храмі я прийняв хрещення в 1968 році, про це навіть свідчив запис у книзі реєстрації проведених таїнств. Коли отець Георгій, трагічно загиблий в ДТП, заходився зводити дзвіницю, пожертвував старого дзвона. Він зберігався у нас дома дідом, який врятував його під час руйнування комуністами храму на честь Миколи Чудотворця на набережній. Тоді святиня впала від рук безбожників, зараз – від прильоту артилерії. Сумно, боляче, прикро».
Наслідки підтоплення та попередні пошкодження
Нагадаємо, що влітку 2023 року культова споруда зазнала масштабних руйнувань через повінь, спричинену підривом російськими загарбниками греблі Каховської ГЕС. Тоді представники окупаційної адміністрації та пропагандисти навіть обговорювали імовірність повного демонтажу церкви.
Навіть через два місяці після техногенної катастрофи навколишня територія та сама будівля залишалися затопленими. Російське пропагандистське медіа «Комсомольська правда» публікувало кадри з місця події разом із коментарем представника Російської Православної Церкви Дмитра Кроткова.
Він стверджував, що стіни вкрилися грибком, а вода залишила на них сліди нафтопродуктів. Пропагандисти лякали знесенням храму «через загрозу неконтрольованого руйнування», наголошуючи, що він зведений із глини та саману.
Хоча тоді руйнувати церкву не стали, вона систематично зазнавала пошкоджень через нескінченні обстріли, поки окупаційні війська остаточно її не знищили.
Історія церкви до повномасштабного вторгнення
До початку широкомасштабної агресії РФ парафія підпорядковувалася Московському Патріархату, а настоятелем служив отець Володимир Будник.
Його родина провела в російській окупації понад 7 місяців. Священник пережив зраду колишніх колег-колаборантів, зумів виїхати, приєднався до ПЦУ та знайшов прихисток у Носівці на Чернігівщині, де очолив стару місцеву церкву.
Він розповів, що деякі клірики УПЦ МП одразу почали прислуживатися загарбникам, підтримуючи їх і закликаючи до цього інших. Проросійське духовенство їздило до Криму по медикаменти, після чого змушувало містян перед камерами висловлювати подяку Путіну та патріарху Кирилу.
«Наш храм в той час перетворився на місце зустрічі проукраїнськи налаштованих людей. На службу приходили понад 200 вірян, ми молилися за Україну. Церква стала місцем, де можна набратися сили, поговорити, обмінятись новинами: кого забрали, хто ліків потребує, їжі, кого відвідати треба. Влади в місті вже не було, тому наша церква стала єдиним місцем прихистку та допомоги», – згадує отець Володимир.
За його словами, представники ФСБ неодноразово водили його на допити, вимагаючи співпраці та доносів на парафіян.
«Іноді окупанти виводили мене на розмову по три рази на день. Демонстративно садили в авто, двоє спереду і двоє ззаду по боках. Сідали так, щоби їхня зброя мені в ребра впиналася. Перевіряли мій телефон постійно. Такі “розмови” тривали іноді і по 40 хвилин. Казали, що можуть просто вбити. Загалом вони хотіли, щоб я казав людям потрібні їм речі, виступав на їхніх заходах. Їм потрібна була картинка. Вони знали, що я маю авторитет серед громади», – ділиться спогадами священнослужитель.
Зрештою, скориставшись нагодою, отець Володимир разом із дружиною виїхав на підконтрольну Україні територію через Василівку на Запоріжжі.