22 вересня візантійська та лютеранська церкви вшановують пам'ять старозавітного пророка Йони, якому приписують авторство однієї з книг дванадцяти малих пророків.
Згадки у Святому Письмі
У Біблії пророк з таким ім'ям з'являється двічі. Перший епізод переносить нас у VIII століття до нашої ери в Північне Ізраїльське Царство за часів правління нечестивого царя Єровоама ІІ. У Другій Книзі Царів зазначено, що йому вдалося відновити кордони Ізраїлю від заходу в Хамат аж до Араввського моря, спираючись на слово Господнє, передане через пророка Йону, сина Амітая, родом з Гат-Хеферу (2 Цар. 14, 25).
Особливості Книги Йони
Вдруге Йона, син Амітая (пор. Йона 1, 1), постає як ключовий персонаж і творець однойменної книги. Її унікальність полягає в тому, що на відміну від інших пророчих текстів, вона розповідає сюжет про покликання пророка і містить мінімум повчань, які Бог проголошує через нього.
Окрім того, слухачами Йони стають не ізраїльтяни, а жителі Ніневії — величезного міста «на три дні ходи» (Йона 3, 3), яке було столицею Ассирійської імперії. Туди Всевишній відправляє його закликати людей до покаяння, оскільки їхня «злоба піднялася» до Нього (Йона 1, 2).
Втеча від місії та Боже милосердя
Проте пророк намагається сховатися від свого призначення у Таршіші. Частково через ненависть до ніневитян, а частково через те, про що він сам скаже згодом: «Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, і уболіває над злом» (пор. Йона 4, 2). Він боявся, що Бог зглянеться над язичниками, а його власні пророкування про руйнування міста виявляться помилковими. Милосердя Творця до чужинців суперечило вузькоетнічному світогляду Йони, який прагнув триматися власних стереотипів.
Йона знає Бога як Того, хто «уболіває над злом». Грецький оригінал цієї фрази — «μετανοῶν ἐπὶ ταῖς κακίαις» — означає буквально «передумав» або навіть «розкаявся» щодо вироку грішникові, який залишив свої злі вчинки. Цей вираз увійшов і до візантійської Вечірньої, де Бога просять про милосердя, називаючи Того, хто «жаліється задля нашої злоби».
Шторм та порятунок у морській безодні
Втеча Йони закінчилася невдачею. Судно, яким він прямував до Таршішу, потрапило у жахливий шторм. Моряки кинули жереб, щоб з'ясувати причину лиха, і вказали на Йону. Пророк одразу зізнався: «Візьміть і киньте мене в мене, й море перестане проти вас бушувати, бо я знаю, що то через мене прийшла на вас велика оця хуртовина» (Йона 1, 12). Екіпаж виконав його прохання, і буря вщухла, після чого налякані моряки принесли жертву Господу і склали обітницю (Йона 1, 16).
Тим часом Йону проковтнула велетенська риба. Пробувши «в нутрі риби три дні й три ночі» (Йона 2, 1), він зміг переосмислити своє життя та погодитися на виконання Божої волі. Його молитва з другого розділу стала основою для однієї з біблійних пісень візантійської Утрені, і її досі можна почути в ірмосі шостої пісні канону.
Прототип Христа
Образ Йони в рибному череві має величезне значення, оскільки сам Ісус Христос пояснював його в Євангелії: «Бо як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі. Люди ніневійські стануть на суді з цим родом і його засудять, бо вони покаялися на проповідь Йони» (Мт. 12, 40-41). Йона виступає прообразом похованого і воскреслого Христа. Про це згадується і в каноні Пасхальної Утрені: «Зійшов ти, Христе, в глибини підземні і розбив кайдани вічні... і на третій день, як із кита Йона, воскрес ти із гробу».
Покаяння ніневитян
Жителі Ніневії дійсно покаялися, коли визволений з риби пророк прийшов до них із вісткою: «Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована» (Йона 3, 4). Побачивши щирий піст і відмову від зла, Бог справді «μετενόησεν» (Йона 3, 10).
Однак Йона продовжував сидіти біля міста, чекаючи на його знищення, і сердився на Господа. Тоді Бог вирішив провчити його за допомогою гарбуза, який дарував приємну тінь, а потім знищив. Коли пророк знову розлютився, Творець дорікнув йому: «Тобі жаль тикви, дарма що ти не поравсь коло неї й не зростив її… А мені б то не жаль було Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ, що не вміють розрізнити правиці від лівиці, — й худоби безліч?» (Йона 4, 10-11).
Історичний контекст та головна ідея
На цьому завершується Книга Йона. Її головного героя складно ототожнювати з реальним пророком VIII століття до н.е., адже тоді Ніневія ще не досягла такого величного розквіту. Особливості мови вказують на післявавилонський період історії Ізраїлю. Після відбудови Єрусалимського Храму у 515 р. до Х. Езра та Неємія почали суворо очищати звичаї народу, наклавши жорсткі обмеження на контакти з іншими націями. Подекуди це доходило до крайнощів — юдеї вірили у власну виключність і те, що спасенними можуть бути лише вони. Книга Йони стала відповіддю на такий ексклюзивізм.
Головний посил книги полягає в тому, що Боже слово звернене до всього людства. Пізніше це довів Ісус Христос своєю Жертвою на Хресті за межами Єрусалима, показавши, що спасіння поширюється далеко за межі Ізраїлю. Саме тому день пам'яті святого пророка Йони відзначається у візантійській традиції наступного дня після віддання свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста, нагадуючи, що Божа «μετάνοια» стосується кожного, хто щиро кається та змінює своє життя заради Господа.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##