Щорічно 11 жовтня віряни візантійського обряду вшановують пам'ять видатного гімнографа преподобного Теофана Начертанного. У богослужбових збірниках авторство багатьох текстів позначене поміткою «Творіння Теофанове», загалом же святий створив близько півтори сотні таких творів.
Народився майбутній чернець наприкінці VIII століття у Палестині в благочестивій християнській родині. Частина житіїв називає його сином пресвітера Йони, пам'ять якого припадає на 22 вересня, проте значно більше відомостей збереглося про брата Теофана — Теодора.
Обидва брати подвизалися у відомій лаврі святого Сави, де прийняли священство, а згодом разом виступили на захист православних ікон під час гонінь. Монастирське життя заклало міцний духовний фундамент для майбутніх звершень Теофана. Вечірні стихири від 11 жовтня описують його подвиг так: душу він озброїв працею, приборкав тілесні пристрасті, а розум перетворив на оселю Святої Трійці, вознісшись до небесного воїнства і хору святителів.
У періоди загострення іконоборчої єресі на зламі VIII–IX століть чернецтво стало головною силою у відстоюванні священних зображень. Отці Церкви наголошували, що шанування ікон не є ідолопоклонством, адже воно спирається на реальність Боговтілення: оскільки Син Божий прийняв людську плоть, його можна зобразити, а пошана образу завжди спрямована до Першообразу.
Разом із братом Теодором він особисто захищав іконошанування у Константинополі перед імператором Левом Вірменином. У кондаку святому підкреслюється цей подвиг: «Возгласивши Христове Божественне воплочення, безплотних ворогів дощенту викрив єси, чудний Теофане».
Через свою позицію брати зазнали ув'язнення. Правителі, які змінили Лева Вірменина, намагалися схилити їх до компромісу, але після відмови піддали жорстоким тортурам — розпеченим залізом їм випалили на обличчях образливі вірші, через що вони отримали прізвисько Начертанні.
Теодор помер у неволі раніше, і Теофан присвятив йому окремий канон. Звільнення прийшло у 843 році, коли імператриця Теодора відновила іконошанування у масштабах всієї імперії, що увійшло в історію як Торжество Православ'я. З цієї нагоди святий написав ще один шедевр — канон на першу неділю Великого посту.
За свої страждання заради віри Теофан був висвячений на єпископа Нікейського. Тому літургійні тексти цього дня прославляють його не лише як аскета і мученика, а й як архіпастиря, котрий своєю молитовною чистотою подолав ворожі сили та піднявся до небесних осель.
До самої кончини близько 850 року він керував Нікейською єпархією та складав богослужбові канони. Багато з цих творів і донині входять до сучасного репертуару церковної поезії.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##