Вебсайт православного суспільства

Це місце, де люди можуть знайти духовний зв'язок з Богом...

На Таїнства в Капличці не має та не може бути кошториса.
Саме Бог є творцем Таїнства, а батюшка лише знаряддя в Божих руках.
"Рекомендовані" ціни не зобов'язують до сплати. Треби виконуються в будь-якому разі.

Церковний календар на 19 вересня: вшанування благовірного князя Ігоря Чернігівського

19.09.2026 07:00 RISU
Церковний календар на 19 вересня: вшанування благовірного князя Ігоря Чернігівського

Українська православна церква 19 вересня вшановує пам'ять князя Ігоря. Його правительський штрих у Києві тривав лише тринадцять днів, після чого він рік присвятив чернецтву й загинув через криваві міжусобні війни того часу.

Ігор походив із роду Ярослава Мудрого, будучи його правнуком. У XII столітті потомки цього правителя розкололися на два табори — Ольговичів та Мстиславичів (Мономаховичів). Вони нещадно конкурували за владу, а головним призом у цьому протистоянні був великокняжий київський престол. Політичні лідери часто маніпулювали народом, збурюючи в суспільстві то сліпе захоплення, то люту ненависть.

Сам Ігор належав до Ольговичів, які утримували владу в Чернігові, а також був князем путивльським і берестейсько-дорогичинським. Коли його брат Всеволод 1139 року заволодів Києвом, то залишив Ігорю заповіт на великокнязювання у разі власної смерті. Проте кияни недолюблювали чернігівських правителів. Літописи свідчать, що місцеві мешканці вороже ставилися до Ігоря через його зневагу до посту та духівництва.

На відміну від двоюрідного брата Миколи Святоші, який добровільно відмовився від амбіцій та пішов у ченці, Ігор довгий час вів світський спосіб життя і владу відпускати не хотів, хоча й здобув непогану на ті часи освіту. Середньовічний літописець описував його як хороброго чоловіка, пристрасного мисливця на птахів та звірів, який любив читати книги та добре знався на церковному співі.

Щойно Всеволод помер 1 серпня 1146 року, Ігор, згідно з планом, посів київський стіл. Щоправда, правління виявилося ультракоротким. Мешканці столиці присягнули йому на вірність, але паралельно запросили на князювання Ізяслава Мстиславича з Переяслава. Щойно той підійшов до міста, військо Ігоря масово перейшло на бік ворога. Повалений правитель намагався втекти, проте його спіймали та кинули в зруб — дерев'яну яму з крихітним віконцем, куди ув'язненому передавали їжу.

Опинившись на межі життя і смерті через тяжку хворобу, Ігор відмовився від амбіцій та попросив про чернечий постриг. Волю виконали: він став ченцем Гавриїлом у Переяславській Йоанівській обителі. Неймовірним чином за кілька днів недуга відступила, і він продовжив чернечий шлях у київському Федорівському монастирі.

Здавалося б, колишній правитель міг спокійно доживати вік у молитвах і покаянні, але 19 вересня 1147 року прихильники чернігівського клану організували в Києві бунт. Виступ швидко придушили, однак розлючена маска натовпу вимагала крові. Згадали про Ольговича, який був зовсім поруч. Його витягли на розправу, вбили, а потім довго знущалися з тіла на вулицях столиці, поки не кинули на подільському торжищі.

Сквитавшись із неугодним правителем, натовп заспокоївся. Тіла Ігоря дісталися храму святого Михаїла, де, за свідченнями літописців, дивним чином раптово самі собою спалахнули всі свічки. Це розцінили як знак святості. Ольговичі швидко запустили процес канонізації: наявність мученика у роду додавала їм не лише духовної ваги, а й політичних балів. Образ ченця, який прийняв насильницьку смерть, ідеально підходив під церковне визначення преподобномученика.

Найбільше для вшанування пам'яті брата зробив Святослав. Він перевіз останки загиблого до Чернігова, де 5 червня 1150 року урочисто поховав їх у Спасо-Преображенському соборі (на честь цієї події у церковному календарі з'явилося окреме свято).

У той же період до Успенського собору Києво-Печерської лавра перевезли образ Пресвятої Богородиці, перед яким Ігор-Гавриїл молився перед кончиною. Святиня вистояла у численних історичних катаклізмах, а за її посередництва відбувалися дива. Цей тип зображення Божої Матері відомий як Елеуса (Замилування) або Ігорівська ікона. Оригінал зник на початку ХХ століття, а дві найстаріші копії викрали московські загарбники.

Хоча в процесі проголошення святості Ігоря Чернігівського був потужний політичний підтекст, його життєвий шлях нагадує вірянам про головне: шлях до покаяння, молитов та духовної чистоти відкритий кожному, незалежно від того, як людина прожила попередні роки.


Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.

##DONATE_TEXT_BLOCK##

← Всі новини