Шостого дня після закінчення літнього періоду, а саме 26 серпня, спільнота вірян візантійського обряду вшановує пам'ять подружжя святих — Адріана та Наталії.
Адріан народився наприкінці III століття і жив на початку IV століття у місті Нікомидія, бувши язичником та працюючи судовим урядником. У той час Римська імперія за правління Максиміана жорстоко переслідувала послідовників християнства. Близько 304 року правитель привів до Адріана двадцять троє чоловіків, які відкрито сповідували віру в Христа, аби службовець заніс їхні імена до реєстру приречених на страту.
Під час допиту суддя поцікавився у бранців, звідки вони беруть відвагу так хоробро триматися перед обличчям неминучої загибелі. Християни почали розповідати йому про свого Бога, і чиновник настільки перейнявся їхніми розповідями, що наказав записати і його самого — вже двадцять четвертим до цього трагічного списку.
Цей духовний крок детально описують богослужбові тексти. Як зазначено у вечірній стихирі від 26 серпня, Адріан добровільно та з мужнім серцем наважився на подвиг, спостерігаючи за доблесним стражданням мучеників і не пошкодувавши власного тіла заради любові до Бога. Ранковий канон додає, що чоловік насолодився божественною мудрістю та відкинув попереднє нерозуміння.
Звісно, цей перехід не був миттєвим, хоча знайомство з двадцятьма трьома засудженими стало потужним поштовхом. Значний вплив мала і його дружина Наталія, яка вже тривалий час таємно була християнкою. Вона постійно молилася за свого чоловіка-язичника та ділилася з ним духовними істинами. У кондаку святу також підкреслюється їхній спільний шлях до мучеництва.
Коли Наталія довідалася, що її коханого запроторили до в'язниці за християнські переконання, вона зраділа та пішла туди, щоб підтримати бранців. Церковні піснеспіви порівнюють цю пару з першими людьми: якщо Адамова дружина вигнала його з раю за порадою змія, то Наталія мудрими порадами та розмовами привела Адріана до небесного царства, зміцнюючи його перед обличчям жорстоких тортур.
Спочатку жінка дуже засмучилася, зупинившись на порозі дому, коли чоловік на кілька днів повернувся додому під заставу, адже помилково подумала, що він злякався і зрікся віри. Проте, з'ясувавши, що він прийшов лише попрощатися, вона знову прославила Всевишнього і супроводжувала його назад до в'язниці, перебуваючи поряд усі наступні сім днів.
Під час судового засідання перші двадцять троє бранців були настільки виснажені, що їх уже не катували — увесь удар і страшні тортури припали на Адріана. Наталія весь цей час підтримувала його молитвами і категорично відмовилася залишати чоловіка у в'язниці, навіть переодягнувшись у чоловічий одяг та обстригши волосся. Зрештою, усіх двадцятьох чотирьох стратили.
Христіянам вдалося викупити тіла мучеників, щоб їх не спалили, і перевезти їх до Візантії для поховання. Дізнавшись, що впливовий язичницький чиновник має намір посвататися до неї, Наталія вирушила слідом за труною чоловіка. Вона проводила весь час у молитвах на його могилі і якось уві сні побачила Адріана, який сповістив про її швидку смерть. За кілька днів Наталія мирно померла, приєднавшись до мученицького шляху чоловіка завдяки своїй молитовній стійкості.
У церковному календарі небагато подружніх пар серед святих, і ще менше тих, чий приклад повноцінно осмислений для сучасних людей. У давніх текстах можна зустріти думку про те, що ці мученики нібито зневажили земне кохання, проте згодом Церква усвідомила важливість подружнього Таїнства, через яке чоловік і жінка заслужили небесні вінці.
Цей взаємозв'язок чітко простежується і в історії Адріана та Наталії. Ранковий канон наголошує, що дружина була послана Богом як єдинодушна помічниця, яка витягла чоловіка з темряви омани. Саме така взаємна підтримка та спільне прославлення Творця є головним одкровенням, яке залишили нам святі Адріан і Наталія.