Українська Греко-Католицька Церква 27 серпня вшановує пам'ять блаженних преподобномучениць Олімпії Біди та Лаврентії Герасимів — черниць Згромадження сестер святого Йосифа. Радянський режим засудив їх до довічного ув'язнення через їхню відмову залишити чернече життя та християнське виховання дітей.
Обидві майбутні мучениці народилися у звичайних селянських родинах на Львівщині: Ольга — у селі Цеблів 1903 року, а Лавкадія — у селі Рудники 1911 року. Оскільки в Цеблові існував дім Згромадження сестер святого Йосифа, приклад черниць надихнув Ольгу долучитися до них у юному віці. Згодом свій чернечий шлях у Цеблові розпочала і Лавкадія. Після складання довічних обітниць вони отримали чернечі імена Олімпія та Лаврентія.
Монахині разом несли служіння в Хирові. У 1938 році сестру Олімпію призначили настоятелькою місцевого дому. Сестра Лаврентія відзначалася гарним співом під час богослужінь, допомагала прикрашати храм та випікати просфори.
Головною місією Згромадження сестер святого Йосифа було християнське виховання малечі. Олімпія та Лаврентія разом із посестрами керували дитячими сатками (захоронками), проводили катехизацію, готували хлопчиків та дівчаток до перших Сповіді й Причастя. Окрім цього, вони опікувалися дорослими, організовуючи діяльність Апостольства Молитви та передаючи власний молитовний досвід.
Саме під час цього служіння в Хирові їх застало встановлення радянської влади. У 1944 році чекісти заарештували місцевого священника о. Тараса Бобковича. Побачивши, що громада залишилася без духовного наставника, сестри самі збирали людей на ранкові та вечірні молитви. Окупаційна влада вимагала від черниць зняти габіти (чернечий одяг) та припинити катехизацію, але вони не скорилися. Через це почався жорсткий психологічний тиск.
Співробітники НКВС регулярно влаштовували в монастирі обшуки та викликали черниць на допити. Під час однієї з таких облав сестра Лаврентія мусила тікати через вікно комори в сад, де тривалий час переховувалася під проливним дощем. Це спричинило тяжку хворобу — туберкульоз, який став додатковим випробуванням на додачу до майбутнього заслання.
У 1950 році сестер Олімпію, Лаврентію та ще кількох черниць із їхньої спільноти заарештували й ув'язнили в Бориславі. Там вони спали просто на голій підмазі та харчувалися виключно тим невеликим запасів їжі, що взяли з собою. Згодом суд оголосив вирок — довічне заслання до Томської області.
Двотижнева дорога до селища Харська була неймовірно важкою, особливо для хворої сестри Лаврентії. Незважаючи на суворі правила етапування, сестра Олімпія умовила конвоїрів дозволити їй їхати в одному вагоні з хворою товаришкою, щоб доглядати за нею. Коли ж довелося пересідати на корабель, монахині несли Лаврентію на власних руках. Цей період поетично змальовує тропар канону Утрені Блаженним новомученикам УГКЦ ХХ ст., порівнюючи його зі сходженням до Неба: «Нелюдське життя терпеливо зносила Олімпія з посестрою своєю, вигнана гонителем у пустиню Сибіру, край Томський і Харський освячуючи подвигом».
Випробування не закінчилися і після прибуття до Харська. Ув'язненим довелося самостійно шукати житло, проте через туберкульоз Лаврентії їх ніхто не хотів пускати. Зрештою сестер прихистила родина засланих росіян, де їм довелося ділити кімнату з тяжкохворим господарем, прикутим до ліжка, який постійно стогнав, кричав та лаявся. Черниці мусили ходити на важку фізичну працю, а після повернення не мали часу на відпочинок чи молитву. Найтяжче доводилося Лаврентії, яка залишалася вдома і постійно чула лайку хворого. Проте, за свідченнями очевидців, згодом завдяки молитвам і присутності сестер чоловік заспокоївся і мирно відійшов у вічність.
На засланні сестри пробули майже два роки. Сестра Олімпія, виснажена хворобою та каторжною працею, померла першою 23 січня 1952 року. Сестри Лаврентії не стало 28 серпня того ж року. Їх поховали у Харську. Після того, як Папа Іван Павло ІІ у 2001 році беатифікував сестер Олімпію і Лаврентію разом з іншими новомучениками УГКЦ, розпочався пошук їхніх останків. У 2005 році їх вдалося перевезти в Україну. Сьогодні мощі преподобномучениць зберігаються як святиня у Головному домі Згромадження сестер святого Йосифа на вулиці Личаківській у Львові, тоді як колишня могила у Харську перетворилася на місце паломництва.
Спеціально на честь блаженних створено молебень, який здійснюють у монастирях Згромадження. Його тексти прославляють невтомне тихе служіння та незламну стійкість черниць, за які вони здобули вічну нагороду. Як сказано у тропарі канону Утрені Блаженним новомученикам, зверненому до сестри Лаврентії: «Найважче життя, найдальше вигнання, незмірне страждання — все се вплелося найкраснішими квітками у вінок твого мучеництва, Лаврентіє».
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##