Тридцяте вересня у візантійському літургійному календарі, а також у Римському мартиролозі присвячене вшануванню пам'яті священномученика Григорія. Самі вірмени шанують його як Просвітителя, а на честь різноманітних подій та постатей із його життєпису запровадили цілу низку свят.
Християнство як державна віра та шлях ісповідника
Завдяки своїй євангельській проповіді, яка підкріплювалася особистим прикладом праведного життя, Григорій досягнув того, що Вірменія у 301 році офіційно зробила християнство своєю державною релігією, ставши першою такою країною у світі. Він очолив Вірменську Церкву як перший єпископ (католікос). Хоча він і завершив земний шлях усамітнено та помер природною смертю, на долю святого випало чимало страждань за Христа, через що його правильніше іменувати ісповідником.
Походження Григорія пов'язане зі знатним перським родом. Його батько брав участь у змові проти вірменського монарха Хосрова І. Після вбивства правителя родині не вдалося втекти від помсти: прибічники царя стратили батька разом із усіма членами сім'ї. Врятувати маленького Григорія змогла лише його годувальниця, яка вивезла хлопчика до міста Кесарія Каппадокійська. Там він прийняв християнську віру, мужнів духовну та створив сім'ю.
У шлюбі в нього з'явилося двоє синів — Арістакес і Вртанез, яких згодом також зарахували до лику святих Вірменської Церкви. Щодо дружини Маріам існують різні відомості: одні джерела кажуть, що вона рано пішла з життя, інші — що прийняла чернечий постриг. Так чи інакше, залишившись самотнім, Григорій пішов на службу до вірменського царя Трдата ІІІ, який був сином убитого колись його батьком Хосрова І.
Ув'язнення в Арташаті та зцілення царя Трдата
Довідавшись про християнське віросповідання Григорія, у 287 році цар Трдат наказав кинути його до підземель Арташату. У темниці ісповідник пробув близько п'ятнадцяти років. Вижити йому допомагали ангел та вірна жінка, яка постійно приносила їжу. Тим часом Трдат, жорстоко переслідуючи християн, втратив розум. Його сестрі Хосровітухт було Боже одкровення про те, що повернути царю здоров'я здатен виключно Григорій. Трдат звільнив в'язня, отримав зцілення та разом із усією родиною охрестився, оголосивши християнство офіційною вірою Великої Вірменії. На згадку про цей епізод Вірменська Церква відзначає свято Визволення з ями св. Григорія Просвітителя.
Під час вечірнього богослужіння 30 вересня храми візантійського обряду славлять перетерплені муки святого та наступний тріумф віри у Христа: «Люті хвилі мук не похитнули душі твоєї, ні довготривале замкнення в похмурій темниці, куди вкинули тебе, страждальцю славний; але як світло зазорів ти знедоленим у темряві марноти – їх синами дня явив через купіль хрещення та краще і спасительне відродження і істинно Божественне нове життя, як ієрарх Богоприємний, всемудрий Григорію».
Своєю чергою, на утрені могутність Господа, що діяла через Григорія, прославляється у тропарі 6-ї пісні канону: «Як вепра зв’язавши, привів ти Трдата як ягня до Господа, того, що був як вовк лютий, нині спасенного через велике багатство благосердя Божого».
Видіння у Вагаршапаті та створення Ечміадзина
Після хрещення вірменського народу в країні починає формуватися традиція вшанування місцевих мучеників, зокрема страчених царем Трдатом дів Ріпсіме та Гаяне разом із їхніми супутницями. Перебуваючи на молитві біля поховання цих мучениць, Григорій Просвітитель споглядав видіння: з небес спустився Спаситель із золотим молотом у руці, оточений ангельським воїнством, і вдарив ним по язичницькому капищу у Вагаршапаті, залишивши там місце для вівтаря. На цьому майданчику Григорій збудував і освятив святиню на честь Пресвятої Богородиці, назвавши її Ечміадзин, що означає «Зійшов Єдинородний». Цей храм перетворився на головний осередок вірменських вірян, які впродовж року двічі святкують урочистості на його честь.
Сам Просвітитель продовжував нести слово Боже на Кавказьких землях та поблизу Каспійського моря. Передавши єпископське служіння Вірменії своєму синові Арістакесу, він пішов в усамітнення у дикі гірські райони, присвятивши залишок днів постійній молитві та посту. Його земний шлях завершився у 326 році.
Поширення культу та спадщина святого
Син святого, Арістакеes, представляв Вірменську церкву на Нікейському І Вселенському Соборі. Інші нащадки Григорія Просвітителя також зробили вагомий внесок у зміцнення християнства, за що були канонізовані Вірменською Церквою, яка встановила окреме свято на їхню пошану. Представником цього славного роду був і святий Саак Партев, якому належить переклад Біблії вірменською мовою.
Чесні мощі Просвітителя спершу перевезли до Константинополя. У десятому столітті Симеон Метафраст увів його життєпис до збірки житій святих. Відтоді шанування святого охопило весь християнський Схід, а пізніше дійшло і до Заходу, оскільки починаючи з XVI століття святиня зберігалася в Неаполі, а у 2000 році її урочисто повернено до Вірменії.
Окрім хрещення вірменського народу, святий Григорій залишив по собі духовні проповіді, якими навертав до правди царя Трдата та його оточення. Велика увага до його біографії та чисельні святкування свідчать про виняткове значення цієї постаті у вірменському християнстві, а його місіонерський подвиг приніс йому всесвітню славу як на Сході, так і на Заході.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##