Тридцятого серпня (за церковним календарем — 31 серпня) віряни східного обряду відзначають Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. Ця дата належить до особливих богородичних свят, які через шанування певної реліквії символізують заступництво Матері Божої за все людство та її духовне ведення до Всевишнього.
Подібне значення мають також свята Покрову Пресвятої Богородиці та Положення Ризи Пресвятої Богородиці. Вони не входять до числа найбільших дванадесятих свят, проте супроводжуються полієлейною або бдінною службою (як Покров). Назви цих днів зосереджені не на конкретних епізодах із земного життя Марії, а на її священних реліквіях, через які церковні співи та молитви прославляють саму Богородицю та Христа.
Згідно з церковним Переданням, свій пояс Богородиця залишила апостолу Томі, що часто зображують на іконописних полотнах, присвячених цьому празнику. На початку V століття святиню перевезли з Єрусалима до Константинополя за часів імператора Аркадія, де вона тривалий час зберігалася у Влахернському храмі Пресвятої Богородиці.
На зламі IX–X століть, під час правління візантійського імператора Лева VI Філософа, тяжко захворіла його дружина Зоя. Перекази свідчать, що у видінні їй було відкриття: вона зцілиться, якщо доторкнеться до пояса Богородиці. Коли реліквію дістали зі спеціального ковчега, виявилося, що вона повністю збереглася. Цариця приклала святиню до хворого тіла і, як обіцяло видіння, одразу одужала.
Цікаво, що літургійні тексти на 31 серпня не згадують прямо про зцілення імператриці Зої. Вони містять лише загальні мотиви зцілень, характерні для візантійської традиції вшанування мощей. Саму ж подію покладання пояса гімнографія пов'язує із самим храмом: “Як у нове небо входимо у храм твій, де скарб покладений як сонце світлосяйний — твій божественний пояс...” (з канону Утрені).
Відтак, сутність свята більше пов'язана саме з перенесенням реліквії з Єрусалима до Константинополя. Навіть без урахування історій про чудеса, у IX столітті цей предмет уже був надзвичайно шанованим. Зокрема, один із канонів на Утреніцького богослужіння 31 серпня написав преподобний Йосиф Піснеписець, який жив у першій половині цього ж століття — тобто дещо раніше за описане в житіях диво з імператрицею.
Мешканці Константинополя неодноразово шукали захисту в Богородиці під час ворожих нападів на столицю. Згодом, осмислюючи порятунок міста за її заступництвом, християни започаткували подібні свята. Мотиви захисту від ворогів чітко звучать у текстах свята: “Оспіваю твій... божественний пояс, світліший за сонце, що його цей світ має за твердий покров і надію, який перемагає замисли ворогів беззаконних...”
Навіть зосереджуючись на матеріальній реліквії, церковні молитви завжди скеровані до особистостей — самої Богородиці та Христа, котрий освячує весь видимий і невидимий світ. Будь-яка молитва Церкви залишається особистим діалогом із Богом та святими, навіть якщо приводом для неї стає певний сакральний предмет.
Сам образ пояса має глибокі біблійні корені. У Святому Письмі підперезані стегна символізують готовність до духовної боротьби, служіння та внутрішню силу для їхнього завершення. Тому літургійні тексти так багато уваги приділяють Божій силі, яка укріплює вірян: “Ти Бога сильного народила, що всіх благочестивих оперезує силою...”
Подібні свята неявно, але чітко вказують на Христа як на справжню Першопричину будь-яких чудес. У тому ж каноні Утрені співається про те, що вірянам виткалося нетлінне Оперезання та риза освячення — тобто сам Христос, який гуртує людей на спільну молитву і веде до кінцевої мети — уподібнення Себе.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##