Четвертого листопада Православна Церква України відзначає одразу два тісно пов'язані між собою свята. Вони присвячені ключовим символам духовної незламності нашого народу — собору Святої Софії в Києві та знаменитій мозаїці Богородиці «Оранта — Непорушна стіна», що розташована у його вівтарній частині.
Фальсифікації Москви та реальний вік української святині
Як і чимало елементів нашої культурної спадщини, минуле Софії Київської зазнало чималих спотворень з боку кремлівської пропаганди. Зокрема, рік побудови храму свідомо перекрутили, аби підігнати його під концепцію «трьох братніх народів». Спираючись на сумнівні відомості з «Повісті временних літ» та Новгородського літопису, історична наука довгі роки оперувала 1037 роком. Це дозволяло Москві ставити київський собор в один ряд із однойменними храмами у Полоцьку та Новгороді, зведеними у той же період.
Водночас сучасні наукові розвідки докторів історичних наук В'ячеслава Корнієнка та Надії Нікітенко доводять, що собор звели набагато раніше. Про нього згадують німецькі хроніки єпископа Титмара Мерзебурзького за 1017 та 1018 роки. Ще раніше, за часів правління князя Володимира Великого, який помер у 1015 році, про будівництво згадує київський митрополит Іларіон. У своїй праці «Слово про Закон і Благодать» він проводить біблійну паралель: подібно до того, як цар Давид лише замислив звести Єрусалимський храм, а втілив цей задум його син Соломон, так і князь Володимир започаткував зведення Софії, а завершив його Ярослав Мудрий.
Про давніший вік головного київського храму свідчать і написи-графіті на стародавніх фресках, датовані 1018, 1019, 1022 та 1023 роками. Саме тому сьогодні історики називають 4 листопада 1011 року датою закладання фундаменту й освячення місця будівництва собору, а 11 травня 1018 року — днем освячення його престолу.
Перша з цих дат стала основою для офіційного відзначення тисячолітнього ювілею головної української святині на державному рівні. А 14 липня 2024 року Священний Синод ПЦУ офіційно затвердив дату 4 листопада для щорічного вшанування пам'яті освячення собору Святої Софії в Києві.
Ця традиція насправді є давньою, проте її свідомо приховала Москва. Після анексії Київської митрополії Московським патріархатом у 1685 році згадки про це свято повністю прибрали з усіх церковних місяцесловів. Нині ж Священний Синод ПЦУ відновлює історичну справедливість і належне вшанування нашої головної духовної пам'ятки.
Історичні випробування та архітектурне обличчя собору
За тисячолітню історію Софію Київську неодноразово піддавали нищівним руйнуванням і пограбуванням, проте вона щоразу відроджувалася. Періоди розквіту як резиденції київських митрополитів та великого культурного осередку змінилися занепадом. Найдовший такий етап тривав із XIV століття і завершився у XVII–XVIII століттях, завдяки ініціативі митрополита Петра Могили щодо реставрації та фінансовій підтримці гетьмана Івана Мазепи. Саме тоді храм набув рис українського бароко, у якому ми бачимо його й донині.
Мозаїка «Оранта — Непорушна стіна» та філософія софійності
Незмінним із XI століття залишається найвідоміший образ собору — мозаїчне зображення Матері Божої «Оранти — Непорушної стіни». Сама іконографічна традиція походить ще з римських катакомб, а її глибинний сенс сягає корінням у Старий Завіт. У Книзі Виходу описано, як Моисей під час битви з амалекитянами тримав руки піднятими у молитві: «І сталось: як піднімав руки Мойсей, то брав гору Ізраїль, а як опускав, брав гору Амалек» (Вих. 17, 11).
Богородиця у цьому молитовному заступницькому образі з піднятими до небес руками дарувала українцям віру та мужність у найважчі часи. У поєднанні з посвятою храму Премудрості Божій — Ісусу Христу (пор. 1 Кр. 1, 24), це стало фундаментом для формування самобутньої української філософської думки — софійності.
Подібно до того, як Божа Премудрість — Христос втілився у світі, так і людська мудрість виходить за межі абстрактного поняття, знаходячи прояв у реальному житті, цінностях, принципах, вчинках та любові до рідної землі. Як зазначає отець Георгій Коваленко, Софія Київська є матеріалізованою в архітектурі, мозаїках та іконах концепцією Мудрості XI, XVII та XVIII століть.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ «Свята Літургійного року».
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##