Олексій
людина Божа
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Олексій, чоловік Божий, народився в Римі у знатних і благочестивих батьків. Батько його, Євфиміан, був сенатором. Він вирізнявся душевністю, був милосердним до хворих і стражденних, щодня влаштовував у себе вдома три столи: для сиріт і вдів, для подорожніх і для злиденних. У Євфиміана та дружини його Аглаїди довго не було дітей, і це затьмарювало їхнє щастя.
Але благочестива Аглаїда не втрачала надії – і почув її Бог, і послав їм сина. Батько назвав немовля Олексієм (у перекладі з грецької – «захисник»). Святий Олексій ріс здоровою дитиною, добре і старанно навчався. Коли ж він досяг повноліття, Євфиміан і Аглаїда вирішили його одружити. Вони обрали для сина дівчину царської крові, дуже вродливу і багату. Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Олексій віддав їй свій золотий перстень і поясну пряжку зі словами: «Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, допоки не оновить нас Своєю благодаттю».
Потім він вийшов із весільного покою і тієї ж ночі залишив батьківський дім. Сівши на корабель, що відпливав на Схід, юнак прибув до Лаодикії Сирійської. Тут він приєднався до погоничів ослів і дістався з ними до міста Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, закарбований на плащаниці. Роздавши рештки майна, юнак одягнувся в лахміття і почав просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Щонеділі він причащався Святих Христових Тайн. Ночами Олексій чував і молився. Споживав він лише хліб і воду. Тим часом батьки і дружина святого Олексія, засмучені його зникненням, послали своїх слуг на пошуки. Були вони і в Едессі, заходили до храму Пресвятої Богородиці і подавали милостиню святому Олексію, не впізнавши його. Через деякий час слуги повернулися до Рима, так і не знайшовши святого Олексія. І нікому з рідних не було об’явлення про нього. Тоді вони змирилися і, хоча продовжували сумувати і тужити за ним, поклалися на волю Божу.
Преподобний Олексій провів в Едессі, просячи милостиню в притворі храму Богородиці, сімнадцять років. Сама Пречиста, з’явившись уві сні церковному сторожу, відкрила, що злиденний Олексій є чоловік Божий. Коли ж жителі Едесси почали вшановувати його, преподобний Олексій таємно втік. Він думав вирушити до м. Тарс (у Малій Азії, батьківщина святого апостола Павла), але корабель, на якому плив преподобний Олексій, у сильну бурю збився з курсу, довго блукав і пристав нарешті до берегів Італії, недалеко від Рима. Святий Олексій, вбачаючи в цьому промисл Божий, пішов до дому батька свого, бо був упевнений, що його не впізнають. Зустрівши батька свого Євфиміана, він попросив у нього притулку і згадав про кровних його, що перебувають у мандрах. Той радий був прийняти злиденного, дав йому місце в сінях свого дому, велів носити йому їжу з панського столу і приставив слугу для допомоги йому. Інші слуги із заздрощів почали нишком ображати злиденного, але преподобний Олексій прозрів у цьому диявольську спокусу і сприймав знущання зі смиренням і радістю. Він, як і раніше, харчувався хлібом і водою, а ночами чував і молився. Так минуло ще сімнадцять років.
Коли ж наблизилася година його кончини, преподобний Олексій написав усе своє життя, і те таємне, що було відомо батькові з матір’ю, і слова, сказані дружині у весільному покої. У неділю після Божественної літургії в соборі святого апостола Петра сталося чудо. Від святого престолу пролунав голос звисока: «Шукайте чоловіка Божого, щоб він помолився за Рим і весь народ його». Весь народ у жаху і захопленні впав ниць. У четвер увечері в соборі апостола Петра молили Господа відкрити їм чоловіка Божого – і з престолу пролунав голос: «У домі Євфиміана – чоловік Божий, там шукайте». У храмі були присутні римський імператор Гонорій (395–423), а також папа римський Інокентій I (402–417). Вони звернулися до Євфиміана, але той нічого не знав. Тоді слуга, приставлений до святого Олексія, розповів Євфиміану про його праведність. Євфиміан поспішив до преподобного Олексія, але вже не застав його живим. Лик блаженно спочилого святого сяяв світлом неземним. У руці преподобний Олексій тримав міцно затиснутий сувій. Тіло святого Олексія з належними почестями перенесли і поклали на ложе. Імператор і папа римський схилили коліна, просячи святого розтиснути руку. І святий Олексій виконав їхнє прохання. Сувій із життєписом святого був прочитаний читцем храму в ім’я святого апостола Петра. Батько, мати і дружина святого Олексія з плачем припали до тіла святого, вклонилися його чесним останкам. При вигляді такої події багато хто плакав. Ложе з тілом святого Олексія було поставлено посеред центральної площі. До нього почав стікатися народ, щоб очиститися і звільнитися від недуг своїх. Німі починали говорити, сліпі прозрівали, одержимі й душевнохворі одужували. Бачачи таку благодать, імператор Гонорій і папа Інокентій I самі понесли тіло святого в похоронній процесії. Чесні останки святого Олексія, чоловіка Божого, поховані в храмі в ім’я святого Воніфатія 17 березня 411 року. У 1216 році були знайдені мощі святого.
Алексий человек Божий: Преподобный Алексий, человек Божий
Преподобный Алексий - человек Божий
Преподобный Алексий родился в Риме в семье благочестивых и нищелюбивых Евфимиана и Аглаиды. Супруги долгое время были бездетны и неустанно молили Господа о даровании потомства. И Господь утешил супругов рождением сына Алексия. В шесть лет отрок начал учиться и успешно изучал светские науки, но особенно прилежно читал Священное Писание. Став юношей, он начал подражать своим родителям: строго постился, раздавал милостыню и под богатой одеждой тайно носил власяницу. В нем рано созрело желание оставить мир и служить Единому Богу. Однако родители собирались женить Алексия и, когда он достиг совершеннолетия, нашли ему невесту.
После обручения, оставшись вечером наедине со своей невестой, Алексий снял с пальца перстень, отдал ей и сказал: "Сохрани это, и пусть Господь будет с нами, Своей благодатью устраивая нам новую жизнь". А сам тайно ушел из дому и сел на корабль, отплывавший в Месопотамию.
Попав в город Эдессу, где хранился Нерукотворный образ Господа, Алексий продал все, что у него было, роздал деньги нищим и стал жить при церкви Пресвятой Богородицы на паперти и кормиться подаянием. Преподобный питался только хлебом и водой, а полученную милостыню раздавал немощным и престарелым. Каждое воскресенье он причащался Святых Таин.
Родные всюду искали пропавшего Алексия, по безуспешно. Слуги, посланные Евфимианом на розыски, побывали и в Эдессе, но не узнали в нищем, сидящем на паперти, своего господина. От строгого поста тело его высохло, красота исчезла, зрение стало слабым. Блаженный же узнал их и благодарил Господа за то, что получил подаяние от своих слуг.
Безутешная мать святого Алексия затворилась в своей комнате, непрестанно молясь за сына. Жена его горевала вместе со свекровью.
Преподобный прожил в Эдессе семнадцать лет. Однажды пономарю церкви, при которой подвизался преподобный, было откровение о нем: Матерь Божия через Свою святую икону повелела: "Введи в Мою церковь человека Божия, достойного Царства Небесного; молитва его восходит к Богу, как кадило благовонное, и Дух Святый почивает на нем". Пономарь стал искать такого человека, но долго не мог найти. Тогда он с молитвой обратился к Пресвятой Богородице, прося Ее разрешить его недоумения. И снова был глас от иконы, возвестивший, что человек Божий есть тот нищий, который сидит на церковной паперти. Пономарь нашел святого Алексия и ввел в церковь. Многие узнали о праведнике и стали почитать его. Святой, избегая славы, тайно сел на корабль, отправлявшийся в Киликию. Но Промысл Божий судил иначе: буря унесла корабль далеко к западу и прибила к берегу Италии. Блаженный направился в Рим. Неузнанный, он смиренно просил у своего отца разрешения поселиться в каком-нибудь уголке его двора. Евфимиан поместил Алексия в специально устроенном помещении при входе в дом и велел кормить его со своего стола.
Живя в родительском доме, блаженный продолжал поститься и проводить дни и ночи в молитве. Он смиренно терпел обиды и насмешки от слуг родного отца. Комната Алексия находилась напротив окон его невесты, и подвижник тяжко страдал, слыша ее плач. Только безмерная любовь к Богу помогала блаженному переносить эту муку. Святой Алексий прожил в доме своих родителей семнадцать лет и был извещен Господом о дне своей кончины. Тогда святой, взяв хартию, описал свою жизнь, прося прощения у родителей и невесты.
В день кончины святого Алексия в соборной церкви служил литургию Римский Папа Иннокентий (402–417) в присутствии императора Гонория (395–423). Во время службы из алтаря раздался чудесный Голос: "Приидите ко Мне, вси труждающиися и обремененнии, и Аз упокою вы" (Мф. 11, 28). Все присутствовавшие в страхе пали на землю. Голос продолжал: "Найдите человека Божия, отходящего в вечную жизнь, пусть он помолится о городе". Стали искать по всему Риму, но не нашли праведника.
С четверга на пятницу Папа, совершая всенощное бдение, просил Господа указать угодника Божия. После литургии вновь в храме послышался голос: "Ищите человека Божия в доме Евфимиана". Все поспешили туда, но святой уже умер. Лицо его светилось подобно лику Ангела, а в руке была зажата хартия, которую он не выпускал, как ни старались ее взять. Тело блаженного положили на одр, покрытый дорогими покрывалами. Папа и император преклонили колена и обратились к преподобному, как к живому, прося разжать руку. И святой исполнил их мольбу. Когда письмо было прочитано, отец, мать и невеста праведника с плачем поклонились его честным останкам.
Тело святого, от которого начали совершаться исцеления, было поставлено посреди площади. Сюда собрался весь Рим. Император и Папа сами внесли тело святого в церковь, где оно находилось целую неделю, а затем было положено в мраморную гробницу. От святых мощей стало истекать благоуханное миро, подававшее исцеление больным.
Честные останки святого Алексия, человека Божня, погребены в церкви святого Вонифатия. В 1216 году были обретены мощи. Житие святого преподобного Алексия, человека Божия, всегда было одним из любимых на Руси.