Олексій

Преподобний Олексій, чоловік Божий, народився в Римі у знатних і благочестивих батьків. Батько його, Євфиміан, був сенатором. Він вирізнявся душевністю, був милосердним до хворих і стражденних, щодня влаштовував у себе вдома три столи: для сиріт і вдів, для подорожніх і для злиденних. У Євфиміана та дружини його Аглаїди довго не було дітей, і це затьмарювало їхнє щастя. 

Але благочестива Аглаїда не втрачала надії – і почув її Бог, і послав їм сина. Батько назвав немовля Олексієм (у перекладі з грецької – «захисник»). Святий Олексій ріс здоровою дитиною, добре і старанно навчався. Коли ж він досяг повноліття, Євфиміан і Аглаїда вирішили його одружити. Вони обрали для сина дівчину царської крові, дуже вродливу і багату. Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Олексій віддав їй свій золотий перстень і поясну пряжку зі словами: «Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, допоки не оновить нас Своєю благодаттю».

Потім він вийшов із весільного покою і тієї ж ночі залишив батьківський дім. Сівши на корабель, що відпливав на Схід, юнак прибув до Лаодикії Сирійської. Тут він приєднався до погоничів ослів і дістався з ними до міста Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, закарбований на плащаниці. Роздавши рештки майна, юнак одягнувся в лахміття і почав просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Щонеділі він причащався Святих Христових Тайн. Ночами Олексій чував і молився. Споживав він лише хліб і воду. Тим часом батьки і дружина святого Олексія, засмучені його зникненням, послали своїх слуг на пошуки. Були вони і в Едессі, заходили до храму Пресвятої Богородиці і подавали милостиню святому Олексію, не впізнавши його. Через деякий час слуги повернулися до Рима, так і не знайшовши святого Олексія. І нікому з рідних не було об’явлення про нього. Тоді вони змирилися і, хоча продовжували сумувати і тужити за ним, поклалися на волю Божу.

Преподобний Олексій провів в Едессі, просячи милостиню в притворі храму Богородиці, сімнадцять років. Сама Пречиста, з’явившись уві сні церковному сторожу, відкрила, що злиденний Олексій є чоловік Божий. Коли ж жителі Едесси почали вшановувати його, преподобний Олексій таємно втік. Він думав вирушити до м. Тарс (у Малій Азії, батьківщина святого апостола Павла), але корабель, на якому плив преподобний Олексій, у сильну бурю збився з курсу, довго блукав і пристав нарешті до берегів Італії, недалеко від Рима. Святий Олексій, вбачаючи в цьому промисл Божий, пішов до дому батька свого, бо був упевнений, що його не впізнають. Зустрівши батька свого Євфиміана, він попросив у нього притулку і згадав про кровних його, що перебувають у мандрах. Той радий був прийняти злиденного, дав йому місце в сінях свого дому, велів носити йому їжу з панського столу і приставив слугу для допомоги йому. Інші слуги із заздрощів почали нишком ображати злиденного, але преподобний Олексій прозрів у цьому диявольську спокусу і сприймав знущання зі смиренням і радістю. Він, як і раніше, харчувався хлібом і водою, а ночами чував і молився. Так минуло ще сімнадцять років.

Коли ж наблизилася година його кончини, преподобний Олексій написав усе своє життя, і те таємне, що було відомо батькові з матір’ю, і слова, сказані дружині у весільному покої. У неділю після Божественної літургії в соборі святого апостола Петра сталося чудо. Від святого престолу пролунав голос звисока: «Шукайте чоловіка Божого, щоб він помолився за Рим і весь народ його». Весь народ у жаху і захопленні впав ниць. У четвер увечері в соборі апостола Петра молили Господа відкрити їм чоловіка Божого – і з престолу пролунав голос: «У домі Євфиміана – чоловік Божий, там шукайте». У храмі були присутні римський імператор Гонорій (395–423), а також папа римський Інокентій I (402–417). Вони звернулися до Євфиміана, але той нічого не знав. Тоді слуга, приставлений до святого Олексія, розповів Євфиміану про його праведність. Євфиміан поспішив до преподобного Олексія, але вже не застав його живим. Лик блаженно спочилого святого сяяв світлом неземним. У руці преподобний Олексій тримав міцно затиснутий сувій. Тіло святого Олексія з належними почестями перенесли і поклали на ложе. Імператор і папа римський схилили коліна, просячи святого розтиснути руку. І святий Олексій виконав їхнє прохання. Сувій із життєписом святого був прочитаний читцем храму в ім’я святого апостола Петра. Батько, мати і дружина святого Олексія з плачем припали до тіла святого, вклонилися його чесним останкам. При вигляді такої події багато хто плакав. Ложе з тілом святого Олексія було поставлено посеред центральної площі. До нього почав стікатися народ, щоб очиститися і звільнитися від недуг своїх. Німі починали говорити, сліпі прозрівали, одержимі й душевнохворі одужували. Бачачи таку благодать, імператор Гонорій і папа Інокентій I самі понесли тіло святого в похоронній процесії. Чесні останки святого Олексія, чоловіка Божого, поховані в храмі в ім’я святого Воніфатія 17 березня 411 року. У 1216 році були знайдені мощі святого.