Антоній

Мученики Антоній, Іоанн та Євстафій Віленські

Литовські святі мученики Антоній, Іоанн та Євстафій Віленські служили при дворі великого князя Литовського Ольгерда (1345–1377). Життєві розрахунки спонукали Ольгерда прийняти християнство для того, щоб, одружившись із православною вітебською княжною Марією Ярославною († 1346), розширити свої володіння. Спочатку князь опікувався православною вірою: він дозволив духівнику княгині Марії священику Нестору проповідувати, дозволив збудувати кілька храмів — два у Вітебську та один у Вільно (нині Вільнюс) в ім’я святої мучениці Параскеви. Отець Нестор навернув у православ’я кількох придворних литовців-язичників. Серед них були два брати з місцевої знаті — Нежило та Кумець, названі у Святому Хрещенні Антонієм та Іоанном.

Після смерті дружини Ольгерд під тиском литовських язичницьких жерців, які мали великий вплив на народ, відмовився від християнства і знову став поклонятися ідолам. Святі Антоній та Іоанн продовжували дотримуватися всіх християнських звичаїв, зокрема не їли скоромної їжі у пісні дні. Жерці почали вимагати, щоб великий князь Литовський покарав святих Антонія та Іоанна. Ольгерд умовляв Антонія та Іоанна зректися християнства. Брати не змінили своєї віри. Тоді роздратований князь наказав кинути їх у темницю. Цілий рік томилися брати в неволі. Молодший із братів, святий Антоній, мужньо і терпляче переносив страждання, а старший, Іоанн, не витримав випробувань. Потай від брата Іоанн оголосив Ольгерду, що готовий підкоритися його волі, аби лише йому повернули свободу. Втішений відступництвом в’язня, князь звільнив не лише Іоанна, а й святого Антонія. Іоанн, хоча зовні і виконував язичницькі обряди та звичаї, але в серці своєму залишався християнином. Святий Антоній же всім своїм способом життя відкрито сповідав Православ’я. Він дорікав братові за малодушність і боягузтво, закликав його покаятися і знову відкрито сповідувати Ім’я Христове.

Одного разу до князівського столу, куди були запрошені й святі брати, подали м’ясну страву. Іоанн, хоч був пісний день, через страх перед муками не наважився відмовитися від скоромної їжі. Антоній же, відкрито сповідуючи себе християнином, відмовився від м’яса. Розгніваний князь знову кинув святого Антонія до темниці. Брат, що зрікся віри, залишився на волі, але з ним, як із зрадником, перестали спілкуватися не лише християни, а й язичники. Іоанн усвідомив свій тяжкий гріх і почав зі сльозами каятися у своїй малодушності. Святий Антоній наголосив, що братні стосунки у них можуть бути лише в тому разі, якщо він відкрито почне сповідувати віру в Господа Ісуса Христа. Щоб виконати волю брата, Іоанн шукав слушної нагоди оголосити себе християнином. У відповідний момент, коли князя оточував численний натовп придворних, святий Іоанн голосно оголосив себе християнином. Це викликало в Ольгерда та всіх присутніх таку лють, що вони одразу почали жорстоко бити сповідника, після чого, за наказом князя, його було вкинуто в ту саму темницю, в якій страждав його брат святий Антоній.

Натовпи людей приходили до темниці, щоб побачити безстрашних сповідників. Сила проповідуваної ними істини, їхня непохитна віра і твердість духу в тяжких умовах ув’язнення настільки вражали народ, що багато хто приймав Святе Хрещення. Язичницькі жерці почали вимагати від Ольгерда, щоб той віддав святих братів на смерть і в такий спосіб припинив віру в Христа, що швидко поширювалася серед людей. Великий князь поступився вимозі язичників, але спочатку вирішив стратити одного святого Антонія, сподіваючись, що святий Іоанн знову зречеться християнства. Усю ніч перед стратою провів святий Антоній у молитві, дякуючи Богові за посланий йому мученицький вінець і просячи Його зміцнити брата в очікуваних ним тяжких випробуваннях. Вранці 14 квітня 1347 року обоє святих мучеників причастилися Святих Таїн, потім святого Антонія повели на страту. Язичники повісили його на дубі. Святий же Іоанн, як і раніше, був твердий і непохитний у християнській вірі, як і раніше, продовжував проповідувати народу, що стікався до темниці. Розлючені язичники по-звірячому розправилися з ним. 24 квітня 1347 року вони спочатку задушили його, потім мертвого повісили на тому ж дубі, як і пророкував перед смертю святий Антоній. Тіла святих мучеників були з честю поховані віруючими християнами у храмі в ім’я святителя Миколая Чудотворця.

Мученицька смерть святих Антонія та Іоанна принесла благодатний духовний плід. Родич святих братів Круглець, придворний князя Ольгерда, вражений стійкістю мучеників, прийняв Святе Хрещення від священика Нестора з іменем Євстафій. Після Хрещення Євстафій почав вести істинно християнський спосіб життя, виконуючи всі устави Православної Церкви. Одного разу великий князь, який дуже любив свого молодого придворного, помітив, що той відростив собі волосся. На запитання Ольгерда, чи не християнин він, Євстафій відкрито сповідав себе християнином. Таке зізнання викликало в князя лють. Бажаючи відвернути сповідника від Христової віри, він почав примушувати святого Євстафія з’їсти м’ясо. Це було в п’ятницю Різдвяного посту. Святий мученик відмовився. Тоді Ольгерд наказав бити юнака залізними палицями. Але він лише славословив і дякував Богові за те, що Він сподобив його постраждати за Своє Святе Ім’я. Озвірілий князь наказав вивести оголеного святого Євстафія на сильний мороз і лити в його вуста крижану воду. Від цієї катуванки тіло страждальця посиніло від холоду, часом зупинялося дихання, але він і цю муку виніс з Божою допомогою. Ольгерд у сказі наказав роздробити йому кістки ніг від ступень до колін, здерти з голови разом зі шкірою волосся, відрізати вуха та ніс. Так мучили святого три дні. Святий Євстафій втішав християн, що плакали, дивлячись на його муки: «Не плачте за мною, браття, що руйнується це земне житло моєї душі, бо незабаром я сподіваюся отримати для неї у Господа оселю нерукотворну на небесах». Ольгерд засудив його на страту. Святий мученик, незважаючи на те, що його ноги були роздроблені, зміцнюваний Божою поміччю, йшов на місце страти так бадьоро, що кати, які вели його, ледве встигали за ним, дивуючись явному чуду. 13 грудня 1347 року святого Євстафія було закатовано і повішено на тому ж дубі, що й його родичів — святих Антонія та Іоанна. Його чесне тіло було залишено на дереві близько від землі, щоб його могли з’їсти хижі звірі та птахи, але жоден звір, жоден птах не міг наблизитися до тіла: хмарний стовп захищав його від хижаків. Через три дні останки святого Євстафія були поховані в Нікольському храмі, поряд із тілами святих братів Антонія та Іоанна.

На тому місці, де раніше ріс дуб, згодом було зведено храм в ім’я Пресвятої Трійці. Під час перенесення тіл святих страстотерпців до цього храму було віднайдено нетлінними їхні мощі, від яких відбувалися чудеса та зцілення. На прохання православних литовців святитель Алексій, митрополит Московський († 1378; пам’ять 12 лютого), звернувся до Константинопольського патріарха Філофея (1354–1355, 1362–1376) з тим, щоб він благословив зарахувати мучеників до лику святих. Патріарх уже в 1364 році надіслав преподобному Сергію Радонезькому († 1392; пам’ять 25 вересня) хрест із мощами святих Антонія, Іоанна та Євстафія. Подвиг святих мучеників мав велике значення для всієї Литви. Сам князь Ольгерд не лише повернувся до християнської віри, а й наприкінці життя прийняв чернецтво. Усі його 12 синів були християнами. До кінця XIV століття половина жителів Вільно сповідували православ’я. Згодом упродовж століть мощі святих страстотерпців Антонія, Іоанна та Євстафія не лише прославлялися чудесами, що виходили від них, а й перетерпіли багато випробувань. У 1915 році під час наступу німців ці святині, як найкоштовніші реліквії православ’я в Прибалтійському краї, були вивезені до Москви митрополитом Тихоном, майбутнім патріархом. У пам’яті віруючих Вільнюса і донині живуть сумні спогади про прощання зі святими мучениками та радісні — про урочисту зустріч мощей святих Антонія, Іоанна та Євстафія у 1946 році у Віленському Свято-Духовому монастирі. Дата їхнього повернення — 13 (26) липня — відтоді щороку урочисто відзначається в цьому монастирі.