Димитрій

Святитель Димитрій, митрополит Ростовський (у миру Данило Савич Туптало), народився в грудні 1651 року в містечку Макарові, неподалік від Києва, у побожній родині й виріс глибоко віруючим християнином. У 1662 році, невдовзі після переїзду батьків до Києва, Данило був відданий до Києво-Могилянської колегії, де вперше розкрилися обдарування та неабиякі здібності талановитого юнака. Він успішно вивчив грецьку й латинську мови та низку класичних наук. 9 липня 1668 року Данило прийняв чернецтво з іменем Димитрій – на честь великомученика Димитрія Солунського. 

До весни 1675 року він ніс чернечий послух у Київському Кирилівському монастирі, де розпочалася його літературна та проповідницька діяльність. Чернігівський архієпископ Лазар (Баранович) висвятив Димитрія 23 травня 1675 року на ієромонаха. Упродовж кількох років ієромонах Димитрій трудився, проповідуючи слово Боже, у різних монастирях і храмах України, Литви та Білорусі. Деякий час він був ігуменом Максаківської обителі, а потім Батуринського Микільського монастиря, звідки в 1684 році був викликаний до Києво-Печерської Лаври. 

Настоятель Лаври архімандрит Варлаам (Ясинський), знаючи високу духовну налаштованість свого колишнього учня, його освіченість, схильність до наукової праці, а також безсумнівний літературний хист, доручив ієромонаху Димитрію складання Четій-Міней (житій святих) на весь рік. З того часу все подальше життя святителя Димитрія було присвячене виконанню цієї подвижницької, грандіозної за своїми масштабами праці. Робота вимагала величезної напруги сил: потрібно було зібрати й проаналізувати безліч розрізнених джерел і викласти їх мовою, гідною високого предмета оповіді і водночас доступною всім вірянам. 

Божественна допомога не полишала святителя впродовж його двадцятирічної праці. За свідченням преподобного, душа його наповнилася образами святих, які зміцнювали його дух і тіло, вселяли віру в успішне завершення його благородної справи. Водночас преподобний Димитрій був настоятелем кількох монастирів (почергово). Труди подвижника привернули увагу патріарха Адріана. У 1701 році указом Петра I архімандрит Димитрій був викликаний до Москви, де 23 березня в Успенському соборі Кремля був хіротонізований на Сибірську митрополичу кафедру в місто Тобольськ. Але через деякий час, зважаючи на важливість наукової праці та слабке здоров’я, святитель отримав нове призначення в Ростов-Ярославський, куди прибув 1 березня 1702 року як митрополит Ростовський. 

Як і раніше, він продовжував невсипуще піклуватися про зміцнення єдності Руської Православної Церкви, ослабленої старообрядницьким розколом. З його натхненних трудів і проповідей багато поколінь богословів черпають духовні сили для творчості та молитви. Для всіх православних християн він залишається прикладом святого, аскетичного, безсрібного життя. Після його кончини, що настала 28 жовтня 1709 року, у нього не знайшли жодного майна, окрім книг і рукописів. Долучення святителя Димитрія, митрополита Ростовського, до лику святих відбулося 22 квітня 1757 року. Святкування йому встановлено також 21 вересня, у день обретіння мощів.

Святитель Димитрій, митрополит Ростовський, прибувши в 1702 році на Ростовську кафедру, насамперед відвідав монастир святителя Іакова, єпископа Ростовського (пам’ять 27 листопада та 23 травня). У соборній церкві на честь Зачаття Пресвятої Богородиці він відслужив літургію, після якої при всіх присутніх у храмі визначив на правій стороні місце свого майбутнього погребіння зі словами: «Се спокій мій, тут оселюся навіки». Преставився святитель Димитрій 28 жовтня 1709 року. Попри бажання святителя, висловлене в заповіті, духовенство і жителі Ростова просили місцеблюстителя патріаршого престолу Рязанського митрополита Стефана Яворського, що прибув для погребіння, звершити його в соборному храмі міста, поруч із попередником святителя Димитрія, святителем Іоасафом. Митрополит Стефан, дотримуючись заповіту свого спочилого друга, наполіг на погребінні тіла святителя Димитрія у вказаному місці. Однак до прибуття митрополита Стефана місце погребіння приготоване не було, хоча з дня кончини минуло близько місяця.

 У зв’язку з невідкладним від’їздом митрополита Стефана з Ростова у викопаній могилі було зроблено нашвидкуруч заготовлений дерев’яний зруб, у якому 25 листопада було погребене тіло святителя. Ця обставина, передбачена Промислом Божим, призвела до швидкого обретіння мощів. У 1752 році проводився ремонт у соборній церкві монастиря, і 21 вересня при лагодженні підлоги, що осіла, було знайдено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце погребіння виявилося вогким, дубова труна і рукописи, що знаходилися в ній, зітліли, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра та шовкові чотки збереглися нетлінними. 

Після обретіння біля святих мощів відбувалося безліч зцілень, про що було донесено Синоду, за розпорядженням якого до Ростова прибули Суздальський митрополит Сильвестр і Симонівський архімандрит Гавриїл для огляду мощів святителя Димитрія і чудесних зцілень, що відбулися. 

Був виданий указ Синоду від 29 квітня 1757 року про долучення до лику святих святителя Димитрія, митрополита Ростовського, і встановлення святкування 28 жовтня (день преставлення) та 21 вересня (день обретіння мощів).