Євфимій
Великий ієромонах
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Євтимій Великий походив із міста Мелітини у Вірменії, поблизу ріки Євфрат. Його батьки, Павло та Діонісія, знатні люди, були благочестивими християнами. Довгий час вони не мали дітей і, зрештою, після щирих молитов, у них народився син, появі на світ якого передувало Божественне видіння, що провіщало немовляті велике майбутнє.
Батько преподобного Євтимія невдовзі помер, і мати, виконуючи обітницю присвятити сина Богу, віддала його на виховання своєму братові, пресвітеру Євдоксію. Той представив отрока єпископу Мелітинської церкви Отрію, який з любов’ю взяв на себе турботу про нього. Бачачи його добру поведінку, єпископ невдовзі поставив його читцем.
Згодом святий Євтимій прийняв чернецтво і був висвячений у сан пресвітера. Водночас йому було доручено управління всіма міськими монастирями. Преподобний Євтимій часто відвідував монастир святого Полієвкта, а в дні Великого посту віддалявся в пустелю.
Посада управителя монастирів обтяжувала подвижника, який шукав безмовності, і на 30-му році життя він таємно пішов із міста і попрямував до Єрусалима, де, поклонившись святим місцям, оселився у Фаранській Лаврі. Там, знайшовши поза монастирем усамітнену пусту хатину, оселився в ній, здобуваючи собі прожиток плетінням кошиків. Неподалік подвизався преподобний Феоктист.
Обидва мали одне прагнення до Бога, одну волю, одну мету. Зазвичай після свята Богоявлення вони віддалялися в Кутилійську пустелю (неподалік від Єрихона). Якось вони залишилися там, обравши в горах важкодоступне місце, і оселилися в печері.
Проте Господь невдовзі відкрив їхнє усамітнення на користь багатьох людей: пастухи, переганяючи свої стада, знайшли їхню печеру і розповіли про це в селенні. До відлюдників почали сходитися люди, які шукали духовної користі. Поступово виник монастир-спільножитель, кілька ченців прийшло з Фаранської обителі, серед них Марин і Лука.
Управляти монастирем, що постав, преподобний Євтимій доручив своєму другу Феоктисту, а сам став духівником братії. Він повчав своїх братів: «Знайте, що ті, хто бажає провадити чернече життя, повинні не мати своєї волі, завжди перебувати в послусі й смиренні, а в розумі мати пам’ять про смерть, боятися Суду і вогню вічного та прагнути Царства Небесного». Юним ченцям преподобний заповідав поєднувати внутрішнє богомислення з тілесною працею. «Якщо миряни, — казав він, — багато трудяться, щоб прогодувати себе і свою сім’ю, і, крім того, подають милостиню та приносять жертви Богу, тим паче ми, ченці, повинні працювати, щоб уникнути ледарства і не харчуватися чужими трудами».
Авва вимагав, щоб ченці зберігали мовчання в церкві під час богослужіння та під час трапези. Молодим ченцям, які бажали постити більше за інших братів, він не дозволяв чинити за своєю волею, а наставляв їх споживати спільну їжу на трапезі з утриманням, не пересичуючись. У ті роки преподобний Євтимій навернув і охрестив багатьох арабів, серед яких був воєначальник Аспевет із сином Теревоном, якого преподобний Євтимій зцілив від хвороби.
Аспевет отримав у Хрещенні ім’я Петро і згодом був єпископом серед арабів. Слава про чудеса, які чинив преподобний Євтимій, швидко поширювалася. Звідусіль почали стікатися люди, приводячи із собою хворих, які отримували зцілення.
Будучи не в силах терпіти людський поголос і славу, преподобний таємно пішов із монастиря, взявши із собою лише найближчого учня Дометіана. Він віддалився в пустелю Рува і оселився на високій горі Марда, біля Мертвого моря. У пошуках усамітнення преподобний заглибився в пустелю Зіф і оселився в печері, в якій колись переховувався святий цар Давид від переслідувань царя Саула.
Там преподобний Євтимій заснував монастир, а в самій печері Давидовій влаштував церкву. У той час преподобний Євтимій відвернув багатьох ченців-пустельників від маніхейської єресі, творив чудеса, зцілював хворих та одержимих бісами. Відвідувачі, що приходили до святого, порушували спокій пустельника, який любив безмовність, і він вирішив повернутися до залишеного ним монастиря святого Феоктиста.
Дорогою преподобний уподобав усамітнене місце на горі і зупинився на ньому. Там згодом було поховане його святе тіло. Блаженний Феоктист із братією вийшов назустріч преподобному Євтимію і благав його повернутися до монастиря, але преподобний не погодився.
Проте він обіцяв приходити в обитель по неділях на спільне богослужіння. Преподобний Євтимій не хотів ні мати когось поблизу, ні влаштовувати спільножительний монастир чи Лавру, але Господь у видінні наказав йому не відганяти тих, хто приходить до нього задля спасіння душі. Через деякий час навколо нього знову зібралися брати, і він улаштував Лавру за зразком Фаранської Лаври.
У 429 році, коли преподобному Євтимію було 52 роки, Єрусалимський патріарх Ювеналій освятив Лаврську церкву і поставив для обителі пресвітерів і дияконів. Лавра спочатку була бідною, але преподобний твердо уповав на Бога, Який може послати людям усе необхідне. Одного разу до Лаври прийшло близько 400 подорожніх — вірменів з Єрусалима, які були голодні.
Побачивши це, преподобний Євтимій покликав економа і звелів йому нагодувати прочан. Економ відповів, що в монастирі немає такої кількості їжі. Преподобний, однак, наполягав.
Прийшовши до приміщення для зберігання хліба, економ знайшов у ньому безліч хлібів. Те саме сталося з вином та олією. Подорожні їли на славу Божу, наситилися, і після цього залишився ще тримісячний запас їжі для братії.
Так Господь сотворив чудо за вірою святого Євтимія. Одного разу один із ченців відмовився виконати призначений йому послух. Попри те, що преподобний, покликавши його, переконував коритися, чернець опирався.
Тоді преподобний голосно вигукнув: «Побачиш, що буває нагородою за непослух!» Чернець упав на землю в нападі біснування. Братія почала просити за нього авву, і тоді преподобний Євтимій зцілив непокірного, який, опритомнівши, просив вибачення і обіцяв виправитися. «Послух, — сказав святий Євтимій, — велика чеснота. Господь любить послух більше за жертву, а непослух призводить до смерті».
Двоє братів в обителі святого Євтимія обтяжувалися суворим способом життя і задумали втекти. Провидячи духом їхній намір, преподобний покликав їх і довго переконував полишити згубний задум. Він говорив: «Не слід слухати думок, що вселяють смуток і ненависть до місця, у якому живемо, і навіюють бажання перейти на інше місце.
Нехай чернець не думає, що, перейшовши в інше місце, він досягне чогось доброго, бо добра справа досягається не місцем, а твердою волею і вірою. І дерево, яке часто пересаджують на інше місце, не приносить плодів». У 431 році в Ефесі відбувся III Вселенський Собор, спрямований проти єресі Несторія.
Преподобний Євтимій радів утвердженню православ’я і сумував через архієпископа Антіохійського Іоанна, який, будучи православним, захищав Несторія. У 451 році в Халкідоні відбувся IV Вселенський Собор проти єресі Діоскора, який, на противагу Несторію, стверджував, що в Господі Ісусі Христі лише одне єство — Божественне, яке поглинуло при втіленні єство людське (так звана єресь монофізитів). Преподобний Євтимій прийняв сповідання Халкідонського Собору і визнав його православним.
Звістка про це швидко поширилася серед ченців і пустельників, і багато з них, які раніше неправо вірували, за прикладом святого Євтимія прийняли сповідання Халкідонського Собору. За своє подвижницьке життя і тверде сповідання православної віри святий Євтимій отримав найменування Великого. Обтяжуючись спілкуванням зі світом, святий авва віддалився на деякий час у внутрішню пустелю.
Після його повернення до Лаври дехто з братії бачив, що, коли він звершував Божественну літургію, вогонь сходив з небес і оточував святого. Сам же преподобний відкрив кільком ченцям, що часто бачив Ангела, який звершував разом із ним святу літургію. Преподобний мав дар прозорливості, бачив внутрішні порухи духу й розпізнавав людські помисли.
Коли ченці причащалися Святих Тайн, преподобному було відкрито, хто приступає достойно, а хто на осуд собі. Коли преподобному Євтимію було 82 роки, до нього прийшов блаженний Сава (майбутній Сава Освячений, пам'ять 5 грудня), тоді ще юнак. Старець прийняв його з любов’ю і послав у монастир до преподобного Феоктиста.
Він передрік, що чернець Сава просяє в чернечому житті. Коли святому виповнилося 90 років, його сподвижник і друг преподобний Феоктист тяжко захворів. Преподобний Євтимій пішов відвідати друга і залишився в монастирі, попрощався з ним, був присутній при його кончині.
Поховавши тіло, він повернувся до Лаври. Час переставлення був відкритий преподобному Євтимію з особливої милості Божої. У день пам’яті преподобного Антонія Великого, 17 січня, преподобний Євтимій благословив звершити всеношну і, скликавши пресвітерів до вівтаря, сказав їм, що більше вже не звершить із ними жодного чування, тому що Господь кличе його з тимчасового життя.
Усі сповнилися великого смутку, а преподобний наказав братії вранці зібратися біля нього. Він почав повчати братію: «Якщо любите мене, дотримуйтеся моїх заповідей, набувайте любов, яка є союзом досконалості. Жодна чеснота неможлива без любові й смирення.
Сам Господь заради любові до нас упокорився і став людиною, як і ми. Ми повинні тому безперестанно підносити Йому хвалу, особливо ми, що відреклися від бунтівного світу. Церковних служб ніколи не залишайте, передання та статути монастирські ретельно зберігайте.
Якщо хтось із братії бореться з нечистими помислами — безперестанно наставляйте, повчайте, щоб диявол не захопив брата в падіння. Додаю також і іншу заповідь: нехай ворота обителі ніколи не будуть замкнені для подорожніх, і все, що маєте, пропонуйте нужденним, а тим, хто бідує в напастях, за силами допомагайте». Потім, давши настанови щодо керівництва братією, преподобний обіцяв перебувати духом з усіма, хто бажає нести подвиги в його обителі до кінця віку.
Відпустивши всіх, преподобний Євтимій залишив біля себе одного учня Дометіана і, пробувши з ним усередині вівтаря 3 дні, помер 20 січня 473 року у віці 97 років. На поховання святого авви негайно звідусіль поспішили ченці монастирів і пустель, серед яких був святий Герасим. Прибув також патріарх Анастасій із кліром, нітрійські ченці Мартирій та Ілля, які згодом були Єрусалимськими патріархами, про що їм передрікав преподобний Євтимій.
Блаженний Дометіан не відходив від гробу вчителя 6 діб. На 7-й день він побачив свого авву, який радісно сповістив улюбленому учневі: «Гряди, чадо, до вготованого тобі спокою, бо я вблагав Владику Христа, щоб ти був зі мною». Повідавши братії про видіння, святий Дометіан прийшов до церкви і з радістю віддав дух свій Господу.
Він був похований поруч зі святим Євтимієм. Мощі преподобного Євтимія Великого перебували в його монастирі в Палестині, у XII столітті їх бачив руський паломник ігумен Данило.
Евфимий Великий иеромонах: Преподобный Евфимий Великий
Прп. Евфимий Великий
Преподобный Евфимий Великий происходил из города Мелитины в Армении, близ реки Евфрат. Родители его, Павел и Дионисия, знатные люди, были благочестивыми христианами. Долгое время они не имели детей и, наконец, по усердным молитвам, у них родился сын, появлению на свет которого предшествовало Божественное видение, предвещавшее младенцу великое будущее.
Отец преподобного Евфимия вскоре умер, и мать, исполняя обет посвятить сына Богу, отдала его на воспитание своему брату, пресвитеру Евдоксию. Тот представил отрока епископу Мелитинской церкви Отрию, который с любовью принял на себя заботы о нем. Видя его доброе поведение, епископ вскоре поставил его чтецом. Затем святой Евфимий принял монашество и был посвящен в сан пресвитера. Одновременно ему было поручено управление всеми городскими монастырями. Преподобный Евфимий часто посещал монастырь святого Полиевкта, а в дни Великого поста удалялся в пустыню. Должность управителя монастырей тяготила подвижника, искавшего безмолвия, и он на 30-м году своей жизни тайно ушел из города и направился в Иерусалим, где, поклонившись святым местам, удалился в Фаранскую лавру. Там, найдя вне монастыря уединенную пустую хижину, поселился в ней, добывая пропитание плетением корзин. Неподалеку подвизался преподобный Феоктист. Оба имели одно стремление к Богу, одну волю, одну цель. Обычно, после праздника Богоявления, они удалялись в Кутиллийскую пустыню (недалеко от Иерихона). Однажды же остались там, избрав в горах труднопроходимое место, и поселились в пещере. Скоро, однако, Господь открыл их уединение для пользы многих людей: пастухи, перегоняя свои стада, нашли их пещеру и рассказали в селении. К отшельникам начали стекаться люди, искавшие духовной пользы. Постепенно возникло монашеское общежитие, несколько иноков пришло из Фаранской обители, среди них Марин и Лука. Управлять возникшим монастырем преподобный Евфимий поручил своему другу Феоктисту, а сам стал духовником братии. Он наставлял свою братию: "Знайте, что желающим проводить иноческую жизнь следует не иметь своей воли, всегда находиться в послушании и смирении, а в уме иметь память смертную, бояться Суда и огня вечного и желать Царства Небесного".
Юным инокам преподобный заповедовал с внутренним Богомыслием соединять телесный труд. "Если миряне, - говорил он, - много трудятся, чтобы прокормить себя и свою семью и, кроме того, дают милостыню и приносят жертвы Богу, тем более мы, иноки, должны трудиться, чтобы избежать праздности и не кормиться чужими трудами". Авва требовал, чтобы иноки хранили молчание в церкви во время Богослужения и на трапезе. Молодым инокам, желавшим поститься более других братий, он не позволял следовать своей воле, но наставлял их вкушать общую пищу на трапезе с воздержанием, не пресыщаясь.
В те годы преподобный Евфимий обратил и крестил многих арабов, среди которых был военачальник Аспевет с сыном Теревоном, которого преподобный Евфимий исцелил от болезни. Аспевет получил в Крещении имя Петр и, впоследствии, был епископом среди арабов.
Слава о чудесах, совершаемых преподобным Евфимием, быстро распространялась. Отовсюду стали стекаться люди, приводя с собою больных, получавших исцеление. Будучи не в силах сносить людскую молву и славу, преподобный тайно ушел из монастыря, взяв с собой только ближайшего ученика Дометиана. Он удалился в пустыню Рува и поселился на высокой горе Марда, около Мертвого моря. В поисках уединения преподобный углубился в пустыню Зиф и поселился в пещере, в которой некогда скрывался святой царь Давид от преследований царя Саула. Там преподобный Евфимий основал монастырь, а в самой пещере Давидовой устроил церковь. В то время преподобный Евфимий отвратил многих иноков-пустынников от манихейской ереси, творил чудеса, исцелял больных и одержимых бесами.
Приходившие к святому посетители нарушали покой пустынника, любившего безмолвие, и он решил вернуться в оставленный им монастырь святого Феоктиста. По дороге преподобный облюбовал уединенное место на горе и остановился на нем. Там впоследствии было погребено его святое тело.
Блаженный Феоктист с братией вышел навстречу преподобному Евфимию и молил его вернуться в монастырь, но преподобный не согласился. Однако он обещал приходить в обитель по воскресным дням на общее Богослужение.
Преподобный Евфимий не хотел ни иметь кого-либо поблизости, ни устраивать киновию или лавру, но Господь в видении повелел ему не отгонять приходящих к нему ради спасения души. Через некоторое время около него опять собрались братия, и он устроил лавру по образцу Фаранской лавры. В 429 году, когда преподобному Евфимию было 52 года, Иерусалимский Патриарх Ювеналий освятил лаврскую церковь и поставил обители пресвитеров и диаконов.
Лавра вначале была бедна, но преподобный твердо уповал на Бога, могущего ниспослать людям всё необходимое. Однажды в лавру пришло около 400 человек путников - армян из Иерусалима, которые были голодны. Увидев это, преподобный Евфимий призвал эконома и велел ему накормить странников. Эконом ответил, что в монастыре нет такого количества пищи. Преподобный, однако же, настаивал. Придя в помещение для хранения хлеба, эконом нашел в нем множество хлебов. То же произошло с вином и елеем. Путники ели во славу Божию, насытились и после этого остался еще трехмесячный запас пищи для братии. Так Господь сотворил чудо по вере святого Евфимия.
Однажды один из иноков отказался исполнить назначенное ему послушание. Несмотря на то, что преподобный, призвав его, убеждал повиноваться, инок упорствовал. Тогда преподобный громко воскликнул: "Увидишь, что бывает наградой за неповиновение!". Инок упал на землю в припадке беснования. Братия стала просить за него авву, и тогда преподобный Евфимий исцелил непокорного, который, придя в себя, просил прощения и обещал исправиться. "Послушание, - сказал святой Евфимий, - великая добродетель. Господь любит послушание больше жертвы, а непослушание приводит к смерти".
Два брата в обители святого Евфимия тяготились суровым образом жизни и задумали бежать. Провидя духом их намерение, преподобный призвал их и долго убеждал оставить пагубное намерение. Он говорил: "Не следует слушать мыслей, вселяющих печаль и ненависть к месту, в котором живем, и внушающих желание перейти на другое место. Пусть инок не думает, что, перейдя в другое место, он достигнет чего-либо хорошего, так как доброе дело достигается не местом, а твердой волей и верою. И дерево, которое пересаживают часто на другое место, не приносит плодов".
В 431 году в Ефесе состоялся III Вселенский Собор, направленный против ереси Нестория. Преподобный Евфимий радовался утверждению Православия и скорбел об архиепископе Антиохийском Иоанне, который, будучи православным, защищал Нестория.
В 451 году в Халкидоне состоялся IV Вселенский Собор против ереси Диоскора, который, в противоположность Несторию, утверждал, что в Господе Иисусе Христе одно лишь естество - Божеское, поглотившее в воплощении естество человеческое (так называемая ересь монофизитов).
Преподобный Евфимий принял исповедание Халкидонского Собора и признал его православным. Весть об этом быстро распространилась среди иноков и пустынников, и многие из них, ранее неправо веровавшие, по примеру святого Евфимия, приняли исповедание Халкидонского Собора.
За свою подвижническую жизнь и твердое исповедание православной веры святой Евфимий получил наименование Великого. Тяготясь общением с миром, святой авва удалился на время во внутреннюю пустыню. После его возвращения в лавру некоторые из братии видели, что, когда он совершал Божественную литургию, огонь сходил с небес и окружал святого. Сам же преподобный открыл нескольким инокам, что часто видел Ангела, совершающего вместе с ним святую Литургию. Преподобный имел дар прозорливости, видел внутренние движения духа и узнавал человеческие помышления. Когда иноки причащались Святых Тайн, преподобному было открыто - кто приступает достойно, а кто во осуждение себе.
Когда преподобному Евфимию было 82 года, к нему пришел блаженный Савва (будущий Савва Освященный, память 5 декабря), тогда еще юноша. Старец принял его с любовью и послал в монастырь к преподобному Феоктисту. Он предсказал, что инок Савва просияет в иноческом житии.
Когда святому исполнилось 90 лет, его сподвижник и друг преподобный Феоктист тяжело заболел. Преподобный Евфимий пошел навестить друга и остался в монастыре, простился с ним, присутствовал при кончине. Предав тело погребению, он возвратился в лавру.
Время преставления было открыто преподобному Евфимию по особой милости Божией. В день памяти преподобного Антония Великого, 17 января, преподобный Евфимий благословил совершить всенощное бдение и, созвав пресвитеров к алтарю, сказал им, что больше уже не совершит с ними ни одного бдения, потому что Господь призывает его от временной жизни. Все исполнились великой печали, а преподобный повелел братии утром собраться у него. Он стал поучать братию: "Если любите меня, соблюдайте мои заповеди, приобретайте любовь, которая есть союз совершенства. Никакая добродетель невозможна без любви и смирения. Сам Господь ради любви к нам смирился и стал Человеком, как и мы. Мы должны поэтому непрестанно воссылать Ему хвалы, особенно мы, отрекшиеся от мятежного мира. Церковных служб никогда не оставляйте, предания и уставы монастырские тщательно сохраняйте. Если кто из братии борется с нечистыми помыслами, - непрестанно наставляйте, поучайте, чтобы дьявол не увлек брата в падение.
Присоединяю также и другую заповедь: пусть ворота обители никогда не будут заперты для странников и всё, что имеете, предлагайте нуждающимся, бедствующим же в напастях по силе помогайте". Затем, дав наставления относительно руководства братией, преподобный обещал пребывать духом со всеми, желающими нести подвиги в его обители до скончания века.
Отпустив всех, преподобный Евфимий оставил около себя одного ученика Дометиана и, пробыв с ним внутри алтаря 3 дня, скончался 20 января в 473 году в возрасте 97-ми лет.
На погребение святого аввы немедленно стеклись во множестве иноки монастырей и пустынь, среди которых был святой Герасим. Прибыл также патриарх Анастасий с клиром, нитрийские иноки Мартирий и Илия, которые впоследствии были Иерусалимскими Патриархами, о чем им предсказывал преподобный Евфимий.
Блаженный Дометиан не отходил от гроба учителя 6 суток. На 7-й день он увидел своего авву, радостно возвестившего любимому ученику: "Гряди, чадо, к уготованному тебе покою, ибо я умолил Владыку Христа, чтобы ты был со мною". Поведав братии о видении, святой Дометиан пришел в церковь и в радости предал дух свой Господу. Он был погребен рядом со святым Евфимием. Мощи преподобного Евфимия Великого находились в его монастыре в Палестине, в XII веке их видел русский паломник игумен Даниил.