Григорій

Святитель Григорій Палама, архієпископ Солунський, народився у 1296 році в Малій Азії. Під час турецької навали родина втекла до Константинополя і знайшла прихисток при дворі Андроніка II Палеолога (1282–1328). Батько святого Григорія [1] став впливовим сановником при імператорі, але невдовзі помер, і сам Андроник узяв участь у вихованні та освіті осиротілого хлопчика. 

Маючи прекрасні здібності та велику старанність, Григорій без труднощів опанував усі предмети, що становили повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20 років, у 1316 році (за іншими відомостями, у 1318) віддалився на Святу Гору Афон і вступив послушником до монастиря Ватопед, де під керівництвом старця, преподобного Никодима Ватопедського (пам’ять 11 липня), прийняв постриг і розпочав шлях подвижництва. Через рік йому з’явився у видінні святий євангелист Іоанн Богослов і обіцяв своє духовне заступництво. 

Мати Григорія разом із його сестрами також прийняла чернецтво. Після упокоєння старця Никодима інок Григорій протягом 8 років проходив свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора Ісихаста, а після кончини останнього перейшов до Лаври преподобного Афанасія. Тут він прислуговував за трапезою, а згодом став церковним півчим. Але через три роки (1321), прагнучи до вищих щаблів духовної досконалості, він оселився у невеликій пустельницькій обителі Глоссія. Настоятель цієї обителі почав навчати юнака зосередженій духовній молитві – розумному діланню, яке поступово розроблялося й засвоювалося ченцями, починаючи від великих пустельників IV століття Євагрія Понтійського та преподобного Макарія Єгипетського (пам’ять 19 січня). Після того, як в XI столітті у працях Симеона Нового Богослова (пам’ять 12 березня) детальне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумного ділання, воно було засвоєне афонськими подвижниками. Досвідне застосування розумного ділання, що потребує усамітнення і безмовності, дістало назву ісихазму (від грец. «спокій», «мовчання»), а самі практикуючі його стали називатися ісихастами. 

За час перебування у Глоссії майбутній святитель цілковито перейнявся духом ісихазму і прийняв його для себе як основу життя. У 1326 році через загрозу нападу турків разом із братією він перебрався до Солуні (Фессалоніки), де того ж року був висвячений у сан священника. Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднував із життям пустельника: п’ять днів на тиждень проводив у безмовності та молитві, і лише в суботу та неділю пастир виходив до народу – звершував богослужіння та виголошував проповіді. Його повчання часто викликали у присутніх у храмі розчулення та сльози. 

Проте повна відстороненість від суспільного життя святителю була невластивою. Іноді він відвідував богословські зібрання міської освіченої молоді на чолі з майбутнім патріархом Ісидором. Повертаючись якось із Константинополя, він знайшов поблизу Солуні містечко Верію, зручне для усамітненого життя. Невдовзі він зібрав там невелику громаду ченців-пустельників і керував нею протягом 5 років. У 1331 році святитель віддалився на Афон і усамітнився у скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. У 1333 році він був призначений ігуменом Есфігменського монастиря у північній частині Святої Гори. 

У 1336 році святитель повернувся до скиту святого Сави, де зайнявся богословськими працями, яких не залишав уже до кінця життя. А тим часом у 30-х роках XIV століття в житті Східної Церкви назрівали події, що поставили святителя Григорія в ряд найвизначніших вселенських апологетів православ’я та принесли йому славу вчителя ісихазму. Близько 1330 року до Константинополя з Калабрії приїхав учений чернець Варлаам. Автор трактатів із логіки та астрономії, вправний і дотепний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті й почав тлумачити твори Діонісія Ареопагіта (пам’ять 3 жовтня), апофатичне богослов’я якого було визнане в рівній мірі і Східною, і Західною Церквами. 

Невдовзі Варлаам поїхав на Афон, познайомився там із укладом духовного життя ісихастів і, на підставі догмату про непізнаванність сутності Божої, оголосив розумне ділання єретичною оманою. Подорожуючи з Афону до Солуні, звідти до Константинополя і знову до Солуні, Варлаам вступав у суперечки з ченцями й намагався довести тварність Фаворського світла; при цьому він не соромився піднімати на сміх розповіді іноків про молитовні прийоми та духовні осяяння. Святитель Григорій на прохання афонських ченців звернувся спочатку з усними напученнями. Але, бачачи безуспішність таких спроб, він письмово виклав свої богословські доводи. Так з’явилися «Тріади на захист святих ісихастів» (1338). До 1340 року афонські подвижники за участю святителя склали спільну відповідь на нападки Варлаама – так званий «Святогорський томос». 

На Константинопольському Соборі 1341 року в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, яка зосередилася на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, недосяжний у Своїй Сутності, являє Себе в енергіях, які звернені до світу й доступні для сприйняття, як-от Фаворське світло, але вони не є чуттєвими чи створеними. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився до Калабрії. Але суперечки між паламітами та варлаамітами були далеко не завершені. 

До числа других належали учень Варлаама, болгарський чернець Акиндин і патріарх Іоанн XIV Калека (1341–1347); до них схилявся й Андроник III Палеолог (1328–1341). Акиндин виступив із низкою трактатів, у яких оголошував святителя Григорія та афонських ченців винуватцями церковних смут. Святитель написав детальне спростування домислів Акиндина. Тоді патріарх відлучив святителя від Церкви (1344) і піддав ув’язненню, яке тривало три роки. У 1347 році, коли Іоанна XIV на патріаршому престолі змінив Ісидор (1347–1349), святитель Григорій Палама був звільнений і зведений у сан архієпископа Солунського. 

У 1351 році Влахернський Собор урочисто засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не одразу: він змушений був жити в різних місцях. Під час однієї з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія протягом року продавали в різних містах як бранця, але й тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.

 Лише за три роки до кончини він повернувся до Солуні. Напередодні його упокоєння йому з’явився у видінні святитель Іоанн Золотоуст. 

Зі словами «У горні! У горні!» святитель Григорій Палама мирно відійшов до Бога 14 листопада 1357 року.