Корнилій

Преподобномученик Корнилій Псково-Печерський (1501–1570) народився у Пскові в боярській родині. Його батьки, Стефан і Марія, виховували сина в благочесті та страху Божому. Ще в ранньому віці мати помітила в отрока Корнилія особливу схильність до духовного життя, навчила його молитви та прищепила любов до подорожніх. Щоб дати синові освіту, батьки віддали його до Псковського Мирозького монастиря. У монастирських стінах отроків виховували в послуху, навчали грамоти, мистецтва книгописання та іконопису. У монастирі укладалися та переписувалися літописи, житія святих, богослужбові книги. У Мирозькій обителі юний Корнилій подвизався під началом старця, звершуючи подвиги молитви та праці, виготовляв свічки. З особливою ретельністю готувався він до написання ікон, дотримуючись перед цим посту, молився Пресвятій Владичиці, щоб благословила його на труд. Під час роботи над іконою зберігав власну чистоту, творячи в душі безустанну молитву.

Закінчивши навчання, святий Корнилій повернувся до батьківського дому. Перебування у святій обителі ще більше утвердило його покликання до чернечого життя.

Одного разу государів дяк Місюрь Мунахін, людина освічена й благочестива, друг сім’ї святого Корнилія, зібрався їхати до загубленої серед лісів маленької Печерської обителі й взяв із собою юного Корнилія. Краса природи, тиха монастирська служба в печерній церкві наповнили серце юнака духовною радістю та благоговінням. Ніколи й ніде ще він так гаряче не молився. Ця поїздка справила великий вплив на його подальше життя.

Невдовзі він назавжди залишив батьківський дім і прийняв постриг у Псково-Печерському монастирі. Там преподобний Корнилій вів суворе життя: в убогій келії спав на дошках, увесь свій час присвячував корисній праці та молитві.

У 1529 році преподобного Корнилія, який був зразком богоугодного життя, обрали ігуменом. За його настоятельства кількість братії збільшилася з 15 до 200 осіб, і ця кількість насельників не була перевищена за жодного з наступних настоятелів. Встаючи зі сходом сонця, преподобний Корнилій сам правив службу, віддавав усі сили трудам, надихав братію на виконання уставу, суворого посту, молитви, нагадуючи про подвиг перших християн. Через своє смирення преподобний Корнилій вважав себе першим серед рівних лише за обранням.

Діяльність преподобного Корнилія поширювалася далеко за межі обителі. Його життя було зразком діяльної любові до Бога і людини. Він поширював Православ’я серед жителів навколишніх місць — естів і сету, багато з яких прийняли хрещення в монастирі. Преподобний Корнилій, завжди лагідний і привітний, мовчки вислуховував людей, давав наставлення, а потім благословляв з молитвою та любов’ю. Від звуку його голосу відкривалося серце, сором відступав. Після покаяння люди плакали сльозами, що полегшували душу.

Одного разу на Псковщині лютувала моровиця. Люди тікали з поселень у ліси, підступи до міст закривалися, щоб уберегти жителів від пошесті. Багато хто помирав не лише від зарази, а й від голоду. З благословення преподобного Корнилія у той страшний час ченці монастиря виходили до голодних, щоб роздавати їм варене жито.

Під час Лівонської війни преподобний Корнилій проповідував християнство у відвойованих містах, будував там храми, допомагав потерпілим, піклувався про поранених. В обителі ховали вбитих і записували їх у синодики для поминання.

У 1560 році, у свято Успіння Пресвятої Богородиці, преподобний Корнилій послав як благословення російським військам, що тримали в облозі місто Феллін, просфору і святу воду. Того ж дня німці здали місто.

Преподобний Корнилій дуже любив і добре знав книги — він створив у монастирі велику для того часу бібліотеку. У середині XVI століття Псково-Печерський монастир перейняв від Спасо-Єлізаровського монастиря традицію літописання. Крім того, святий ігумен Корнилій завів великий монастирський синодик для поминання спочилих братії та благодійників обителі, почав вести «Кормову книгу». У цій праці він залишив наступним поколінням історичну характеристику свого часу, склав «Опис монастиря» та «Опис чудес Печерської ікони Божої Матері».

Преподобний Корнилій розширив і прикрасив свій монастир, прокопав далі монастирські печери, переніс дерев’яну церкву в ім’я Сорока мучеників Севастійських за монастирську огорожу, на приїжджий монастирський двір, на її місці в 1541 році поставив церкву на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці та у 1559 році збудував храм Покрова Пресвятої Богородиці. У 1558–1565 роках преподобний Корнилій звів навколо монастиря надійний кам’яний мур, а над Святими Вратами за своїм задумом побудував кам’яну церкву в ім’я Святителя і Чудотворця Миколая (1565). Тим самим він доручив цьому істинному захисникові чистоти Православної віри покровительство над святою обителлю на кордоні з неправославними народами.

Так обитель, що виникла на кордоні Руської держави, стала не лише світичем Православ’я, а й фортецею проти зовнішніх ворогів Росії.

Іншою справою преподобного Корнилія було заснування у 1538 році у Пскові подвір’я монастиря з кам’яною церквою на честь ікони Божої Матері «Одигітрії».

Під час свого управління монастирем преподобний Корнилій заснував при обителі іконописну майстерню. Ченці, що працювали в ній, навчалися мистецтва іконопису в Мирозькому монастирі, а після повернення до своєї обителі писали ікони й допомагали преподобному Корнилію прикрашати храми та навчати інших іноків. У монастирі були також столярна, ковальська, керамічна та інші господарські майстерні.

Про мученицьку кончину преподобного Корнилія написано у стародавньому рукописі Троїце-Сергієвої Лаври. Коли преподобний ігумен Корнилій вийшов із хрестом на монастирські ворота назустріч цареві Іоанну Грозному, розгніваний неправдивим наклепом на святого ігумена цар своєю рукою відтяв йому голову, але вмить розкаявся і, піднявши його тіло, на руках поніс у монастир. Обагрена кров’ю преподобного Корнилія доріжка, якою цар ніс його тіло до церкви Успіння Пресвятої Богородиці, названа «кривавим шляхом».

Розкаявшись, цар пожертвував Псково-Печерському монастирю безліч коштовних вкладів, вписав ім’я преподобного ігумена у свій синодик, але пам’ять про скоєне переслідувала його все життя.

Тіло преподобномученика Корнилія було покладене в стіні «Богом створеної печери», де нетлінно перебувало 120 років. У 1690 році митрополит Псковський та Ізборський Маркел переніс його мощі, що прославилися зціленнями хворих, із печери до соборного храму Успіння Пресвятої Богородиці й поклав у новій труні в стіні.