Ксенія
Петербурзька Христа заради юродива
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Свята блаженна Ксенія народилася у першій половині XVIII століття у благочестивих і шляхетних батьків; батька її звали Григорієм, а ім'я матері невідоме. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна вступила у шлюб із придворним співаком, полковником Андрієм Феодоровичем Петровим, і жила з чоловіком у Санкт-Петербурзі. Але недовго судив Господь молодій парі йти разом життєвим шляхом: ангел смерті розлучив їх — Андрій Феодорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на двадцять шостому році її життя.
Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона одразу наче забула все земне, людське, всі радощі та втіхи, і через це багатьом здавалася божевільною, що втратила розум.
Так на неї стали дивитися навіть її рідні та знайомі, особливо після того, як Ксенія роздала рішуче все своє майно бідним, а будинок подарувала своїй добрій знайомій, Параскеві Антоновій. Рідні Ксенії подали навіть прохання до начальства покійного Андрія Феодоровича, благаючи не дозволяти Ксенії в безумстві роздавати своє майно. Начальство покійного Петрова викликало Ксенію до себе, але після розмови з нею цілком переконувалося, що Ксенія цілком здорова, а тому має право розпоряджатися своїм майном, як їй заманеться.
Звільнившись від усіх земних турбот, свята Ксенія обрала для себе важкий шлях юродства Христа ради. Одягнувшись у костюм чоловіка, тобто вдягнувши на себе його білизну, каптан, камзол, вона почала всіх запевняти, що Андрій Феодорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна, і вже потім ніколи не відгукувалася, якщо її називали Ксенією Григорівною, і завжди охоче відгукувалася, коли її називали Андрієм Феодоровичем.
Якогось визначеного місця проживання Ксенія не мала. Здебільшого вона цілий день блукала Петербурзькою стороною, переважно в районі парафії церкви святого апостола Матфія, де в той час жили в маленьких дерев’яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледь взутої жінки, яка не мала де голову прихилити, її іносказальні розмови, її повна лагідність, незлобливість давали нерідко злим людям, і особливо вуличним хлопчакам, привід і сміливість глумитися над блаженною. Блаженна ж усі ці образи зносила безрічно. Лише одного разу, коли Ксенію вже почали шанувати як угодницю Божу, мешканці Петербурзької сторони бачили її в сильному гніві. Знущання хлопчаків того разу перевершили всяке людське терпіння: вони лаялися, кидали в неї камінням та брудом. Відтоді місцеві жителі поклали край її вуличному переслідуванню.
Помалу до дивацтв блаженної звикли. Їй почали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія нізащо не погоджувалася проміняти свої лахміття і все своє життя проходила в червоній кофтині та зеленій спідниці, або навпаки — зеленій кофтині та червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового однострою її чоловіка. Милостиню вона також не приймала, а брала лише від добрих людей «царя на коні» (копійки із зображенням вершника) і тієї ж миті віддавала цього «царя на коні» таким же біднякам, як і сама вона. Блукаючи цілими днями брудними, немощеними вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала в них, розмовляла, а потім знову вирушала мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не лише жителі Петербурзької сторони, а й місцева поліція, для якої перебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було дізнатися, де проводить ночі ця дивна жінка і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, попри будь-яку пору року і погоду, йшла на ніч у поле і там у колінопреклонній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.
Іншого разу робітники, які зводили нову кам’яну церкву на Смоленському цвинтарі, почали помічати, що вночі, під час їхньої відсутності на будівництві, хтось натягує на верх споруджуваної церкви цілі гори цегли. Довго дивувалися цьому робітники, довго не могли збагнути, звідки береться цегла. Нарешті вирішили вистежити, хто міг бути цей безплатний невтомний працівник, що щоночі тягав для них цеглу. Виявилося, що це була раба Божа блаженна Ксенія.
За великі її подвиги й терпіння Господь ще за життя прославив свою обраницю. Раба Божа Ксенія сподобилася дару прозорливості сердець і майбутнього. Вона передрекла кончину імператриці Єлизавети Петрівни та Іоанна Антоновича; купчині Крапивній передбачила кончину приховано, кажучи: «Зелена кропива, але скоро зів’яне», а одній бідній дівчині — заміжжя.
Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала й таємниці тих осіб, яких вона відвідувала. Милість Божа так осяювала Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила або в кого куштувала їжу, були щасливі й успішні в справах. І торговці, і візники — всі намагалися їй чимось прислужитися; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь.
На сімдесят першому році земного життя вона спочила сном праведниці. Тіло її було поховане на Смоленському цвинтарі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися біля її гробу. За молитвами блаженної Ксенії Господь врятував одну дівчину від жахливого шлюбу з утікачем-каторжником, який видавав себе за вбитого ним полковника. Після звершення панахиди над її могилкою стражденні отримували зцілення, у сім’ях відновлювався порушений мир, нужденні отримували їм необхідне.
Над могилкою блаженної Ксенії згодом була побудована каплиця, до якої стікалися її численні шанувальники. Після революції більшовики закривали каплицю, але жодними зусиллями безбожників неможливо було заглушити в народі пам'ять про блаженну та віру в її молитовне заступництво перед престолом Божим.
Ксения Петербургская Христа ради юродивая: Блаженная Ксения Петербургская
Блаженная Ксения Петербургская
Блаженная Ксения родилась между 1719 и 1730 годами. О родителях ее, о детских и отроческих годах ничего не известно. Знаем мы, что отца блаженной звали Григорием.
По достижении совершеннолетия Ксения вступила в брак с придворным певчим Андреем Федоровичем Петровым, состоявшим в звании полковника. Но недолго суждено было молодой чете наслаждаться семейным счастьем: двадцати шести лет от роду Ксения осталась вдовой. Муж ее скончался внезапно.
Это трагическое событие изменило жизнь молодой женщины. Она была глубоко потрясена тем, что ее муж скончался без должного христианского приготовления и не успел принести покаяние. Ксения решила, что подвигом жизни она вымолит у Бога прощение прегрешений раба Божиего Андрея.
В день похорон мужа Ксения Григорьевна надела его одежду и всем, обращавшимся к ней с соболезнованиями, говорила, что умер не Андрей Федорович, а умерла его супруга Ксения Григорьевна. С этого момента она действительно умерла для мира, приняв на себя тяжелейший подвиг - подвиг юродства Христа ради.
Родные и знакомые ее полагали, что молодая вдова лишилась рассудка из-за свалившегося на ее плечи горя. Подозрения их окончательно утвердились, когда Ксения решила раздать имущество, доставшееся ей в наследство от мужа. Так, она подарила свой дом, находившийся в приходе церкви св.ап.Матфея на Петербургской стороне, своей знакомой Параскеве Антоновой. Та не хотела принимать этот дар и даже просила родственников Ксении со стороны мужа уберечь ее от такого поступка. Родственники обратились к начальству покойного Петрова, влиятельные люди беседовали со вдовой, нашли ее в совершенном рассудке и решили, что она вполне может распоряжаться своим имуществом.
Отныне она не имела постоянного места жительства. Днем она бродила по городу, в основном по Петербургской стороне, возле церкви ап.Матфея, а ночью уходила за город, в поле - и всю ночь молилась. Так ее однажды и застали горожане, заинтересовавшиеся ночными исчезновениями блаженной. Редко оставалась она ночевать в домах знакомых ей благочестивых женщин.
Блаженная Ксения с необычайной кротостью сносила все издевательства и оскорбления, которые ей нередко доводилось переносить. Особенно докучали ей уличные мальчишки, на злобные выходки которых она не обращала внимания. Лишь однажды, когда жители уже стали почитать ее за угодницу Божию, им довелось увидеть блаженную в страшном гневе. Обнаглевшие сорванцы не удовольствовались обычными оскорблениями, а стали бросать в Ксению комьями земли. После этого случая горожане стали оберегать блаженную Ксению и положили конец преследованиям со стороны мальчишек.
Когда костюм Андрея Федоровича истлел и распался, святая облачилась в лохмотья. Когда ей предлагали в виде подаяния одежду, она отказывалась. Брала лишь красную кофточку и зеленую юбку (или наоборот). Вероятно, в память о цветах форменной одежды мужа. Милостыню денежную она также избегала брать. Принимала только "царя на коне" - медные копейки, которые тут же раздавала беднякам.
В эти годы на Смоленском кладбище строилась новая каменная церковь во имя Смоленской иконы Божией Матери. Рабочие, трудившиеся на строительстве храма, стали замечать вдруг странные вещи. За время их отсутствия ночью кто-то носил кирпичи на леса строящейся церкви. А когда они решили узнать, кто этот добровольный помощник, то увидели, что это блаженная Ксения трудится по ночам, перетаскивая кирпичи на леса.
За великие подвиги Господь удостоил блаженную Ксению дара прозорливости. Так, она предсказала время кончины императрицы Елисаветы Петровны и юного императора Иоанна Антоновича, помогла одной девице избежать брака с беглым каторжником, выдававшим себя за убитого им полковника. Жители Петербургской стороны замечали, что если блаженная возьмет на руки больное дитя или благословит его, оно непременно выздоровеет. Если возьмет какую-нибудь мелочь из лавки купца - торговля будет успешной. Если она зайдет в дом, то в доме будут царить мир и согласие.
Однажды она сказала своей старой знакомой Параскеве Антоновой, той самой, которой подарила дом, чтобы та немедленно шла на Смоленское кладбище: "Вот ты тут сидишь да чулки штопаешь, а не знаешь, что тебе Бог сына послал!"
Параскева в недоумении пошла в сторону кладбища и вдруг увидела толпу народа. Оказалось, что экипаж задавил насмерть беременную женщину, которая успела перед кончиной разрешиться от бремени мальчиком. Параскева взяла его себе, и так как не могла нигде отыскать отца младенца, усыновила его. Воспитанный ею приемный сын почитал ее как мать и в старости берег покой Параскевы, которая благодарила блаженную за великую радость.
Блаженная Ксения несла подвиг добровольного безумия 45 лет и скончалась около 1803 года. На могиле ее (на Смоленском кладбище) была со временем воздвигнута каменная часовня, которая и по сей день служит одной из святынь Петербурга, привлекающей многочисленных богомольцев.
После многолетнего народного почитания блаженная Ксения Петербургская, Христа ради юродивая, была причислена к лику святых в 1988 году на Поместном Соборе Русской Православной Церкви.
Тропарь, глас 7.
Нищету Христову возлюбивши, безсмертныя трапезы ныне наслаждаешися, безумием мнимым безумие мира обличивши, смирением крестным силу Божию восприняла еси. Сего ради дар чудодейственныя помощи стяжавшая, Ксение блаженная, моли Христа Бога избавитися нам от всякаго зла покаянием.