Ксенія

Свята блаженна Ксенія народилася у першій половині XVIII століття у благочестивих і шляхетних батьків; батька її звали Григорієм, а ім'я матері невідоме. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна вступила у шлюб із придворним співаком, полковником Андрієм Феодоровичем Петровим, і жила з чоловіком у Санкт-Петербурзі. Але недовго судив Господь молодій парі йти разом життєвим шляхом: ангел смерті розлучив їх — Андрій Феодорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на двадцять шостому році її життя.

Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона одразу наче забула все земне, людське, всі радощі та втіхи, і через це багатьом здавалася божевільною, що втратила розум.

Так на неї стали дивитися навіть її рідні та знайомі, особливо після того, як Ксенія роздала рішуче все своє майно бідним, а будинок подарувала своїй добрій знайомій, Параскеві Антоновій. Рідні Ксенії подали навіть прохання до начальства покійного Андрія Феодоровича, благаючи не дозволяти Ксенії в безумстві роздавати своє майно. Начальство покійного Петрова викликало Ксенію до себе, але після розмови з нею цілком переконувалося, що Ксенія цілком здорова, а тому має право розпоряджатися своїм майном, як їй заманеться.

Звільнившись від усіх земних турбот, свята Ксенія обрала для себе важкий шлях юродства Христа ради. Одягнувшись у костюм чоловіка, тобто вдягнувши на себе його білизну, каптан, камзол, вона почала всіх запевняти, що Андрій Феодорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна, і вже потім ніколи не відгукувалася, якщо її називали Ксенією Григорівною, і завжди охоче відгукувалася, коли її називали Андрієм Феодоровичем.

Якогось визначеного місця проживання Ксенія не мала. Здебільшого вона цілий день блукала Петербурзькою стороною, переважно в районі парафії церкви святого апостола Матфія, де в той час жили в маленьких дерев’яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледь взутої жінки, яка не мала де голову прихилити, її іносказальні розмови, її повна лагідність, незлобливість давали нерідко злим людям, і особливо вуличним хлопчакам, привід і сміливість глумитися над блаженною. Блаженна ж усі ці образи зносила безрічно. Лише одного разу, коли Ксенію вже почали шанувати як угодницю Божу, мешканці Петербурзької сторони бачили її в сильному гніві. Знущання хлопчаків того разу перевершили всяке людське терпіння: вони лаялися, кидали в неї камінням та брудом. Відтоді місцеві жителі поклали край її вуличному переслідуванню.

Помалу до дивацтв блаженної звикли. Їй почали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія нізащо не погоджувалася проміняти свої лахміття і все своє життя проходила в червоній кофтині та зеленій спідниці, або навпаки — зеленій кофтині та червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового однострою її чоловіка. Милостиню вона також не приймала, а брала лише від добрих людей «царя на коні» (копійки із зображенням вершника) і тієї ж миті віддавала цього «царя на коні» таким же біднякам, як і сама вона. Блукаючи цілими днями брудними, немощеними вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала в них, розмовляла, а потім знову вирушала мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не лише жителі Петербурзької сторони, а й місцева поліція, для якої перебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було дізнатися, де проводить ночі ця дивна жінка і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, попри будь-яку пору року і погоду, йшла на ніч у поле і там у колінопреклонній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.

Іншого разу робітники, які зводили нову кам’яну церкву на Смоленському цвинтарі, почали помічати, що вночі, під час їхньої відсутності на будівництві, хтось натягує на верх споруджуваної церкви цілі гори цегли. Довго дивувалися цьому робітники, довго не могли збагнути, звідки береться цегла. Нарешті вирішили вистежити, хто міг бути цей безплатний невтомний працівник, що щоночі тягав для них цеглу. Виявилося, що це була раба Божа блаженна Ксенія.

За великі її подвиги й терпіння Господь ще за життя прославив свою обраницю. Раба Божа Ксенія сподобилася дару прозорливості сердець і майбутнього. Вона передрекла кончину імператриці Єлизавети Петрівни та Іоанна Антоновича; купчині Крапивній передбачила кончину приховано, кажучи: «Зелена кропива, але скоро зів’яне», а одній бідній дівчині — заміжжя.

Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала й таємниці тих осіб, яких вона відвідувала. Милість Божа так осяювала Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила або в кого куштувала їжу, були щасливі й успішні в справах. І торговці, і візники — всі намагалися їй чимось прислужитися; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь.

На сімдесят першому році земного життя вона спочила сном праведниці. Тіло її було поховане на Смоленському цвинтарі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися біля її гробу. За молитвами блаженної Ксенії Господь врятував одну дівчину від жахливого шлюбу з утікачем-каторжником, який видавав себе за вбитого ним полковника. Після звершення панахиди над її могилкою стражденні отримували зцілення, у сім’ях відновлювався порушений мир, нужденні отримували їм необхідне.

Над могилкою блаженної Ксенії згодом була побудована каплиця, до якої стікалися її численні шанувальники. Після революції більшовики закривали каплицю, але жодними зусиллями безбожників неможливо було заглушити в народі пам'ять про блаженну та віру в її молитовне заступництво перед престолом Божим.