Ксенія
Петербурзька Христа заради юродива
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Свята блаженна Ксенія народилася у першій половині XVIII століття у благочестивих і шляхетних батьків; батька її звали Григорієм, а ім'я матері невідоме. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна вступила у шлюб із придворним співаком, полковником Андрієм Феодоровичем Петровим, і жила з чоловіком у Санкт-Петербурзі. Але недовго судив Господь молодій парі йти разом життєвим шляхом: ангел смерті розлучив їх — Андрій Феодорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на двадцять шостому році її життя.
Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона одразу наче забула все земне, людське, всі радощі та втіхи, і через це багатьом здавалася божевільною, що втратила розум.
Так на неї стали дивитися навіть її рідні та знайомі, особливо після того, як Ксенія роздала рішуче все своє майно бідним, а будинок подарувала своїй добрій знайомій, Параскеві Антоновій. Рідні Ксенії подали навіть прохання до начальства покійного Андрія Феодоровича, благаючи не дозволяти Ксенії в безумстві роздавати своє майно. Начальство покійного Петрова викликало Ксенію до себе, але після розмови з нею цілком переконувалося, що Ксенія цілком здорова, а тому має право розпоряджатися своїм майном, як їй заманеться.
Звільнившись від усіх земних турбот, свята Ксенія обрала для себе важкий шлях юродства Христа ради. Одягнувшись у костюм чоловіка, тобто вдягнувши на себе його білизну, каптан, камзол, вона почала всіх запевняти, що Андрій Феодорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна, і вже потім ніколи не відгукувалася, якщо її називали Ксенією Григорівною, і завжди охоче відгукувалася, коли її називали Андрієм Феодоровичем.
Якогось визначеного місця проживання Ксенія не мала. Здебільшого вона цілий день блукала Петербурзькою стороною, переважно в районі парафії церкви святого апостола Матфія, де в той час жили в маленьких дерев’яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледь взутої жінки, яка не мала де голову прихилити, її іносказальні розмови, її повна лагідність, незлобливість давали нерідко злим людям, і особливо вуличним хлопчакам, привід і сміливість глумитися над блаженною. Блаженна ж усі ці образи зносила безрічно. Лише одного разу, коли Ксенію вже почали шанувати як угодницю Божу, мешканці Петербурзької сторони бачили її в сильному гніві. Знущання хлопчаків того разу перевершили всяке людське терпіння: вони лаялися, кидали в неї камінням та брудом. Відтоді місцеві жителі поклали край її вуличному переслідуванню.
Помалу до дивацтв блаженної звикли. Їй почали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія нізащо не погоджувалася проміняти свої лахміття і все своє життя проходила в червоній кофтині та зеленій спідниці, або навпаки — зеленій кофтині та червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового однострою її чоловіка. Милостиню вона також не приймала, а брала лише від добрих людей «царя на коні» (копійки із зображенням вершника) і тієї ж миті віддавала цього «царя на коні» таким же біднякам, як і сама вона. Блукаючи цілими днями брудними, немощеними вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала в них, розмовляла, а потім знову вирушала мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не лише жителі Петербурзької сторони, а й місцева поліція, для якої перебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було дізнатися, де проводить ночі ця дивна жінка і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, попри будь-яку пору року і погоду, йшла на ніч у поле і там у колінопреклонній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.
Іншого разу робітники, які зводили нову кам’яну церкву на Смоленському цвинтарі, почали помічати, що вночі, під час їхньої відсутності на будівництві, хтось натягує на верх споруджуваної церкви цілі гори цегли. Довго дивувалися цьому робітники, довго не могли збагнути, звідки береться цегла. Нарешті вирішили вистежити, хто міг бути цей безплатний невтомний працівник, що щоночі тягав для них цеглу. Виявилося, що це була раба Божа блаженна Ксенія.
За великі її подвиги й терпіння Господь ще за життя прославив свою обраницю. Раба Божа Ксенія сподобилася дару прозорливості сердець і майбутнього. Вона передрекла кончину імператриці Єлизавети Петрівни та Іоанна Антоновича; купчині Крапивній передбачила кончину приховано, кажучи: «Зелена кропива, але скоро зів’яне», а одній бідній дівчині — заміжжя.
Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала й таємниці тих осіб, яких вона відвідувала. Милість Божа так осяювала Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила або в кого куштувала їжу, були щасливі й успішні в справах. І торговці, і візники — всі намагалися їй чимось прислужитися; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь.
На сімдесят першому році земного життя вона спочила сном праведниці. Тіло її було поховане на Смоленському цвинтарі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися біля її гробу. За молитвами блаженної Ксенії Господь врятував одну дівчину від жахливого шлюбу з утікачем-каторжником, який видавав себе за вбитого ним полковника. Після звершення панахиди над її могилкою стражденні отримували зцілення, у сім’ях відновлювався порушений мир, нужденні отримували їм необхідне.
Над могилкою блаженної Ксенії згодом була побудована каплиця, до якої стікалися її численні шанувальники. Після революції більшовики закривали каплицю, але жодними зусиллями безбожників неможливо було заглушити в народі пам'ять про блаженну та віру в її молитовне заступництво перед престолом Божим.
Ксения Петербургская Христа ради юродивая: Святая блаженная Ксения Петербургская
Блаженная Ксения Петербургская
Святая блаженная Ксения родилась в первой половине XVIII столетия от благочестивых и благородных родителей; отца ее звали Григорием, а имя матери неизвестно. По достижении совершеннолетия Ксения Григорьевна сочеталась браком с придворным певчим, полковником Андреем Феодоровичем Петровым, и жила с супругом в Санкт-Петербурге. Но не долго судил Господь молодой чете идти вместе по жизненному пути, ангел смерти разлучил их: Андрей Феодорович скончался, оставив Ксению Григорьевну вдовою на двадцать шестом году ее жизни.
Этот неожиданный удар так сильно поразил Ксению Григорьевну, так повлиял на молодую вдову, что она сразу как бы забыла все земное, человеческое, все радости и утехи, и вследствие этого многим казалась как бы сумасшедшей, лишившейся рассудка.
Так на нее стали смотреть даже ее родные и знакомые и особенно после того, как Ксения раздала решительно все свое имущество бедным, а дом подарила своей хорошей знакомой, Параскеве Антоновой. Родные Ксении подали даже и прошение начальству умершего Андрея Феодоровича, прося не позволять Ксении в безумстве раздавать свое имущество. Начальство умершего Петрова вызвало Ксению к себе, но после разговора с ней вполне убедилось, что Ксения совершенно здорова, а потому имеет право распорядиться своим имуществом, как ей угодно.
Освободившись от всех земных попечений, святая Ксения избрала для себя тяжелый путь юродства Христа ради. Облачившись в костюм мужа, то есть надев на себя его белье, кафтан, камзол, она стала всех уверять, что Андрей Феодорович вовсе не умирал, а умерла его супруга Ксения Григорьевна, и уже потом никогда не откликалась, если ее называли Ксенией Григорьевной, и всегда охотно отзывалась, если ее называли Андреем Феодоровичем.
Какого-либо определенного местожительства Ксения не имела. Большей частью она целый день бродила по Петербургской стороне и по преимуществу в районе прихода церкви святого Апостола Матфея, где в то время жили в маленьких деревянных домиках небогатые люди. Странный костюм бедной, едва обутой женщины, не имевшей места, где главу приклонить, ее иносказательные разговоры, ее полная кротость, незлобие давали нередко злым людям и особенно, уличным мальчишкам повод и смелость глумиться над блаженной. Блаженная же все эти поношения сносила безропотно. Лишь однажды, когда Ксения уже стала почитаться за угодницу Божию, жители Петербургской стороны видели ее в сильном гневе. Издевательства мальчишек в тот раз превысили всякое человеческое терпение, они ругались, бросали в нее камнями и грязью. С тех пор местные жители положили предел ее уличному преследованию.
Мало-помалу к странностям блаженной привыкли. Ей стали предлагать теплую одежду и деньги, но Ксения ни за что не соглашалась променять свои лохмотья и всю свою жизнь проходила в красной кофточке и зеленой юбке или наоборот — зеленой кофточке и красной юбке. Очевидно, это были цвета военного обмундирования ее мужа. Милостыню она также не принимала, а брала лишь от добрых людей «царя на коне» (копейки с изображением всадника) и тотчас же отдавала этого «царя на коне» таким же беднякам, как и сама она. Бродя целыми днями по грязным, немощеным улицам Петербурга, Ксения изредка заходила к своим знакомым, обедала у них, беседовала, а затем снова отправлялась странствовать. Где она проводила ночи, долгое время оставалось неизвестным. Этим заинтересовались не только жители Петербургской стороны, но и местная полиция, для которой местопребывание блаженной по ночам казалось даже подозрительным. Решено было разузнать, где проводит ночи эта странная женщина и чем она занимается. Оказалось, что Ксения, несмотря ни на какое время года и погоду, уходила на ночь в поле и здесь в коленопреклоненной молитве простаивала до самого рассвета, попеременно делая земные поклоны на все четыре стороны.
В другой раз рабочие, производившие постройку новой каменной церкви на Смоленском кладбище, стали замечать, что ночью, во время их отсутствия с постройки, кто-то натаскивает на верх строящейся церкви целые горы кирпича. Долго дивились этому рабочие, долго недоумевали, откуда берется кирпич. Наконец решили разузнать, кто мог быть этот даровой, неутомимый работник, каждую ночь таскающий для них кирпич. Оказалось, что была раба Божия блаженная Ксения.
За великие ее подвиги и терпение Господь еще при жизни прославил свою избранницу. Раба Божия Ксения сподобилась дара прозрения сердец и будущего. Она предрекла кончину императрицы Елизаветы Петровны и Иоанна Антоновича; купчихе Крапивниной предсказала кончину прикровенно, говоря: «Зелена крапива, но скоро увянет», а одной бедной девице — замужество.
Уча людей правдивости, блаженная Ксения нередко открывала и тайны тех лиц, кого она навещала. Милость Божия так осеняла Ксению, что даже те, к кому она заходила или у кого вкушала пищу, были счастливы и успешны в делах. И торговцы, и извозчики, все старались ей чем-нибудь услужить; особенное благополучие посещало тех, кому сама блаженная Ксения давала что-либо.
На семьдесят первом году земной жизни она почила сном праведницы. Тело ее было погребено на Смоленском кладбище. И много знамений милости Божией начало совершаться у ее гроба. По молитвам блаженной Ксении Господь спас одну девицу от ужасного брака с беглым каторжником, выдававшим себя за убитого им полковника. По совершении панихиды над ее могилкой страждущие получали исцеления, в семьях водворялся нарушенный мир, нуждающиеся получали им необходимое.
Над могилкой блаженной Ксении со временем была построена часовня, к которой стекались ее многочисленные почитатели. После революции большевики закрывали часовню, но никакими усилиями безбожников невозможно было заглушить в народе память о блаженной и веру в ее молитвенное предстательство пред престолом Божиим.