Кирило

Преподобний Кирило спочатку перебував на службі у ростовського князя Костянтина II Борисовича, а згодом — у Костянтина III Васильовича, яких він, як один із найближчих до них людей, не раз супроводжував у Золоту Орду. Св. Кирило володів достатнім для свого становища статком, проте, через простоту тогочасних звичаїв, живучи в селі, не гребував і звичайною сільською працею.

У житії преподобного Сергія розповідається про те, що за Божественною літургією ще до народження сина праведна Марія та присутні в храмі чули триразовий вигук немовляти: перед читанням святого Євангелія, під час Херувимської пісні та тоді, коли священик виголошував «Святая святим». Преподобні Кирило і Марія відчули на собі велику Божу милість; їхнє благочестя вимагало, щоб почуття вдячності до Бога було виражене в якомусь зовнішньому подвигу благочестя, у побожній обітниці. І праведна Марія, подібно до святої Анни — матері пророка Самуїла, разом із чоловіком дала обітницю присвятити своє чадо Благодійнику всіх — Богу. Господь дарував їм сина, якого назвали Варфоломієм. З перших днів життя немовля здивувало всіх своїм пісництвом: у середу та п'ятницю воно не приймало молока матері, а в інші дні, якщо вона вживала в їжу м'ясо, немовля також відмовлялося від молока. Помітивши це, преподобна Марія зовсім відмовилася від м'ясної їжі.

Праведність Кирила і Марії була відома не лише Богу. Будучи суворими дотримувачами всіх церковних уставів, вони допомагали бідним, але особливо свято берегли заповідь святого апостола Павла: «Страннолюбства не забувайте, бо ним деякі, не знаючи, впустили ангелів» (Євр. 13: 2). Того ж навчали вони і своїх дітей, суворо наставляючи їх не оминати нагоди покликати до себе в дім подорожуючого ченця чи іншого стомленого мандрівника. До нас не дійшло докладних відомостей про благочестиве життя цієї блаженної подружньої пари, проте ми можемо, разом зі святителем Платоном, сказати, що сам плід, який вийшов від них, засвідчив краще за будь-які красномовні похвали доброту благословенного дерева. Щасливі батьки, чиї імена славляться вічно в їхніх дітях і нащадках! Щасливі й діти, які не лише не посоромили, а й примножили та звеличили честь і благородство своїх батьків і славних предків, бо істинне благородство полягає у чесноті!

Близько 1328 року преподобні Кирило і Марія переселилися з Ростова до Радонежа. Верстах у трьох від Радонежа був Хотьковський Покровський монастир, який у той час був одночасно і чоловічим, і жіночим. За поширеним на Русі звичаєм, під старість чернецтво приймали і прості люди, і князі, і бояри. Дух чернецтва передався від сина до батьків: наприкінці свого багатоскорботного життя праведні Кирило і Марія побажали і самі прийняти ангельський образ.

У цей монастир і спрямували вони свої стопи, щоб там провести залишок своїх днів у подвигу покаяння, готуючись до іншого життя. Але недовго схимники-бояри потрудилися у новому званні. У 1337 році вони з миром відійшли до Господа.

3 квітня 1992 року, у рік святкування 600-річчя з дня упокоєння преподобного Сергія, на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви відбулося загальноцерковне прославлення схимонаха Кирила і схимонахині Марії. Канонізація гідно увінчала шестивікове вшанування батьків великого подвижника, які дали світові зразок святості та християнського облаштування сім'ї.