Лаврентій

Схіархімандрит Лаврентій (у миру Лука Євсейович Проскура) народився 1868 року в селі Карильське Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Батько й мати були глибоко релігійними людьми і дітей виховували у вірі в Бога. Лука навчався в початковій земській школі, був дуже здібним. У 13 років він закінчив школу і був залишений помічником учителя. З дитячих років Лука регулярно ходив до церкви, мав чудовий слух, співав у церковному хорі. Якось у Коропі він познайомився з дивовижною людиною — колишнім регентом імператорського хору, уродженцем цих місць, який одразу оцінив здібності юнака і став навчати його регентського мистецтва. Тут же він опанував гру на скрипці. Близько року провів Лука в Коропі. Після повернення додому він стає регентом свого сільського хору.

Сім'я жила бідно. Лука навчається шиттю і своєю працею починає заробляти, щоб допомагати родині. До 17 років він став чудовим кравцем, тож замовників у нього було завжди багато. У цей час померла мати, і Лука вирішив піти в монастир. Але старший брат Варфоломій наполіг, щоб він не покидав сім'ю. Важко було Луці відхилити свій твердий намір, але він смирився. Зі своїм другом юності Симеоном Лука ходив пішки до Києва до о. Іони, щоб він благословив отримати духовну освіту. Але о. Іона сказав їм: «Ваша семінарія при вас» — і не благословив. Разом же із Симеоном Лука їздив на Афон. Після наполегливих прохань Симеон був прийнятий до числа братії Афонського монастиря. А Луці один з афонських старців сказав: «Їдь до Росії, ти там потрібен будеш». Так він і вчинив, повернувся додому.

Незабаром молодого талановитого регента запросили керувати хором Рихлівського Миколаївського монастиря. Спів у Рихлівському монастирі почав приваблювати не лише тих, хто молився, часто регенти з інших місць спеціально приїжджали послухати хор, який набув чималої популярності. Єпископ Чернігівський Антоній (Соколов), об'їжджаючи єпархію, відвідав Рихлівський монастир і залишився дуже задоволений співом. Після приїзду до Чернігова владика надіслав настоятелю припис направити регента Луку Євсейовича до Чернігівського Троїцького архієрейського дому для керування хором. Так, приблизно 1905 року, Лука переїхав до Чернігова, де минуло все його подальше життя.

У 1912 році, на 45-му році життя, Лука був пострижений у чернецтво з ім'ям Лаврентій. Через два роки він був висвячений на ієродиякона, а в 1916 році — на ієромонаха. У 1928 році, за визначенням екзарха України митрополита Михайла, зведений у сан архімандрита. У 1923 році в Києві о. Лаврентій був таємно пострижений у схиму лаврським схіігуменом Гавриїлом. До самого закриття монастиря в першій половині 20-х років о. Лаврентій незмінно був регентом хору, уставником і завідував монастирським книгосховищем.

Поступово зростав і духовний авторитет о. Лаврентія. Він був суворим послідовником Православного віросповідання. До нього прагнули і прості люди, і чернігівська інтелігенція. Приїжджі швидко дізнавалися, що в Троїцькому монастирі є духівник високого життя, і раді були до нього потрапити. Його любовість, дар розсудливості, дар прозорливості приваблювали не тільки мирян, а й багатьох духовних осіб, чернігівські єпископи вельми цінували його судження.

Коли закрили монастир, отець Лаврентій оселився в маленькому вбогому будиночку. Богослужіння звершував у невеликому Іллінському храмі. Так минуло 20 років. Настав час, коли закрили і цей храм. Позбавлений можливості в храмі прославляти Бога піснеспівами, о. Лаврентій, проте, ніколи не залишав належного правила церковної молитви. Дбайливо зберігав він богослужбові книги і велику нотну бібліотеку. І коли його запитували: «Хіба ноти ще знадобляться?» — незмінно відповідав: «Звісно, будемо ще читати і співати».

Під час Великої Вітчизняної війни, у період окупації Чернігова, було дозволено відкрити Троїцьку обитель. На заклик старця зібралися послушниці, просто віруючі люди, і стали до відновлення обителі. Люди працювали самовіддано, і вже в день Архістратига Михаїла, 21 листопада 1941 року, відбулося перше богослужіння у Феодосіївській церкві, розташованій під Троїцьким собором. А в 1942 році був освячений і головний престол Троїцького собору. На хори піднявся чудовий старець, і величний храм огласився струнким співом. Зазвичай регенти диригують, стоячи обличчям до хористів і, отже, спиною до іконостаса, якщо хори влаштовані в західній частині храму. Але о. Лаврентій завжди був звернений обличчям до вівтаря, а співаки розташовувалися симетрично півколом по обидва боки, він був у центрі.

Моральна чистота, духовна висота, невичерпна любов до людей викликали незвичайну прихильність до нього в кожному, хто хоч раз у житті удостоївся бачити його. Любов батюшки була особлива, не знала пристрасті, не зважала на чини чи душевні якості. Він любив усіх і виявляв це почуття привітністю, увагою, порадою. О. Лаврентій був великим психологом, він знав духовний світ людини в усіх його проявах і найтонших відтінках. Усі від нього йшли зігріті християнською любов'ю, підбадьорені, з повним спокоєм душі. Не поодинокими були випадки, коли о. Лаврентій відвертав біду, рятував людей від смерті.

Що вражало в дарі о. Лаврентія? Чітка, певна відповідь на всі сумніви та питання. І коли одного разу близька до нього людина наважилася запитати: «Батюшко, звідки ви знаєте, що потрібно відповісти кожному, хто звертається до Вас, і завжди це буває правильне рішення?» — Він відповів: «На думку кладе Бог, і відповідь у сказаному відразу».

Помер схіархімандрит Лаврентій 19 (6) січня 1950 року. Чин поховання очолював єпископ Яків. За рішенням владики місцем упокою було визначено усипальницю під Троїцьким собором, де лежать сім архієреїв. До закриття монастиря (у вересні 1962 року) у храмі регулярно відбувалися панахиди за померлим. Чернігівські архієреї вважали за свій обов'язок і честь помолитися біля могилки великого старця. Після ліквідації монастиря доступ до усипальниці було закрито. Минуло 26 років. Настав час, коли знову прочани мають можливість вклонитися могилі о. Лаврентія.