Нікандр

Преподобний Нікандр Псковський (у хрещенні Никон) народився 24 липня 1507 року в родині селян Пилипа та Анастасії в селі Віделеб'є на Псковщині.

З дитинства він мріяв наслідувати подвиги свого односельця — преподобного Євфросина Спасо-Єлеазаровського, начальника Псковських пустельників (пам'ять 15 травня). Першим у родині Никона прийняв чернецтво його старший брат Арсеній. Після смерті батька сімнадцятирічний Никон зумів переконати й матір роздати маєток та піти в монастир, де вона жила до самої кончини. Обійшовши обителі Псковської землі, вклонившись мощам преподобного Євфросина та його учня преподобного Сави Крипецького (пам'ять 28 серпня), він остаточно утвердився у прагненні до відлюдницького життя.

Щоб мати змогу читати Слово Боже, Никон найнявся в робітники до псковського жителя Пилипа, який за старанність віддав його на навчання до досвідченого вчителя. Бачачи ревність юнака, Господь Сам вказав йому місце подвигу. Гаряче молячись в одній із псковських церков, він почув голос із вівтаря, що повелівав йому йти в пустелю, яку Господь вкаже через Свого раба Феодора. Селянин Феодор відвів його на річку Дем'янку, між Псковом і Порховом. (Згодом Пилип і Феодор, які допомогли преподобному досягти своєї заповітної мети, за його молитвами також вступили на шлях чернецтва і стали пострижениками Крипецького монастиря з іменами Філарет і Феодосій.)

Провівши кілька років у безмовності та суворих подвигах, що виснажили його плоть, Никон прийшов до монастиря, заснованого преподобним Савою Крипецьким. Ігумен, бачачи його тілесну неміч, не відразу погодився прийняти його, побоюючись, що труднощі чернечого життя будуть йому не під силу. Тоді Никон, припавши до раки преподобного Сави, став, як до живого, благати його взяти у свою обитель. Ігумен змилостивився і постриг Никона з ім'ям Нікандр.

Багато спокус і бід пережив на вузькому шляху подвижництва преподобний Нікандр. Про «страсті пустельні» йому передбачив ще в Пскові блаженний Миколай (пам'ять 28 лютого). Молитвами всіх псковських угодників і преподобного Олександра Свірського (пам'ять 30 серпня та 17 квітня), який двічі являвся преподобному, наставляючи і зміцнюючи його, він, за допомогою благодаті Божої, подолав усі різноманітні підступи лукавого. Силою молитви преподобний переміг слабкість плоті, людську недоброзичливість та диявольські страхіття. Одного разу його ледь не вбили розбійники, відібравши його єдине і найцінніше для відлюдника майно — книги та ікони. За молитвами святого двоє з них, налякавшись раптовою смертю свого товариша, розкаялися у своїх злодіяннях і отримали прощення старця.

У Крипецькому монастирі преподобний Нікандр жив недовго і з благословення повернувся у свою пустелю. Згодом він ще раз приходив на проживання до Крипецької обителі, де виконував послухи уставника та келаря, та знову пішов у пустелю і жив там у пості й молитві, осягаючи Слово Боже. Щороку під час Великого посту преподобний Нікандр ходив до Даміанівського монастиря, де сповідався і причащався Святих Христових Таїн. За вісім років до кончини він прийняв там велику схиму. До преподобного стало приходити багато народу «користі ради», бо, за словом преподобного Іоанна Ліствичника, «чернече житіє — світло для всіх людей». Віряни зверталися до преподобного Нікандра за молитовною допомогою, бо Господь наділив його багатьма благодатними дарами. Пустельник з любов'ю і увагою ставився до всіх потреб своїх відвідувачів і навіть облаштував їм для ночівлі убогу «гостиницю біля дуба», яку сам опалював. Преподобний не дозволяв собі виставляти напоказ свої дари. Приходячи таємно до його келії, люди завжди чули, що він молиться з гірким риданням. Він же, помітивши близькість людей, одразу замовкав, ховаючи від них отриманий дар сліз.

Преподобний Нікандр до кінця життя залишався пустельником, але заповів не залишати місце його трудів після своєї кончини, обіцяючи своє заступництво насельникам майбутнього монастиря. Диякону Порхівського монастиря Петру преподобний наказав на його могилі поставити церкву і перенести туди ікону Благовіщення Пресвятої Богородиці з цвинтаря Тишанки. Він передбачив свою смерть, вказавши, що помре, коли на батьківщину нападуть вороги, пророкуючи їм при цьому швидку поразку. 24 вересня 1581 року, під час нашестя військ польського короля Стефана Баторія, один селянин знайшов його померлим: він лежав на рогожі з хрестоподібно складеними на грудях руками. З Пскова прийшли духовенство і народ, шанувальники преподобного, серед яких був і диякон Петро, і здійснили чин християнського поховання.

У 1584 році на благодатному місці подвигу преподобного Нікандра, освяченому його майже півстолітньою молитвою, була створена обитель, яку почали називати Нікандровою пустелею. Будівельником монастиря був інок Ісая, що зцілився за молитвою святого. У 1686 році за Патріарха Іоакима відбулося прославлення преподобного Нікандра і було встановлено святкування його пам'яті 24 вересня, в день смерті, та в храмове свято обителі — Благовіщення Пресвятої Богородиці. При перебудові собору монастиря були знайдені мощі преподобного Нікандра, приховані в стіні, і 29 червня святкується як день віднайдення його чесних мощей. І нині триває міцний молитовний зв'язок вірян із преподобним Нікандром, якого глибоко шанують на Псковській землі.