Микита

Преподобний Микита Стовпник Переяславський був уродженцем міста Переяславля-Заліського і завідував збором казенних податей та податків. У 1152 році князь Юрій Долгорукий переніс місто Переяславль та кам’яний храм в ім’я Всемилостивого Спаса на нове місце. У зв’язку з витратами на будівництво міста і храму було запроваджено посилений збір податей із жителів міста. Микита, який керував цими зборами, нещадно грабував людей, накопичуючи величезні суми грошей для себе. Так тривало багато років. Але Милосердний Господь, Який бажає всіх грішників спасти, і Микиту привів до покаяння.

Одного разу він прийшов до церкви і почув слова пророка Ісаї: «Омийтеся, очистіться, відкиньте лукавство від душ ваших… навчіться добро чинити… захистіть сироту, заступіться за вдову» (Іс. 1, 16–17). Наче громом, був приголомшений він цими словами, що проникли в глибину серця. Усю ніч Микита провів без сну, згадуючи слова: «Омийтеся і будьте чисті». Проте вранці він вирішив запросити друзів, щоб у веселій розмові забути жахи минулої ночі. Господь знову покликав Микиту до покаяння. Коли дружина стала готувати обід для частування гостей, то раптом побачила в казані, що кипів, то людську голову, що спливала, то руку, то ногу. В жаху вона покликала чоловіка, і Микита побачив те саме. Раптово в ньому пробудилося заснуле сумління, і Микита чітко усвідомив, що своїми поборами він чинить як убивця. «Горе мені, багато я згрішив! Господи, настав мене на шлях Твій!» — з такими словами вибіг він із дому.

За три версти від Переяславля стояв монастир в ім’я святого великомученика Микити, куди й прийшов приголомшений страшним видінням Микита. Зі сльозами він припав до ніг ігумена: «Спаси погибаючу душу». Тоді ігумен вирішив випробувати щирість його покаяння і дав перший послух: три дні стояти при монастирських воротах і сповідати всім, хто проходить, свої гріхи. З глибоким смиренням Микита прийняв перший послух. Через три дні ігумен згадав про нього і послав одного ченця подивитися, що він робить біля монастирських воріт. Але чернець не знайшов Микиту на колишньому місці, а виявив його лежачим у болоті; він був вкритий комарами та мошками, тіло його було в крові. Тоді сам ігумен із братією прийшов до добровільного страдника і запитав: «Сину мій! Що ти робиш із собою?» «Отче! Спаси погибаючу душу», — відповідав Микита. Ігумен одягнув Микиту у волосяницю, сам ввів до монастиря і постриг у чернецтво.

Усім серцем прийнявши чернечі обітниці, преподобний Микита проводив дні й ночі в молитві, співі псалмів та читанні житій святих подвижників. За благословенням настоятеля він поклав на себе важкі вериги і на місцях своїх чернечих подвигів викопав два глибокі колодязі. Невдовзі преподобний посилив свій подвиг — він викопав глибоку круглу яму і там, поклавши на голову кам’яну шапку, став, подібно до древніх стовпників, на полум’яну молитву. Тільки блакитне небо та нічні зорі бачив він із дна свого стовпа-колодязя, та вузький підземний хід вів під церковну стіну — ним преподобний Микита ходив до храму на Богослужіння.

Так подвизаючись добрим подвигом в обителі великомученика Микити, преподобний Микита і сам завершив життя мученицькою кончиною. Одного разу вночі родичі святого, які приходили до нього за благословенням, спокусилися його веригами та хрестами, що блищали, прийнявши їх за срібні, і вирішили заволодіти ними. У ніч на 24 травня 1186 року вони розібрали покриття стовпа, вбили подвижника, зняли з нього хрести і вериги, загорнули їх у грубу полотняну тканину і втекли.

Перед ранковим Богослужінням паламар, що прийшов за благословенням до святого Микити, виявив розібраний дах і повідомив про це ігумена. Ігумен із братією поспішив до стовпа преподобного і побачив убитого святого, від тіла якого виходило благоухання.

Тим часом убивці, зупинившись на березі річки Волги, вирішили поділити здобич, але з подивом побачили, що це не срібло, а залізо, і кинули вериги у Волгу. Господь прославив і ці видимі знаки таємних подвигів та трудів святого. Тієї ж ночі Симеон, благочестивий старець Ярославського монастиря в ім’я святих апостолів Петра і Павла, побачив над Волгою три яскраві промені світла. Він повідомив про це настоятеля монастиря та старійшин міста. Собор священиків і численні городяни, що зійшли до річки, побачили три хрести та вериги, які «мов дерево, у волзьких водах плавали». З благоговінням і молитвами були перенесені вериги в обитель великомученика Микити і покладені на труну преподобного Микити. Від цього сталися зцілення. Близько 1420–1425 років святитель Фотій, митрополит Московський, благословив відкрити мощі святого Микити. Ігумен монастиря з братією звершив молебень, потім відкрили бересту, якою було обгорнуто нетлінне тіло, але раптом могила закрилася землею і мощі залишилися під спудом. У 1511–1522 роках був споруджений бічний вівтар в ім’я преподобного Микити, а в XIX столітті протоієрей О. Свірелін склав акафіст святому.