Павло

Преподобний Павло Ксиропотамський (X століття), у миру Прокопій, був сином константинопольського імператора Михайла Куропалата, який згодом склав із себе царську гідність і прийняв чернецтво у збудованому ним монастирі. Здобувши блискучу освіту, Прокопій став однією з найосвіченіших людей свого часу. Його «Слово на Введення в храм Пресвятої Богородиці», канон Сорока мученикам, канон Чесному Хресту та інші праці здобули йому заслужену славу. Але вченість і почесне становище у світі не захопили Прокопія. Залишивши все мирське, змінивши багаті шати на жебрацьке лахміття, він пішов на Святу Гору, на місце Ксиропотам, збудував собі келію в руїнах розореної обителі, заснованої колись царицею Пульхерією на честь 40 мучеників, і прийняв від пустельника Косми постриг з іменем Павло.

Зі смиренномудрості преподобний нікому не відкривав своєї вченості. Слава про суворе життя Павла швидко рознеслася по всій Святій Горі. Його стали називати Павлом Ксиропотамським, а обитель, де він подвизався, і донині носить назву Ксиропотам (Сухий потік).

Імператор Роман, родич святого Павла, що вступив тоді на престол, через Прота Святої Гори вблагав святого прибути до Константинополя і влаштував йому пишну зустріч. Смиренний Павло, не зраджуючи свого чернечого обов’язку, з хрестом, у розірваній рясі з’явився серед придворного блиску і пишноти. Свою славу обранця Божого святий Павло підтвердив, чудесно зціливши тяжкохворого імператора Романа, поклавши на нього свої руки. Але суєта придворного життя, обіцяна вдячним імператором, не спокусила святого, і він повернувся на Святу Гору, випросивши у царя лише одну милість – відновити Ксиропотамську обитель.

Після відновлення монастиря і освячення соборного храму на святий престол було покладено частку Чесного Древа Животворного Хреста Господнього, передану святому Павлу імператором Романом.

Незабаром Ксиропотамська обитель наповнилася безліччю ченців, які бажали ввірити себе керівництву святого подвижника, але преподобний Павло, доручивши управління монастирем одному з братії, віддалився у віддалену пустелю. Його суворе безмовство було знову порушене учнями, які не бажали покидати свого старця. Тоді преподобний випросив у імператора кошти для будівництва нової обителі. Так був заснований святим Павлом монастир в ім’я святого великомученика і побідоносця Георгія. Першим настоятелем нового монастиря став сам преподобний Павло, який і туди приніс частки Чесного Древа Хреста Господнього.

Заздалегідь сповіщений Господом про свою кончину, святий скликав до себе братію Ксиропотамської і нової Георгіївської обителей і дав їм останнє наставлення. У день кончини преподобний Павло одягнув мантію, прочитав молитву святого Іоанникія, яку виголошував постійно: «Уповання моє – Отець, прибіжище моє – Син, покров мій – Дух Святий, Тройце Свята, слава Тобі», і причастився Святих Христових Таїн. Поховати своє тіло святий Павло заповів на півострові Понгосі (навпроти Святої Гори).

Але з волі Божої корабель прибило до берегів Константинополя, де імператор і Патріарх з благоговінням прийняли тіло святого і урочисто поклали у Великій церкві. Після розгрому Константинополя хрестоносцями мощі святого Павла були перенесені до Венеції.