Полікарп

Святитель Полікарп, єпископ Смирнський, народився близько 80 року, жив у Малій Азії, у м. Смирні. Рано ставши сиротою, він був вихований, за вказівкою Ангела, благочестивою вдовою Каллістою. Після смерті названої матері Полікарп роздав свій маєток і почав вести цнотливе життя, служачи хворим і немічним. Його дуже полюбив і наблизив до себе святий єпископ Смирнський Вукол (пам’ять 6 лютого). Він висвятив Полікарпа на диякона, доручивши йому проповідувати в храмі Слово Боже.

У той час був живий святий апостол Іоанн Богослов. Святий Полікарп був особливо близьким до святого Іоанна Богослова, якого супроводжував у його апостольських подорожах. Святитель Вукол висвятив святого Полікарпа на пресвітера, а незадовго до кончини заповів поставити його єпископом на Смирнську кафедру. Коли відбувалося висвячення святого Полікарпа на єпископа, йому явився Господь Ісус Христос. Святитель Полікарп з апостольською ревністю керував своєю паствою. Користувався він великою любов'ю і серед священства. З великою теплотою ставився до нього святий Ігнатій Богоносець. Вирушаючи до Риму, де на нього очікувала страта (він був розтерзаний дикими звірами), він писав святому Полікарпу: «Як керманичам потрібні вітри або тому, хто зазнає бурі — пристань, так теперішньому часу потрібен ти для того, щоб досягти Бога».

На Римський престол вступив імператор Марк Аврелій (161–180), на християн було споруджено одне з найжорстокіших гонінь. Язичники вимагали, щоб суддя шукав святого Полікарпа — «батька всіх християн» і «спокусника всієї Азії». У цей час святитель Полікарп на наполегливе прохання своєї пастви перебував у невеликому селі недалеко від Смирни. Коли воїни прийшли по нього, святий Полікарп вийшов назустріч і звелів їх нагодувати, а сам у цей час став молитися, готуючись до мученицького подвигу. Його страждання і смерть описані в «Посланні християн Смирнської Церкви до інших Церков» — одній з найдавніших пам’яток християнської писемності. Бувши приведеним на суд, святитель Полікарп твердо сповідав свою віру в Христа і був засуджений до спалення. Кати хотіли прибити його до стовпа, але він спокійно їм сказав, що не зійде з багаття, і його лише зв'язали мотузкою. Полум’я оточило святого, але не торкнулося його, зімкнувшись у повітрі над його головою. Бачачи, що вогонь не шкодить йому, натовп язичників та юдеїв став вимагати, щоб він був убитий мечем. Коли святому Полікарпу завдали рани, з неї витекло так багато крові, що вона погасила полум’я. Тіло священномученика Полікарпа спалили. Смирнські християни з благоговінням зібрали його чесні останки, свято шануючи його пам’ять.

Зберігся розповідь про святого Полікарпа його учня, святого Іринея Ліонського, яку наводить Євсевій у «Церковній Історії» (V, 20): «Я був ще дуже молодий, коли бачив тебе в Малій Азії у Полікарпа, — звертається святий Іриней до свого друга Флоріна, — ...Я міг би тепер вказати місце, де сидів блаженний Полікарп і бесідував, — міг би зобразити його ходу, спосіб його життя, зовнішній вигляд, його бесіди до народу, його дружнє спілкування з Іоанном, як він сам розповідав, і з іншими самовидцями Господа, — те, як він пригадував слово їхнє і переказував, що чув від них про Господа, Його вчення і чудеса... З милості Божої до мене, я і тоді ще уважно слухав Полікарпа і записував слова його не на дошці, але в глибині мого серця... Отже, можу засвідчити перед Богом, що якби цей блаженний і апостольський старець почув що-небудь подібне до твоєї омани, то він негайно затулив би слух свій і виявив би своє обурення звичною приказкою: "Боже Благий! До якого часу Ти допустив мене дожити"».

За життя святитель написав кілька Послань до пастви та листів до різних осіб. До нашого часу дійшло його Послання до Филип’ян, яке, за повідомленням блаженного Ієроніма, читалося в малоазійських церквах за Богослужінням. Воно було написане святителем у відповідь на прохання Филип’ян надіслати їм листи священномученика Ігнатія Богоносця, що збереглися у святителя Полікарпа.