Серафим

Преподобний Серафим Саровський, у миру Прохор, народився 19 липня 1759 року в місті Курську в благочестивій купецькій родині. Усе його життя позначене знаменнями милості Божої. Коли в дитинстві мати взяла його з собою на будівництво храму і він упав з дзвіниці, Господь зберіг його неушкодженим. Під час хвороби отрока Божа Матір у сонному видінні обіцяла матері зцілити його. Невдовзі поблизу їхнього будинку з хресним ходом несли Курську Корінну ікону «Знамення» Пресвятої Богородиці, мати винесла хворого, він приклався до ікони і після цього швидко одужав (кондак 3). У сімнадцять років юнак уже твердо вирішив залишити світ, і мати благословила його на чернечий подвиг своїм мідним хрестом, з яким преподобний не розлучався до кінця життя (кондак 2). Старець Києво-Печерської Лаври Досифей (преподобна Досифея) благословив Прохора йти рятуватися в Саровську Успенську пустинь, що на межі Нижегородської та Тамбовської губерній, відому суворим дотриманням чернечих уставів та подвижницьким життям насельників (ікос 3). Після двох років монастирських трудів і подвигів послуху Прохор важко захворів і довгий час відмовлявся від допомоги лікарів. Через три роки йому з'явилася Божа Матір з апостолами Петром та Іоаном і зцілила його (кондак 5).

18 серпня 1786 року послушник прийняв чернечий постриг з ім'ям Серафим («Полум'яний») і в грудні 1787 року був висвячений у сан ієродиякона. Вже в той час молодий подвижник сподобився під час богослужінь бачити святих Ангелів і Самого Господа нашого Ісуса Христа, що йшов по повітрю в оточенні Небесних Сил (ікос 6). У 1793 році святий Серафим був рукоположений у сан ієромонаха і поклав початок подвигу пустинножительства та усамітненої молитви в лісовій келії, на березі річки Саровки (кондак 6). Диявол посилив боротьбу проти подвижника, і преподобний поклав на себе подвиг стовпництва. Тисячу днів і ночей він із піднесеними руками молився на камені: «Боже, милостивий будь до мене, грішного» (кондак 8). Безсилий духовно здолати подвижника, диявол наслав на преподобного розбійників, які завдали йому смертельних ран, але з'явилася Матір Божа і втретє зцілила його (ікос 5).

Після одужання преподобний Серафим три роки звершував подвиг безмовності, а в 1810 році, після 15-річного перебування в пустині, затворився в монастирській келії. За любов до Бога, смирення та подвиги преподобний Серафим сподобився духовних дарів прозорливості та чудотворення. 25 листопада 1825 року Матір Божа зі святителями Климентом Римським і Петром Александрійським з'явилася подвижнику і дозволила закінчити затвор. Преподобний старець став приймати тих, хто приходив до нього за благословенням, порадою і духовною розрадою, з любов'ю називаючи всіх: «Радосте моя, скарбе мій» (кондак та ікос 9).

Слово повчання, як і все своє життя, преподобний Серафим незмінно ґрунтував на слові Божому, творіннях святих отців та прикладах з їхнього життя, при цьому особливо шанував святих поборників і ревнителів Православ'я. Любив розповідати про руських святих. Усіх, хто звертався до нього, преподобний переконував стояти за непохитність віри, пояснював, у чому полягає чистота Православ'я. Багатьох розкольників він переконав залишити омани та приєднатися до Церкви. Учительне слово преподобний рясно підкріплював пророцтвами, зціленнями та чудотвореннями. Багато воїнів, які отримали благословення від преподобного Серафима, засвідчили, що за його молитвами залишилися неушкодженими на полі бою.

Преподобний Серафим опікувався сестрами Дівєєвської обителі і, за вказівкою Матері Божої, заснував для дівчат окрему Серафимо-Дівєєвську млинову громаду. Цариця Небесна заздалегідь сповістила подвижника про його кончину, і 2 січня 1833 року преподобний Серафим віддав душу Господу під час колінопрехиленої молитви перед іконою Богоматері (кондак та ікос 10).

За молитвами преподобного Серафима звершувалися численні знамення та зцілення на його могилі. 19 липня 1903 року відбулося прославлення угодника Божого.