Тихін

Преподобний Тихон Мединський, Калузький чудотворець, жив у XV столітті. Припускають, що він був родом із «матері міст руських» — Києва.

У юності він прийшов до Москви і прийняв чернечий постриг, за переказами, у Чудовому монастирі. Через деякий час, через любов до усамітнення, він віддалився у пустинне місце за 17 верст від міста Калуги і за 15 верст від міста Медині, назви яких пізніше стали частиною його імені. Місце, обране святим, знаходилося на правому березі невеликої річки Вепрейки, яка п’ятьма верстами південніше впадає в р. Угру.

В останні роки життя преподобного неподалік від місця його подвигів відбулося знамените «стояння на Угрі» (1480 р.), що поклало край татарському ігу на Русі.

Подвижник оселився в дрімучому лісі, у дуплі велетенського дуба, який простояв після кончини святого ще майже чотири століття. На початку 1830-х років дуб був зламаний грозою, а в 1838 році ігумен заснованої преподобним обителі Геронтій влаштував над збереженим могутнім остовом каплицю.

Їжею преподобному служили «трави саморослі» (дикорослі), а питтям — вода з цілющого колодязя, викопаного ним самим біля витоку Вепрейки і досі іменованого «кладезем преподобного Тихона». Звістка про святе життя подвижника привернула до нього учнів. Навколо нього поступово стали збиратися братія. Власник тих місць князь Василь Ярославич (онук Володимира Хороброго) під час полювання виявив житло святого. Він наказав преподобному негайно віддалитися з його вотчин. Образивши відлюдника, князь замахнувся на нього батогом. Піднята на святого рука вмить оніміла і залишилася нерухомою. Врозумлений карою Божою, князь розкаявся і просив у ченця прощення. Отримавши за молитвою святого зцілення, він став благати пустинножителя назавжди залишитися в його землі і влаштувати тут обитель для своїх учнів, обіцяючи щедро постачати її всім необхідним.

Преподобний Тихон заснував пустинь, поставивши в ній перший дерев’яний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Він став першим ігуменом монастиря і керував братією зі смиренномудрістю, лагідністю та незлобивістю. Святий ігумен годував голодних, напоював спраглих, приймав подорожніх, заступався за скривджених. Преподобний Тихон мав дар сліз і відзначався мовчазністю.

За давнім монастирським переказом, преподобний Тихон упокоївся в 1492 році в глибокій старості, прийнявши незадовго до кончини велику схиму.