Варвара

Свята великомучениця Варвара народилася в м. Іліополі (сучасна Сирія) за імператора Максиміна (305–311 рр.) у знатній язичницькій родині. Батько Варвари, Діоскор, рано овдовівши, палко прив'язався до своєї єдиної доньки.

Щоб уберегти вродливу дівчину від сторонніх очей і разом з тим позбавити її спілкування з християнами, він збудував для доньки спеціальну вежу, звідки вона виходила лише з дозволу батька (кондак 2). Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання пізнати його істинного Творця. Коли приставлені до неї виховательки казали, що світ створений богами, яких шанує її батько, то вона подумки промовляла: «Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими.

Як ці боги могли створити таке пресвітле небо і таку красу земну? Єдиним має бути такий Бог, Якого створила не рука людська, а Сам Він, що має власне буття». Так свята Варвара вчилася від творінь видимого світу пізнавати Творця, і на ній справджувалися слова пророка: «Повчався про всі діла Твої, про творіння рук Твоїх розмишляв» (Пс. 142:5) (ікос 2). З часом до Діоскора дедалі частіше стали приходити багаті й знатні женихи, просячи руки його доньки.

Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб, але, на свій смуток, почув від неї рішучу відмову виконувати його волю. Діоскор вирішив, що з часом настрій доньки зміниться і в неї з'явиться схильність до подружнього життя. Для цього він дозволив їй виходити з вежі, сподіваючись, що у спілкуванні з подругами вона побачить інше ставлення до заміжжя.

Одного разу, коли Діоскор перебував у тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви та про Його вільне страждання і Воскресіння. Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії перебував священик, який прийняв вигляд купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і просила звершити над нею Таїнство Хрещення.

Священик виклав їй основи святої віри, а потім охрестив в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Просвітлена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов'ю звернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.

За час відсутності Діоскора біля його дому велося будівництво кам'яної вежі, де робітники за наказом господаря мали намір спорудити два вікна з південного боку. Але Варвара, зайшовши одного разу оглянути будівництво, вблагала їх зробити третє вікно — на образ Троїчного Світла (ікос 3). Коли ж повернувся батько, він вимагав у доньки звіту про зроблене. «Три краще, ніж два, — казала Варвара, — бо у неприступного, невимовного Світла Троїчного три Вікна (Іпостасі або Особи)».

Почувши від Варвари християнські віровчительні настанови, Діоскор розлютився. Він кинувся на неї з оголеним мечем, але Варвара встигла вибігти з дому (ікос 4). Вона укрилася в гірській ущелині, яка чудним чином розступилася перед нею.

Надвечір Діоскор за вказівкою одного пастуха все ж знайшов Варвару і, б'ючи, притягнув мученицю додому (ікос 5). На ранок він відвів Варвару до міського правителя і сказав: «Я відрікаюся від неї, бо вона відкидає богів моїх, і якщо не навернеться до них знову, то не буде мені донькою. Муч її, державний правителю, як буде завгодно твоїй волі».

Довго вмовляв градоначальник Варвару не відступати від давніх батьківських законів і не противитися волі батька. Але свята мудрою мовою викривала омани ідолопоклонників і сповідувала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали жорстоко бити воловими жилами, а після цього розтирати глибокі рани жорсткою власяницею.

Наприкінці дня Варвару відвели до темниці. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй явився Господь і сказав: «Будь мужньою, наречена Моя, і не бійся, бо Я з тобою. Я споглядаю на подвиг твій і полегшую твої хвороби.

Терпи до кінця, щоб незабаром насолодитися вічними благами в Царстві Моєму». Наступного дня всі були здивовані, побачивши Варвару — на її тілі не залишилося жодних слідів нещодавніх катувань (ікос 6). Бачачи таке чудо, одна християнка на ім'я Юліанія відкрито сповідала свою віру і оголосила бажання постраждати за Христа (кондак 8).

Обох мучениць почали водити оголеними по місту, а потім повісили на дереві й довго катували (кондак 9). Їхні тіла терзали гаками, палили свічками, били по голові молотком (ікос 7). Від таких тортур неможливо було залишитися людині живою, якби мучениць не зміцнювала сила Божа.

Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив сам Діоскор (ікос 10). Але безжального батька невдовзі вразила блискавка, перетворивши його тіло на попіл.

Мощі святої великомучениці Варвари у VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті донька візантійського імператора Олексія Комніна (1081–1118 рр.), княжна Варвара, вступаючи у шлюб із руським князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва, де вони перебувають і тепер — у кафедральному соборі святого князя Володимира.