Василь

У 1236 р. на Русь вдерся лютий Батий із незліченними полчищами, все віддаючи вогню та мечу. Татаро-монголи розорили престольний Володимир та удільні Ростов і Ярославль разом із багатьма іншими містами північної Русі. Важкою була епоха для Русі під монгольським ярмом, але, мов неопалима купина, горіла Русь і не згорала; небесним подихом охолоджувалося полум'я її страждань, і скільки нових зірок засяяло на небосхилі в цей лютий час! Посеред них лагідно засяяли і два князі, Василій та Костянтин, випробувані бідами, наче золото в горнилі. У страху Божому управляли вони своєю родовою областю, не вступаючи в міжусобиці руських князів, бо дбали лише про добробут своєї вотчини, лікували рани, завдані їй набігами татаро-монголів, та оновлювали розорені храми.

У 1242 р. юний князь Василій мужньо вирушив до Золотої Орди, щоб умиротворити хана Батия. Наступного року він вирушив до Орди разом із великим князем Київським Ярославом (1190–1246 рр.). Випробуваний багатьма скорботами, князь Василій зі смиренням приймав усі тягарі й негаразди, часто молився. Життя його було недовгим, але добрим. Взимку 1249 р. князь Василій, прибувши до Володимира для зустрічі з рідним йому великим князем святим Олександром Невським (пам'ять 23 листопада/6 грудня), занедужав і там спочив 8 лютого. Тіло святого князя було покладено в Ярославському Успенському соборі на північній стороні. Молодший брат князя Василія Костянтин успадкував на короткий час братнє князювання. 

Степові кочівники з півдня чинили розбійницькі набіги. У 1252 р. вони спустошили Суздальське князівство. 3 липня 1257 р. татарські загони підійшли до Ярославля. Князь Костянтин разом зі своєю дружиною вийшов їм назустріч, і на підвищенні біля річки Которослі сталася кривава січа, під час якої загинуло безліч воїнів з обох сторін. 

Юний князь Костянтин прийняв у цьому бою мученицьку кончину, віддавши своє життя за православну віру та незалежність Батьківщини. Тіло благовірного князя Костянтина було з честю поховане поруч із братом, благовірним князем Василієм. Через два з половиною століття, під час копання ровів для нового соборного храму, віднайшли нетлінні мощі благовірних князів, від яких почали відбуватися чудеса та зцілення.