Інокентій
(Кульчицький) єп., Іркутський
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Прославлений у святих, дивний у чудесах, шанований ближніми і дальніми, чудотворець Інокентій, перший єпископ Іркутський, народився наприкінці XVII століття в Малоросії, на Чернігівщині. За переказами, він народився в сім’ї священика Кольчицького (або Кульчицького), нащадка давнього польського роду. Це прізвище разом із дворянською гідністю пращури майбутнього святителя отримали від польського короля Болеслава Хороброго. При хрещенні хлопчика назвали Іоанном і виховували в дусі благочестя. Здобувши початкову освіту вдома, він продовжив навчання в Києво-Могилянській академії. Іван навчався дуже добре, кожен предмет вивчав ґрунтовно, і не було дисципліни, яку б він не опанував з успіхом. З особливим старанням він займався словесністю, сподіваючись згодом подвизатися у проповіді Слова Божого. До часу закінчення академії Іоанн був пострижений у ченці з іменем Інокентій. Обранець Божий прийняв постриг в Антонієвих печерах під Києвом.
Після закінчення академії, приблизно у 1706–1708 роках, благочестивого ченця було викликано до Москви на посаду вчителя і префекта Слов’яно-греко-латинської академії, а звідти забрано до Санкт-Петербурга, де в той час лише засновувався Невський монастир, майбутня Лавра, щоб послужити там прикладом доброго чернечого життя. Поява освіченого благочестивого ченця стала помітною на загальному тлі подвижників, і молодий монах скоро привернув до себе увагу імператора Петра I. Спираючись на думку Сибірського митрополита Філофея (Лещинського), государ утвердився у своєму бажанні утворити в Пекіні Російську православну духовну місію, яку за планом царя мав очолити єпископ. Митрополит рекомендував на цю посаду ієромонаха Інокентія, мужа, цілком гідного царської довіри.
На третьому тижні Великого посту, 5 березня 1721 року, у неділю, в Олександро-Невському Троїцькому соборі за літургією було звершено хіротонію ієромонаха Інокентія на єпископа. Таїнство у присутності всеросійського самодержця звершили члени Святішого Синоду: митрополит Рязанський Стефан (Яворський) та архієпископ Новгородський Феофан (Прокопович). Одразу по Великодні, на Світлому тижні, владика Інокентій, наречений єпископом Бєльським, виїхав із Санкт-Петербурга в країну невідомих хінів (китайців). Його супроводжували два ієромонахи, ієродиякон, п’ять півчих і три служителя. Майже рік добиралися вони до Іркутська, звідти рушили далі, за Байкал, і зупинилися в прикордонному з Китаєм Селенгінську. Тут місія мала чекати на рішення пекінських чиновників щодо права на в’їзд. У той час у Пекіні несподівано великий вплив здобули єзуїти, які під різними приводами схиляли місцевих чиновників ухилятися від прийняття російського єпископа. І привід для відмови знайшовся: у листі з проханням про дозвіл на в’їзд владика Інокентій був названий «богдо», тобто «великий», а в китайців таке звертання було прийняте лише щодо імператора, і тому, мовляв, двом великим особам перебувати одночасно в Китаї неможливо.
В очікуванні нових вказівок зі Святішого Синоду єпископ Інокентій залишався в Селенгінську безвиїзно три роки. Скорботним було життя святителя. Не отримуючи платні, а призначено йому було 1500 рублів на рік, він утримував себе і почт подаяннями доброзичливців. Щоб не померти з голоду, місія добувала собі прожиток рибальством або наймалася на роботи до місцевих господарів. Поношений одяг владика лагодив сам. Утіху знаходив у молитвах і богослужіннях, які звершував у старому селенгінському соборі. «Де мені голову прихилити і решту часу мого життя закінчити, Святіший Урядовий Синод розсудить? — писав він до Синоду. — Прошу покірно про милостивий указ, що мені робити: сидіти в Селенгінську і чекати того, чого не відаю, чи повернутися назад... бо лисиці мають нори, а я до цього часу не маю, де голову прихилити. Скитаюся з двору на двір і з дому в дім переходячи».
Абияк влаштувався владика з почтом на дачі Троїцького Селенгінського монастиря. А щоб не дарма їсти монастирський хліб, він та його диякон писали для храму ікони. Не без Промислу Божого відмовили китайці у в’їзді владиці. Його вимушене «сидіння» в Селенгінську виявилося вельми важливим для проповіді Слова Божого серед місцевих монгольських племен. Використовуючи своє архієрейське право висвячувати у священний сан, святитель тим самим заповнював нестачу духовенства за Байкалом і звільняв ставлеників від далекої поїздки для прийняття сану до столиці Сибіру — Тобольська.
Лише в березні 1725 року отримав владика Інокентій повеління переселитися в Іркутський Вознесенський монастир і залишатися там до нових розпоряджень. Керував монастирем за відсутності архімандрита Антонія Платковського ігумен Пахомій. Він відвів високому гостю та його почту приміщення на східній стороні обителі, на березі Ангари. Тут же, на монастирських землях, їм виділили ділянки під город, і таким чином життя набуло певної стабільності, особливо влітку. Дізнавшись про проживання в монастирі єпископа, у пошуках духовної втіхи до нього стали стікатися люди. Особливо прагнули до владики діти та інородці.
Того ж року помер імператор Петро I. Вдова і спадкоємиця престолу Катерина I призначила надзвичайним послом у Китай графа Саву Владиславича-Рагузинського і зобов’язала його взяти з собою в Пекін єпископа Інокентія, якщо, звісно, китайці погодяться. В Іркутськ Рагузинський прибув 5 квітня 1726 року. Зустрівшись із владикою, він запропонував йому повернутися до Селенгінська і там чекати на нього, а сам затримався в Іркутську для необхідних дорожніх приготувань. У цей час до Іркутська з Москви повернувся архімандрит Антоній Платковський, який раніше вже бував у Пекіні з послом Ізмайловим. Дуже йому хотілося бути начальником тамтешньої місії, і він постарався прихилити до себе графа Рагузинського. Всю спритність, хитрість, послужливість і хлібосольство, навіть наклепи й хулу на єпископа Інокентія, намагався використати архімандрит Антоній. Наслідком цих маневрів архімандрита був лист посла Рагузинського до Петербурга, в якому говорилося, що він не сподівається на те, що китайці приймуть владику, а тому знаходить здатним до посади начальника місії архімандрита Антонія Платковського. Лист було відправлено з нарочним у Петербург і там прийнято без перевірки.
У березні наступного року святитель Інокентій отримав новий указ — знову переселитися у Вознесенський монастир. Начальником місії в Пекіні було призначено архімандрита Антонія Платковського. Тільки-но владика встиг влаштуватися у Вознесенському монастирі, як із Петербурга прийшло нове найвище повеління: бути йому самостійним єпископом Іркутським і Нерчинським. Цим рішенням була утворена нова кафедра, і з преосвященного Інокентія почалося самостійне служіння іркутських єпископів.
Влаштувавшись на новому місці, владика Інокентій зіткнувся з тими ж проблемами, що й у Селенгінську. Як і раніше, не було на що жити, так само не було даху над головою. Консисторія відмовилася платити йому платню на тій підставі, що призначена вона була нібито для проживання в Китаї, а не в Іркутську. У той час Іркутськ ще не розрісся до меж Вознесенського монастиря, і владиці доводилося часто подорожувати поганою дорогою в місто і назад. Будучи не дуже здоровою людиною і важко переносячи переїзди, він просив громадян Іркутська дати йому на якийсь час приміщення. Не знайшлося серед іркутян того, хто прийняв би у свій дім майбутнього молитовника і заступника перед престолом Божим за всю іркутську паству. Нарешті, у 1728 році провінційна канцелярія зглянулася над владикою і відвела йому будинок боярського сина Димитрія Єлезова. Тепер на цьому місці в пам’ять про проживання тут святителя споруджено кам’яну каплицю.
Трохи більше чотирьох років окормляв він іркутську паству, але й цей короткий за людськими мірками час використав з великою користю для спасіння. Як було вже сказано, владика Інокентій не відзначався міцним здоров’ям, особливо страждав на головний біль, але подвигів своїх, ні молитовних, ні смирення плоті, не залишав. На тілі він носив волосяницю, поверх якої завжди був підрясник зі шкіри лося і шкіряний із залізною пряжкою пояс. Молитися святитель любив у печері за монастирською огорожею, яку викопав засновник Вознесенської обителі старець Герасим. Ще мав святитель звичай обходити ночами Вознесенський храм і молитися на нього з чотирьох сторін. Дуже любив владика робити щось своїми руками. Вдень допомагав тягнути сіті тим, хто був на риболовному послуху, а вночі шив для учнів взуття (чирки). Своїми руками посадив у монастирі два кедри. Пастир добрий не тільки руками трудився, але й ні на мить не залишав головної справи — проповіді Слова Божого. Язичників, що в безлічі проживали навколо Іркутська, він навертав до Святої Церкви не тільки сім’ями, а й цілими стійбищами. Так, із новохрещених бурятів утворилося ціле поселення Ясачне.
Фізичні немочі не могли зупинити його невичерпної любові до Бога, якою він поспішав поділитися з усіма. Слідування за Христом було для нього не просто закликом, а сенсом життя. Цим принципом керувався він у кожній справі. Чи шив чирки, чи вчив бурятів, чи зводив храм, він завжди перед собою мав образ Спасителя нашого Ісуса Христа. Належало йому за посадою чинити суд, і ніколи не перекладав він на інших цю неприємну справу. Завжди вирішував сам, входив в усі обставини справи, швидко ухвалював рішення, покриваючи любов’ю сувору правду закону.
За всіх несприятливих умов сполучення з містом у його правління майже повністю закінчилося будівництво кафедрального Богоявленського собору. При Вознесенському монастирі ще архімандритом Платковським була влаштована монгольська школа. Святитель Інокентій не тільки підтримав це корисне для краю починання, а й відкрив ще слов’яно-російську школу для всіх станів. Перший Іркутський єпископ виклопотав з государевої скарбниці утримання для своїх наступників і кошти на спорудження архієрейського дому. Ним же були визначені межі єпархії. Від праведних трудів любив владика відпочити в невеликому селищі Мала Єланка за п’ятнадцять верст від Вознесенської обителі. Тут жили спрямовані з монастиря на польові роботи послушники, ченці й селяни. Допомагаючи в будні дні «тружденним і обтяженим», він стежив за тим, щоб у недільні та святкові дні ніякі турботи не відволікали їх від служби Божої. У самій Малій Єланці була організована каплиця, і владика не раз пророкував, що з часом на місці її буде зведено храм. Це пророцтво здійснилося наприкінці XIX століття.
За життя владика не раз ще вражав сучасників своєю духовною прозорливістю. Якось на день Кирила, патріарха Олександрійського (9 червня), жителі селища Фекського просили владику відслужити у них Божественну літургію. «Добре, — відповів владика, — відслужимо. Але тільки вперед з’їздимо влітку, а назад — взимку». У той момент селяни не зрозуміли змісту його слів, але на наступний після літургії день випав такий сніг, що владиці довелося повертатися на санях. Був і інший дивовижний випадок, який переконав усіх у тому, що владика був справді сосудом обраним, сповненим Духа Святого. Одного разу під час здійснення хресної ходи навколо міста почалася злива, і всі промокли до нитки. І тільки святительських одінь не торкнулася жодна крапля! Такі прояви на ньому Божої благодаті здобули йому ще за життя любов і повагу пастви, а після кончини стали підставою до благоговійного вшанування його пам’яті.
Дуже любив святитель Інокентій служити Божественну літургію. До останніх днів свого життя намагався він не впускати можливості тут, на землі, з’єднатися з Христом. Останній раз звершував він Божественну літургію на день Покрови Пресвятої Богородиці, а потім у недільний день 3 жовтня. Після цього немочі людські прикували владику до одра. Хвороба то посилювалася, то відпускала. У хвилини погіршення здоров’я владика скликав братію, дякував тим, хто служив йому, за любов і піклування, роздавав на пам’ять дещо зі своїх речей, а тим, кому подарунків не вистачило, обіцяв при першому зміцненні сил обов’язково винагородити. Дуже сумував владика, що залишає Вознесенський храм у несправному стані, і не раз висловлювався, що якби видали йому платню, то першу тисячу рублів витратив би на побудову кам’яної церкви. Платні за життя він так і не дочекався. Рішення про нарахування йому утримання прийшло тоді, коли він уже ні в чому земному не мав потреби.
У четвер 25 листопада страждання святителя стали надзвичайними. Братію і всіх міських священиків він просив молитися про себе і відслужити після літургії параклис. У суботу 27 листопада 1731 року в сьомій годині ранку Господь навіки упокоїв святителя. Монастирський дзвін сповістив про його кончину, що настала в присутності його духівника ієромонаха Корнилія (Бобровникова), братії та келійників. Покійного зодягли у його волосяницю, поверх якої наділи підрясник з китайського шовку і шовкову мантію. Голову владики покрили клобуком, у якому він ходив за життя.
Про кончину владики було доповідено віце-губернатору Жолобову. Віце-губернатор, надмірно корислива і алчна людина, вирішив скористатися нагодою і відібрав не тільки все майно владики, а й частину монастирського надбання. Обібравши таким чином обитель, він позбавив братію не тільки можливості поховати святителя Інокентія, але навіть літургію неможливо було звершувати через відсутність вина. І тільки після наполегливого прохання Жолобов виділив на поховання святителя триста рублів, заборонивши при цьому надалі звертатися до нього. Поховання святителя було звершено 5 грудня. Труну з соснового дерева було оббито чорним оксамитом. Пречисте тіло владики водворили в кам’яному склепі під вівтарем дерев’яної церкви на честь Тихвинської ікони Божої Матері, зведеної в 1688 році старцем Ісаією.
Незабаром після кончини святителя Господь явив суд над його кривдниками. Архімандрит Антоній (Платковський), до останньої міри знечещений у Пекіні іновірцем Лангом, який публічно і жорстоко побив його, у кайданах був провезений повз Вознесенську обитель до Петербурга. Там на нещасного чекали позбавлення сану і ув’язнення. Віце-губернатору Жолобову за вироком кримінального суду в Петербурзі було відрубано голову. Обидві ці події вразили промислительністю всіх, навіть найзакосніліших у невір’ї. Але якщо частина маловірів ще потребувала зовнішніх переконань, вірна паства зберігала серцеве сподівання, що Господь не дасть «преподобному Своєму побачити тління». Через тридцять три роки після кончини святителя під час ремонту Тихвинської церкви було виявлено, що тіло його, одіяння і навіть оксамит на труні не торкнуло тління, хоча саме місце поховання було сирим і затхлим.
Ще через два роки настоятель Вознесенського монастиря архімандрит Синесій, майбутній світильник Сибірської Церкви, прославлений Господом у 1984 році, у день храмового свята Вознесіння Господнього став свідком такого чуда. За трапезою після Божественної літургії був присутній губернатор, німець Фрауендорф. Про нетлінні останки святителя він був досить начутий і дуже хотів подивитися їх. Скільки не відхиляв це бажання іновірця присутній на святі єпископ Софроній, також майбутній угодник Божий, змінити рішення губернатора не вдалося. Владика Софроній, преподобний Синесій і Фрауендорф підійшли до могильного склепу святителя, але... не змогли побачити труни — вона була вкрита густим непроникним шаром снігу. Після від’їзду губернатора навіть слідів снігу не могли виявити.
Через сімнадцять років після цього чуда, після численних заяв приватних осіб, що пережили молитовне заступництво святителя Інокентія після молитви біля його чесних останків, було ще одне посвідчення, що мощі святителя перебувають під особливим покровом Божим. 11 червня 1783 року при сильному вітрі загорілася Вознесенська обитель. Весь Іркутськ від малого до великого прибіг на пожежу, але погасити її не було можливості. Полум’я охопило всі кам’яні будівлі обителі і, звісно, дерев’яну Тихвинську церкву, під якою спочивали мощі святителя. Надій на порятунок нетлінних мощей угодника Божого не залишалося жодних. Тоді городяни звернулися до преємника владики Софронія, преосвященного Михайла (Міткевича), який прибув на пожежу, з проханням спробувати дістати мощі з вогню. «Якщо покійний Інокентій догодив Богу, — відповів той, — то заради його нетлінних мощей Всемогутній Господь врятує і церкву». У ту ж хвилину вогонь втратив силу над осяяною благодаттю церквою. Милістю Божою вона простояла до початку XX століття серед кам’яних, знову відбудованих стін і будівель монастиря, як незаперечне свідчення здійсненого над нею чуда.
У літописі Іркутська свідки пожежі записали: «У неділю Всіх Святих (11 червня) 1783 року, пополудні годині о четвертій, монастир Вознесенський згорів, а саме келії всі, три церкви — дві кам’яні зовні й всередині без залишку; при тому два дзвони розбилися, а інші зіпсувалися. Великий страх був! До того була перевелика погода. А святі образа і що було в церквах: книги, ризи й інше, огорожа вся і два кедри архієрейські згоріли без залишку. Залишилася одна дерев’яна церква Тихвинської Богородиці, де архієрей похований».
Чудеса від мощів святителя множилися. Віра в його заступництво перед Господом передавалася з роду в рід. Багато хто служив панахиди у нього на могилі й отримував просиме! Слава про нового заступника множилася серед православних. Угодник Божий не відкидав молитов шанувальників ні в Тулі, ні в Якутську, ні в Петербурзі. Звідусіль єпархіальному начальству слалися письмові свідчення про його заступництво. В останніх числах вересня 1800 року преосвященному Веніаміну, єпископу Іркутському, прийшов лист за підписом 389 осіб із викладенням прохання про відкриття чесних і нетлінних мощей святителя для всенародного вшанування. Остання вимога привела владику Веніаміна в певне збентеження, розв’язанню якого допомогло секретне інспектування Іркутського краю. За найвищим повелінням тут перебували сенатори Ржевський і Левашов, які також направили владиці Веніаміну лист. «Як самовидці, — писали сенатори, — не тільки нетлінності тіла цього, як самі відчували благоухання, як особисті свідки розповідей про його багаторізноманітні чудеса, вважаємо за обов’язок мати від Вашого преосвященства, що десять років управляє єпархією, всі відомості про нетлінного чудотворця для доповіді за нашим обов’язком государю імператору».
Преосвященний передав сенаторам лист для государя і приклав до нього виписку про випадки чудотворінь від мощів святителя, числом понад сто. Государ зажадав від Синоду розгляду справи, і вже за розпорядженням Синоду в Іркутськ прибув Казанський вікарний архієрей Іустин. Владика Іустин особисто оглянув мощі святителя, розпитав під присягою деяких свідків чудотворінь і разом із єпископом Веніаміном 5 березня 1801 року доповідав Синоду. Доповідь ця містила докладний опис огляду мощів, проведений для більшої достовірності в присутності світських осіб — губернатора Олексія Івановича Толстого з чиновниками, міського голови купця Петра Авдєєва з багатьма почесними громадянами. Всі учасники огляду підтвердили дійсну збереженість останків святителя. Труна і облачення святителя були також у повній нетлінності. Це через сімдесят років після поховання!
Донесення єпископів Веніаміна та Іустина ввело Святіший Синод у глибоку задуму. Через два роки Синод направив владиці Веніаміну запит про те, чи не спостерігаються зміни в тілі святителя Інокентія і чи не було за цей час достопам’ятних подій. Преосвященний Веніамін відповідав, що змін у стані мощів, як і раніше, не спостерігається, всенародне вшанування святителя триває і шириться, що сам він, єпископ Веніамін, «переконаний совістю визнавати клопотання святого Інокентія біля милосердя Божого поважним». Але і цей лист не мав дії. Синод мовчав ще рік. Нарешті, до першоприсутнього члена Синоду митрополита Амвросія і до обер-прокурора Голіцина було направлено представлення від генерал-губернатора Сибіру Селіфонтова, в якому він, особисто свідчачи нетлінність мощів святителя, висловив своє і всієї Сибіру наполягання про відкриття нетлінних мощів.
Далі тягнути було неможливо, і в перший день грудня 1804 року Святіший Синод з найвищого дозволу оголосив: тіло першого єпископа Іркутського Інокентія оголосити за абсолютно святі мощі і з належним благоговінням Іркутському єпископу Веніаміну з іншим духовенством поставити в церкві Іркутського Вознесенського монастиря нагорі, або в іншому гідному місці, з установленням святкування йому 26 листопада, на день пам’яті преставлення цього святителя. Надалі відправляти всеношні бдіння і молебні співи святителю і в церковні книги внести необхідні доповнення: «Листопада 26 числа пам’ять преставлення святителя Інокентія, першого єпископа Іркутського, чудотворця».
Жадана звістка про відкриття мощів святителя Інокентія в Іркутську була отримана 19 січня 1805 року. Найближчої ж неділі, буквально через два дні, всенародно був відслужений подячний молебень Господу Богу. Після цього почалося приготування до надзвичайного торжества. 2 лютого, на Стрітення Господнє, преосвященний Веніамін прийняв святі мощі зі склепу, поставив їх посеред Тихвинської церкви і відслужив перед ними Божественну літургію. Через тиждень, 9 лютого, мощі святителя при величезному скупченні народу урочисто, з хресною ходою і попереднім несенням чудотворної ікони Казанської Божої Матері, були перенесені з Тихвинської церкви в соборну Вознесенську.
Тут мощі спочивали п’ятдесят п’ять років, до часу, поки не знадобилося розбирати Вознесенську церкву через ветхість. Дванадцять років пролежали вони в Успенському храмі Вознесенського монастиря і 15 жовтня 1872 року були повернуті під склепіння відбудованого на старому місці благолепного храму Вознесіння Господнього. У пам’ять про перше перенесення мощів святителя щорічно в Іркутську відбувалася хресна хода з іконою Казанської Божої Матері. Так було аж до 1920 року, часу найжорстокіших гонінь на християн.
З зими 1920 року почалися арешти насельників Вознесенської обителі. Був заарештований і підданий тортурам настоятель монастиря єпископ Іркутський Зосима (Сидоровський). 1 лютого в монастирі заарештували видатних ієрархів Сибіру, що приїхали на поклоніння мощам святителя Інокентія: єпископа Барнаульського Гавриїла (Воєводіна, † 1938), єпископа Петропавловського Мефодія (Краснопьорова, † 1921), єпископа Березівського Іринарха († Синеокова-Андреєвського, 1933). У 1921 році влада вчинила акт святотатства: мощі святителя Інокентія були розкриті для «медичного огляду». Новий настоятель монастиря, єпископ Кіренський Борис (Шипучин, † 1937), звертаючись до духовенства і прихожан, писав: «Вчора, 11 січня, мощі святителя Інокентія були розкриті. Облачення й одяг зняті, нетлінне тіло оголене і залишене в храмі відкритим. Церква замкнена. Богослужіння припинені. Монастир охороняється червоноармійцями». Пізніше під посиленою охороною мощі були відвезені в невідомому напрямку...
Інокентію Іркутському, святителю
Кондак 1
Возбранный чудотворче и скорый в скорбех помощниче, святителю отче Иннокентие, яко имея велие дерзновение пред Господем, от всяких нас бед свобождай, да с радостию зовем ти:
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Икос 1
Ангельскому жительству на небесех поревновал еси, отче: по имени бо и житие твое непорочно бысть на земли, сего ради и возвысился еси до лицезрения Творца Ангелов. Отнюдуже призирая выну на град сей и люди, услыши нас, похвальная восписующих ти сия:
Радуйся, невинностию Агнца непорочнаго подражатель бывый;
Радуйся, воздержанием твоим ангельское во плоти житие явивый.
Радуйся, яко ангел, Сибирския церкве Божия дела возвещаяй;
Радуйся, яко архистратиг силы небесныя, всех прибегающих к тебе от бед сохраняяй.
Радуйся, непорочности и невинности соименный учителю;
Радуйся, незлобия и чистоты усердный хранителю.
Радуйся, убеленный невинностию крине райскаго прозябения;
Радуйся, умащенная чистотою маслина небеснаго благословения.
Радуйся, уме небесных неизреченных благ наслаждаяйся;
Радуйся, пастырю, с мудрыми в радость Пастыреначальника своего вшедый.
Радуйся, яко свет лица Божия ясно на небеси смотряеши;
Радуйся, яко тем же светом осиянный, притекающих к тебе неизреченно возвеселяеши.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 2
Ведый Господь велика тя быти светильника во стране языков, благоволи сокрыти род и отечество твое, да явишися в земли Хинстей, якоже Мелхиседек в Ханаанстей, и увериши, яко не от человек пришел еси к нам, но от Бога, Ему же поем: Аллилуиа.
Икос 2
Разум просвещенный хотя имети, богомудре отче, от юности избрал еси в место образования своего матерь градов православныя веры нашея и подвижничества, да живя среди земных ангелов и взирая на скончание жительства их, подражатель явишися вере их; темже и сам соделался еси небесным человеком. Сего ради слышиши от нас сия:
Радуйся, винограде многоплодный, в благораствореннем юзе возрасший;
Радуйся, цвете благовонный, на Руси процветший.
Радуйся, славо и удобрение града Киева;
Радуйся, красото и утешение отцев Печерския лавры.
Радуйся, яко измлада мудрости прилежа, Божественное писание ясне извыкл еси;
Радуйся, яко отложив вся мирския сласти, Христов ярем носити изволил еси.
Радуйся, в юности посвятивый в жертву приятну Господу себе самаго;
Радуйся, сохранивый невредно целомудрие девства драгаго.
Радуйся, яко в земнем училищи небесныя премудрости учивый;
Радуйся, яко щитом веры вся разжженныя лукаваго стрелы угасивый.
Радуйся, яко издетска Бога возлюбивый;
Радуйся, яко заповедий Его неложный хранитель бывый.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 3
Силою свыше позна тогда благоверный царь непорочное и святое жительство твое, отче Божий, иже и избра тя во апостольское служение и предпосла, яко первенца духовнаго сыноположения, насаждати святую веру в земли языков чуждих, неведущих пети Богу: Аллилуиа.
Икос 3
Имеет тебе, святителю отче Иннокентие, вся страна Сибирская велика учителя и дивна в вере наставника; сего ради, яко добляго поборника верным и скораго молитвенника тя чтуще, с веселием и радостию дары тебе приносим таковыя: Рaдyйcя, священная главо, разума водами напояема;
Радуйся, плод благоуханен житием твоим от юности являяй.
Радуйся, искоренителю терновнаго служения идольскаго;
Радуйся, насадителю лозы православныя веры.
Радуйся, новый апостоле, облагоухавый верою последния концы Руси;
Радуйся, добрый пастырю, утвердивый красныя ноги своя на востоце царства Сибири.
Радуйся, мрачныя страны просветителю;
Радуйся, душевныя темноты озарителю.
Радуйся, врагов веры Христовы разрушителю;
Радуйся, прельстителей душ христианских разителю.
Радуйся, идолослужительных старец мудрость посрамивый;
Радуйся, мудрых века сего мудрейший.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 4
Буря злобы древляго змия обуя царство хинов, егда не можаху отверзти ушеса ко глаголом Царствия Христова, тобою, новый апостоле, возвещаемым, и не хотяху прияти тя, вторицею на пределех их явльшася, да умудриши я воспевати единому Богу: Аллилуиа.
Икос 4
Слышаще и ведуще тя премудра учителя и истиннаго сказателя таин Божиих, прихождаху к тебе не точию старцы, но и юнии, в нихже разум напечатлевал еси древния истины Евангельския, сего ради яко пастыря, просветителя и отца нашего ублажающе, зовем ти:
Радуйся, рабе благий и делателю добрый;
Радуйся, искоренителю злых и прогонителю нечестия бодрый.
Радуйся, яко сугубу мзду небесную сугуба ради путешествия к хином приял еси;
Радуйся, яко сподобился еси восприяти чудес дар и славы венец пресветел.
Радуйся, апостолу Павлу в подвизех служения своего подражавый;
Радуйся, терпению его в научении безкнижных юношей последовавый.
Радуйся, яко на пажити веры правыя и при источнице воды живыя люди твоя паствил еси;
Радуйся, яко на злаце красне пребыти твоему стаду мудре наставил еси.
Радуйся, светильниче всесветлый и вселюбимый:
Радуйся, паче звезд яснейший и вожделеннейший.
Радуйся, винограда животнаго святопрозябший грозд, вино искапающий;
Радуйся, святопомазанная главо, честный наш учителю.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 5
Боготочный источник превеликих чудес явился еси в земли нашей, достославне отче, приял бо еси, еще на земли ти жившу, власть недуги изцеляти, по смерти же наипаче прослави тя Бог многими чудотвореньми, да вси чудодействующему тобою Богу вопием: Аллилуиа.
Икос 5
Видевше жителие Иркутстии святую церковь, в нейже почиваше нетленное и цельбоносное тело твое, угодниче Божий, яко вторую купину в пламени сущу, силою же твоих молитв невредно сохраненную, прославиша Бога; темже и мы, видяще оную доныне целу, благолепну и яве поведающую знамения и чудеса твоя, воспеваем тебе сице:
Радуйся, всю страну Сибирскую удививый чудесы, имиже обитель твоя освятися;
Радуйся, оруженосец духовный, имже всяка злая страсть и болезнь от верных прогонится.
Радуйся, яко излиянием чудес от Бога обогатился еси;
Радуйся, яко неоскудный источник изцелений явился еси.
Радуйся, яко стаду твоему помощь и заступление даваеши;
Радуйся, яко чудес сиянии паству твою просвещаеши.
Радуйся, невредимо от огня сохранивый церковь, в нейже, жив сый, воздевал еси о спасении людий преподобныя руце свои;
Радуйся, явственно тем свидетельствовавый, яко свято бысть почивавшее в ней нетленное тело твое.
Радуйся, всем безпомощным приятное попечение;
Радуйся, коеяждо немощи скорый и безмездный врачу.
Радуйся, яко и всяк благопотребен дар от Господа просящим подаваеши;
Радуйся, яко прославляяй тя чудесы Бог тобою всех к Себе призывает.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 6
Словеса апостольская, еже молитися о спасении паствы твоея, яко иерарх во ушию своею прием, не точию в жизни, но и по преставлении являешися священнодействитель Божественных тайн, уверяя верующих в непрестаннем ходатайстве о требующих твоея помощи и воспевающих Богу: Аллилуиа.
Икос 6
Возсиял еси пречудно, архиерею Божий, егда вторицею явивыйся зельне страждущему, ударив в пол жезлом, язвою на древе того места уврачевал еси душевную язву омраченнаго неверием; абие бо позна тя быти благодатнаго врача и славя тя, вопияше:
Радуйся, иерарше благий и верный;
Радуйся, делателю неутомимый винограда Христова.
Радуйся, служителю Господень, о верных умоляяй;
Радуйся, наставниче, грешных к небеси направляяй.
Радуйся, таин Божиих истинный строителю;
Радуйся, молитвенных рук непрестанный воздевателю.
Радуйся, яко избавляеши от неверия;
Радуйся, яко изцеляеши от малодушия.
Радуйся, укрепление мудростию блaгoдyшия;
Радуйся, просвещение светлостию благочестия.
Радуйся, премудрый проповедателю;
Радуйся, пресладкий обличителю.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 7
Хотяще некогда сановитии града сего в неподобное время видети и любопытною десницею осязати нетлением уже процветавшия святыя мощи твоя, святителю Христов, потщашася прикрыти дерзновение свое благословением архипастыря: но ты, чистоты любителю и веры рачителю, не восхотел еси явити себе им, научая тем не высокомудрствовати, но в смиренномудрии пети Богу: Аллилуиа.
Икос 7
Новое и преславное чудо показа нам тобою на земли всех чудес Творец и Владыка, егда тебе ради пременишася естества уставы; среди бо лета и зноя мраз и иней явистася при цельбоноснем гробе твоем, еже знамением бысть, яко аще и умерл еси на земли плотию, но душою в вышнем селении всегда жив сый, теплым своим ходатайством пособствуеши вопиющим тебе:
Радуйся, смиренномудрия столпе необоримый;
Радуйся, презренную гордость низлагаяй.
Радуйся, любящия чистоту душ соблюдаяй;
Радуйся, грешных к покаянию воззываяй.
Радуйся, делателю чудес многославных;
Радуйся, ходатаю и подателю дарований многоразличных.
Радуйся, заблуждших и ослепленных наставниче;
Радуйся, любопытных и маловерных обличителю.
Радуйся, яко славу земную в уметы вменил еси;
Радуйся, яко честь Бога Вышняго всем сердцем взыскал еси.
Радуйся, имже о силе Божией естества уставы пременяются;
Радуйся, имже помыслы злобнии прогоняются.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 8
Странно бе видети, како три по естеству мощная животная, силою, данною ти свыше, обезсилеша, яко не можаху довлещи до обители твоея единаго путника из жителей града сего, вразумляюща тем, якоже древле осля Валаама, да не идет в дальнюю страну, не прияв от тебе путеваго напутствия, абие же, воспомянув отложенный обет свой, позна тя скорого помощника и возопи: Аллилуиа.
Икос 8
Весь всего себе исполнив любве нелицемерныя к пастве своей, был еси скорый помощник призывающим тя в помощь, святителю отче Иннокентие: не точию бо близ притекающих к раце мощей твоих, но и далече отстоящих и призывающих имя твое изцеляеши от всякия болезни. За таковое убо врачевание приими от нас похвалы сия:
Радуйся, цельбы исполнь явивыйся алавастре, яко люди Христовы ароматствуеши твоими изцелении;
Радуйся, ароматный фиале, чудесы удивляя, нарда пистика многоценный.
Радуйся, источниче, благодать изцелений изливающий нам от всечестныя раки твоея независтно.
Радуйся, яко тело твое трудолюбное вместо мастей нам во гробе оставил еси истощати изцеления.
Радуйся, яко твоими молитвами слепии прозреша.
Радуйся, яко твоим ходатайством хромии и безногии ходити начаша.
Радуйся, яко твоим заступлением разслабленнии изцелеша;
Радуйся, яко твоим предстательством от неизцельныя огневичныя болезни здрави быша.
Радуйся, покрытых струпами, яко прокаженных, уврачевавый;
Радуйся, впадших в лихорадочныя и трясавичныя язи возставивый.
Радуйся, яко лишенных смысла здравым умом снабдеваеши;
Радуйся, яко от страха и мечтаний томимых свобождаеши.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 9
Всякия скорби и горькая испытания терпеливно подъял еси, отче, яко добр воин Христов, ово терпя наветы от клеветников злых, ово же препирался с полчищем неверных и суеверных и ово искушаем от древляго змия, уязвлявшаго тя за жертвы своя, из челюстей его тобою исхищаемыя, но вся сия побеждая за возлюбившаго тя Христа, немолчно воспевал еси Ему: Аллилуиа.
Икос 9
Витийство человеческое изнемогает изрещи вся скорби, лишения, уничижения, болезни и страдания, яже ради спасения паствы твоея, святе Иннокентие, подъял еси. Темже терпению твоему точию дивящеся и любовию побеждаеми, с благодарным чувствием вопием:
Радуйся, воине Христов непобедимый;
Радуйся, твердейший адаманте, в терпении невредимый.
Радуйся, яко ярость неблагомыслящих, гневающихся неправедне, претерпел еси;
Радуйся, яко превозносящияся злочестивым шатанием паки люте сокрушаемы видел еси.
Радуйся, жестоких и злокозненных владык укрощение;
Радуйся, угнетенных и страждущих рабов скорое заступление.
Радуйся, яко корения заблуждений и терние неверия трудолюбне исторгал еси;
Радуйся, яко Божественных повелений насаждения в сердцах верных многими труды возделовал еси.
Радуйся, смирением своим диавола победивый;
Радуйся, молитвою и бденным стоянием плоть свою умертвивый.
Радуйся, яко красныя твои нозе добльственне к борению со врагами простерл еси;
Радуйся, яко добре течение совершив, ко Христу восхождение обрел еси.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 10
Спасения ради от ослепления старцу, очима тяжко видящу, получити же зрение хотящу и с верою о сем у тебе помощи просящу, скоро притекл еси, святче, в храмину того, идеже егда прикоснулся еси болезненней главе его, абие ощути он свет во очию своею и прозре, хваля тя и вопия Богу: Аллилуиа.
Икос 10
Стену крепкую и ограждение необоримое от всех скорбей и зол имеет тя, пастырю благий, страна сия: твоим бо сильным заступлением и предстательством доныне град сей и обитель твоя сохраняются в мире и благоденствии. И мы убо, спасаемии тобою, благодарственно вопием ти:
Радуйся, чаша, елей милости к нам Божия содержащая;
Радуйся, горо, Божественнаго на нас гнева тучи отводящая.
Радуйся, яко потоки мира к нам приводиши;
Радуйся, яко обилие благ ходатайствуеши.
Радуйся, милости превеликия и скорбным сострадания сокровище;
Радуйся, пространное Божияго о пастве твоей промышления приятелище.
Радуйся, в печалех сущим увеселение;
Радуйся, удрученных попечении житейскими утешение.
Радуйся, в деторождении матерем скорый помощниче:
Радуйся, в час кончины молитвенный наш предстателю.
Радуйся, о милости и мире паствы твоея известный рачителю;
Радуйся, отче честный, от всякаго зла и бедствия усердный наш хранителю.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 11
Пение всеумиленное и моление теплое пред нетленными мощами твоими, единым от боляр приносимое тебе, не презрел еси, отче, но скоро услышав и во сне явлься, облегчил еси болезни и страдания его, сице и наших молениий и пений гласы услыши, иерарше Христов, вере же и любви людий твоих вонми и свыше покров твой даруй хвалящим тя и поющим Богу: Аллилуиа.
Икос 11
Светосиятельна тя светильника, чрез седмьдесят и три лета сокрываема в земли не восхоте Господь оставити под спудом, еже исполнитися речению Его, аки светильник на свещник поставляют, да входящии видят свет. Темже и мы во храме сем и всюду, яко тя зряще и тобою просвещаеми, дерзаем глаголати сия:
Радуйся, светлое на тверди церковной светило и Сибирския страны славо;
Радуйся, церквей строителю и обогатителю чудесы тех нескудный.
Радуйся, пресветлая красото святыя обители сея;
Радуйся, блестящая заре избраннаго тобою града сего.
Радуйся, свещниче всезлатый и многоценный;
Радуйся, бисере предрагий небесный.
Радуйся, облакообразный покрове, на теснем пути спасения нас осеняющий;
Радуйся, огневидный столпе, в нощи неведения и заблуждений нас просвещающий.
Радуйся, яко святынею твоею всех требующих помощи твоея освящаеши;
Радуйся, яко блистанием чудес твоих во вся концы страны сея сияеши.
Радуйся, яко и по преставлении твоем с нами пребываеши;
Радуйся, яко, и живя в селениих райских, нас не оставляеши.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 12
Благодать свыше с небесе подаждь, преблаженне отче, с верою и благоговением воспоминающим честное твое успение и пресветлое пренесение святых мощей твоих празднующим; имаши бо дарованную ти от Бога силу и власть подавати требующим вся, яже ко спасению прошения, и ныне предстоя Престолу Божественному, моли о тебе воспевающих: Аллилуиа.
Икос 12
Поюще твое ходатайство и сильное заступление просящим твоея скорыя помощи, восхваляем подателя всех благих Бога, даровавшаго в последняя времена стране сей тебе, отца нашего чудотворца, молитвенника и заступника, ты же не возгнушайся нас, грешных и недостойных рабов Его, но услыши хвалебными гласы вопиющих тебе:
Радуйся, суетства привременнаго к буияго воистинну обличителю;
Радуйся, апостолом равноревностный Евангельским научением.
Радуйся, мучеников сострадальче и красото;
Радуйся, первопастырю и учителю христоименитых людий земли сея.
Радуйся, церковное украшение;
Радуйся, архиереев доброто, священников и иноков похвало.
Радуйся, яко приял еси трудов твоих воздаяние;
Радуйся, крестоносному народу нашему похвало и утверждение.
Радуйся, телес наших неусыпное хранение;
Радуйся, и душ наших к Царствию Небесному возведение.
Радуйся, Богу совершенне и всецеле угодивый;
Радуйся, венец безсмертия навеки получивый.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 13
О предивный чудотворче и преславный угодниче Христов Иннокентие! Вонми гласу молений наших, от сокрушеннаго сердца к тебе возносимому, и богоприятным твоим ходатайством испроси нам от Христа Бога нашего прощение прегрешений наших, ослабу и избавление от врагов видимых и невидимых, и от всякия скорби, беды и напастей, да с тобою и со всеми святыми в селении праведных сподобимся пети Ему: Аллилуиа.
[Се́й конда́к глаго́лется три́жды.] [Далее повторяем 1‑е икос и кондак:]
Икос 1
Ангельскому жительству на небесех поревновал еси, отче: по имени бо и житие твое непорочно бысть на земли, сего ради и возвысился еси до лицезрения Творца Ангелов. Отнюдуже призирая выну на град сей и люди, услыши нас, похвальная восписующих ти сия:
Радуйся, невинностию Агнца непорочнаго подражатель бывый;
Радуйся, воздержанием твоим ангельское во плоти житие явивый.
Радуйся, яко ангел, Сибирския церкве Божия дела возвещаяй;
Радуйся, яко архистратиг силы небесныя, всех прибегающих к тебе от бед сохраняяй.
Радуйся, непорочности и невинности соименный учителю;
Радуйся, незлобия и чистоты усердный хранителю.
Радуйся, убеленный невинностию крине райскаго прозябения;
Радуйся, умащенная чистотою маслина небеснаго благословения.
Радуйся, уме небесных неизреченных благ наслаждаяйся;
Радуйся, пастырю, с мудрыми в радость Пастыреначальника своего вшедый.
Радуйся, яко свет лица Божия ясно на небеси смотряеши;
Радуйся, яко тем же светом осиянный, притекающих к тебе неизреченно возвеселяеши.
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Кондак 1
Возбранный чудотворче и скорый в скорбех помощниче, святителю отче Иннокентие, яко имея велие дерзновение пред Господем, от всяких нас бед свобождай, да с радостию зовем ти:
Радуйся, Иннокентие, молитвенниче о душах наших.
Молитва первая святителю Иннокентию, чудотворцу Иркутскому
К тебе, святче Божий, яко к скорому помощнику и молитвеннику о спасении моем, аз недостойный и грешный припадая молюся: не презри мене унылаго, немощнаго, во многая беззакония впадшаго, и по вся дни и часы согрешающаго, но вонми души моей, яко скорблю, и умоли Господа Бога всея твари Содетеля, Емуже ныне предстоиши в радости святых и с лики ангелов, помиловати мя и извести из темницы греховныя душу мою, прежде даже не отъиду отсюду и ктому не уготов явлюся на суд Его. Ей, отче! не посрами мене, к тебе с верою притекающаго, аще бо и недостоин есмь твоего ходатайства и заступления, но ты, быв подражатель человеколюбия Божия, сотвори мя достойна чрез обращение от злых дел к благому житию, да тако душею и телом здрав быв, славлю и пою дивнаго во святых Своих Бога нашего и твое теплое заступление, всегда, ныне и присно, и во веки веков. Аминь.
Молитва вторая святителю Иннокентию, чудотворцу Иркутскому
Святителю, отче Иннокентие! Призри на нас, раб Божиих (имена), и на приход (дом) сей; моли Христа Бога, да низпослет нам Духа Своего Святаго дар, во еже умудрити нас ходити пред Ним во всяком благочестии и чистоте. Мы присно заблуждаем от пути спасения: руководи нас, милостивый наш наставниче. Мы немощни есмы в вере: утверди нас, правоверия учителю. Мы зело убози сотворихомся добрых дел: обогати нас, благосердия сокровище. Мы присно наветуеми есмы от враг, видимых и невидимых, и озлобляеми: помози нам, безпомощных заступниче; да славословяще имя Божие во дни и в нощи, сподобимся быти наследницы и жизни вечныя, и прославим Отца и Сына и Святаго Духа, ныне и присно, и во веки веков.
Молитва третья святителю Иннокентию, чудотворцу Иркутскому
Святче Божий, пастырю добрый, делателю верный винограда Христова, святителю отче Иннокентие! Призри на град сей и на люди сия! Моли Христа Бога, да сохранит паству твою от волков, губящих ю; да ниспослет Духа Своего Святаго во еже умудрити нас ходити пред Ним во всяком благочестии и чистоте во вся дни живота нашего, да славословяще Имя Его Всесвятое во дни и в нощи, сподобимся быти наследницы жизни вечныя, и прославим Отца, и Сына, и Святаго Духа, ныне и присно и во веки веков. Аминь.