Іоанн
Дамаскін прп., піснописець
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Іоанн Дамаскін народився близько 680 року в столиці Сирії Дамаску, у християнській родині. Його батько, Сергій Мансур, був скарбником при дворі халіфа. У Іоанна був названий брат, осиротілий юнак Косма, якого Сергій прийняв до себе в дім.
Коли діти підросли, Сергій подбав про їхню освіту. На дамаському невільничому ринку він викупив з полону вченого ченця Косму з Калабрії і доручив йому навчати дітей. Хлопці виявили надзвичайні здібності й легко опанували курс світських і духовних наук.
Після смерті батька Іоанн обійняв при дворі посаду міністра та градоправителя. У той час у Візантії виникла і швидко поширювалася єресь іконоборства, яку підтримував імператор Лев III Ісавр (717–741). Ставши на захист православного іконошанування, Іоанн написав три трактати «Проти тих, хто ганьбить святі ікони».
Мудрі, богонатхненні писання Іоанна розлютили імператора. Але оскільки автор їх не був візантійським підданим, його не можна було ні ув'язнити, ні стратити. Тоді імператор вдався до наклепу.
За його наказом від імені Іоанна було складено підроблений лист, у якому дамаський міністр нібито пропонував імператору свою допомогу в завоюванні сирійської столиці. Цей лист і свою лицемірно-улесливу відповідь на нього Лев Ісавр відіслав халіфу. Той негайно наказав усунути Іоанна з посади, відрубати йому кисть правої руки і повісити її на міській площі.
Того ж дня надвечір Іоанну повернули відрубану руку. Преподобний почав молитися Пресвятій Богородиці та просити зцілення. Заснувши, він побачив ікону Божої Матері і почув Її голос, який сповістив йому, що він зцілений, і водночас наказав без упину трудитися зціленою рукою.
Прокинувшись, він побачив, що рука його неушкоджена. Дізнавшись про чудо, яке свідчило про невинність Іоанна, халіф просив у нього вибачення і хотів повернути йому колишню посаду, але преподобний відмовився. Він роздав своє багатство і разом із названим братом та товаришем з навчання Космою вирушив до Єрусалима, де вступив простим послушником до монастиря Сави Освяченого.
Нелегко було знайти йому духовного керівника. З монастирської братії на це погодився лише один дуже досвідчений старець, який став вміло виховувати в учневі дух послуху і смирення. Насамперед старець заборонив Іоанну писати, вважаючи, що успіхи на цьому терені стануть причиною гордині.
Одного разу він послав преподобного до Дамаска продавати кошики, виготовлені в монастирі, причому доручив продати їх значно дорожче за їхню справжню ціну. І ось, подолавши болісний шлях під палючим сонцем, колишній вельможа Дамаска опинився на ринку в лахмітті простого продавця кошиків. Але Іоанна впізнав його колишній домоправитель і скупив усі кошики за призначеною ціною.
Одного разу в монастирі помер один з ченців, і брат покійного попросив Іоанна написати що-небудь для втіхи. Іоанн довго відмовлявся, але з милосердя, поступившись проханням згорьованої людини, написав свої знамениті надгробні тропарі. За цей непослух старець вигнав його зі своєї келії.
Усі ченці почали просити за Іоанна. Тоді старець доручив йому одну з найважчих і найнеприємніших справ — прибирати з монастиря нечистоти. Преподобний і тут виявив взірець послуху.
Через деякий час старцю у видінні було вказано Пречистою і Пресвятою Дівою Богородицею зняти заборону на писання для Іоанна. Про преподобного дізнався Єрусалимський патріарх, висвятив його на священика і зробив проповідником при своїй кафедрі. Але преподобний Іоанн невдовзі повернувся до Лаври преподобного Сави, де до кінця своїх днів проводив час у писанні духовних книг та церковних піснеспівів, і залишив монастир лише для того, щоб викрити іконоборців на Константинопольському Соборі 754 року.
Його піддали тюремному ув'язненню та катуванням, але він усе переніс і з милості Божої залишився живий. Преставився близько 780 р., у віці 104 років.
Иоанн Дамаскин прп., песнописец: Преподобный Иоанн Дамаскин
Иоанн Дамаскин
Преподобный Иоанн Дамаскин родился около 680 года в столице Сирии, Дамаске, в христианской семье. Его отец, Сергий Мансур, был казначеем при дворе халифа. У Иоанна был приемный брат, осиротевший отрок Косма, которого Сергий принял к себе в дом. Когда дети подросли, Сергий позаботился об их образовании. На Дамасском невольничьем рынке выкупил он из плена ученого монаха Коему из Калабрии и поручил ему учить детей. Мальчики обнаружили необыкновенные способности и легко освоили курс светских и духовных наук. После смерти отца Иоанн занял при дворе должность министра и градоправителя.
В то время в Византии возникла и быстро распространялась ересь иконоборчества, поддерживаемая императором Львом III Исавром (717 - 741). Став на защиту православного иконопочитания, Иоанн написал три трактата "Против порицающих святые иконы". Мудрые, Богодухновенные писания Иоанна привели императора в ярость. Но, так как автор их не был византийским подданным, его нельзя было ни заключить в тюрьму, ни казнить. Тогда император прибег к клевете. По его приказанию от имени Иоанна было составлено подложное письмо, в котором дамасский министр будто бы предлагал императору свою помощь в завоевании сирийской столицы. Это письмо и свой лицемерно-льстивый ответ на него Лев Исавр отослал халифу. Тот немедленно приказал отстранить Иоанна от должности, отрубить ему кисть правой руки и повесить ее на городской площади. В тот же день к вечеру Иоанну вернули отрубленную руку. Преподобный стал молиться Пресвятой Богородице и просить исцеления. Заснув, он увидел икону Божией Матери и услышал Ее голос, сообщивший ему, что он исцелен, и вместе с тем повелевший без устали трудиться исцеленной рукой. Проснувшись, он увидел, что рука его невредима.
Узнав о чуде, свидетельствовавшем о невиновности Иоанна, халиф просил у него прощения и хотел вернуть ему прежнюю должность, но преподобный отказался. Он роздал свое богатство и вместе с приемным братом и товарищем по учению Космой отправился в Иерусалим, где поступил простым послушником в монастырь Саввы Освященного. Нелегко было найти ему духовного руководителя. Из монастырской братии на это согласился лишь один очень опытный старец, который стал умело воспитывать в ученике дух послушания и смирения. Прежде всего старец запретил Иоанну писать, полагая, что успехи на этом поприще станут причиной гордыни. Однажды он послал преподобного в Дамаск продавать корзины, изготовленные в монастыре, причем поручил продать их гораздо дороже их настоящей цены. И вот, проделав мучительный путь под знойным солнцем, бывший вельможа Дамаска очутился на рынке в рваных одеждах простого продавца корзин. Но Иоанна узнал его бывший домоправитель и скупил все корзины по назначенной цене.
Однажды в монастыре скончался один из иноков и брат покойного попросил Иоанна написать что-нибудь в утешение. Иоанн долго отказывался, но из милосердия, уступив просьбам удрученного горем, написал свои знаменитые надгробные тропари. За это непослушание старец изгнал его из своей келлии. Все монахи начали просить за Иоанна. Тогда старец поручил ему одно из самых тяжелых и неприятных дел - убирать из монастыря нечистоты. Преподобный и здесь явил образец послушания. Через некоторое время старцу в видении было указано Пречистой и Пресвятой Девой Богородицей снять запрет с писательства Иоанна. О преподобном узнал Иерусалимский Патриарх, рукоположил его во священника и сделал проповедником при своей кафедре. Но преподобный Иоанн вскоре вернулся в Лавру преподобного Саввы, где до конца своих дней проводил время в писании духовных книг и церковных песнопений, и покинул монастырь только для того, чтобы обличить иконоборцев на Константинопольском Соборе 754 года. Его подвергли тюремному заключению и пыткам, но он всё перенес и по милости Божией остался жив. Преставился около 780 г., в возрасте 104 лет.