Іоанн

Житіє преподобного Іоана Ліствичника, ігумена Синайського

Преподобний Іоан Ліствичник шанується Святою Церквою як великий подвижник і автор визначного духовного творіння, що зветься «Ліствицею», через що преподобний і отримав прозвання Ліствичника. Про походження преподобного Іоана майже не збереглося відомостей. Існує переказ, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам’ять яких святкується Церквою 26 січня. Шістнадцятирічним отроком Іоан прийшов до Синайського монастиря. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Після чотирьох років перебування на Синаї святий Іоан Ліствичник був пострижений у чернецтво. Один із присутніх при постригу, авва Стратигій, передрік, що він стане великим світильником Церкви Христової. Упродовж 19 років преподобний Іоан подвизався в послусі своєму духовному отцю. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоан обрав відлюдницьке життя, усамітнившись у пустельному місці, що зветься Фола, де провів 40 років у подвигу безмовності, посту, молитви та сліз покаяння. Не випадково в «Ліствиці» преподобний Іоан так говорить про сльози покаяння: «Як вогонь спалює і нищить хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні і внутрішні».

Сильною і дієвою була його свята молитва, про що свідчить приклад із житія угодника Божого. У преподобного Іоана був учень, чернець Мойсей. Одного разу наставник наказав своєму учневі наносити в сад землі для грядок. Виконуючи послух, чернець Мойсей через сильну літню спеку приліг відпочити під тінню великого виступу скелі. Преподобний Іоан Ліствичник перебував у цей час у своїй келії і відпочивав після молитовної праці. Раптово йому з’явився муж поважного вигляду і, розбудивши святого подвижника, з докором сказав: «Чому ти, Іоане, спокійно відпочиваєш тут, а Мойсей перебуває в небезпеці?» Преподобний Іоан негайно прокинувся і став молитися за свого учня. Коли його учень повернувся ввечері, преподобний запитав, чи не трапилося з ним чогось лихого. Чернець відповів: «Ні, але я був у великій небезпеці. Мене ледь не розчавив великий уламок каменя, що відірвався від скелі, під якою я опівдні заснув. На щастя, мені привидівся уві сні твій голос, що кличе мене, я схопився і кинувся бігти, а в цей час із шумом упав величезний камінь на те саме місце, з якого я втік…»

Про спосіб життя преподобного Іоана відомо, що харчувався він тим, що не заборонялося статутом посницького життя, але – помірно. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більше, ніж потрібно для підтримання сил, щоб безперестанним чуванням не занапастити розуму. «Я не постив надмірно, – говорить він сам про себе, – і не вдавався до посиленого нічного бдіння, не лежав на землі, але смирявся..., і Господь скоро спас мене».

Примітний такий приклад смирення преподобного Іоана Ліствичника. Обдарований високим проникливим розумом, умудрений глибоким духовним досвідом, він з любов’ю повчав усіх, хто приходив до нього, спрямовуючи їх до спасіння. Але коли з’явилися деякі особи, що через заздрощі дорікали йому в багатослів’ї, яке вони пояснювали марнославством, то преподобний Іоан наклав на себе мовчання, щоб не давати приводу до осуду, і перебував у безмовності протягом року. Заздрісники усвідомили свою оману і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі від бесіди. Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоан іноді усамітнювався в печері, проте слава про його святість поширилася далеко за межі місця подвигів, і до нього безперестанно приходили відвідувачі всіх звань і станів, які прагнули почути слово настановлення і спасіння.

У віці 75 років, після сорокарічного подвижництва в усамітненні, преподобний був обраний ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років керував преподобний Іоан Ліствичник святою обителлю Синаю. Господь наділив преподобного до кінця його життя благодатними дарами прозорливості та чудотворення. Під час управління монастирем, на прохання святого Іоана, ігумена Раїфського монастиря (пам’ять у Сирну суботу), і була написана преподобним знаменита «Ліствиця» – керівництво для сходження до духовної досконалості. Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них «істинне керівництво для того, щоб іти неухильно, і як би ліствицю утверджену, яка бажаючих зводить до Небесних воріт...» Преподобний Іоан, який вирізнявся скромною думкою про себе, спочатку збентежився, але потім із послуху став до виконання прохання раїфських ченців. Своє творіння преподобний так і назвав – «Ліствиця», пояснюючи назву таким чином: «Спорудив я ліствицю сходження... від земного до святого... на образ тридцяти років Господнього повноліття, знаменно спорудив ліствицю з 30 ступенів, якою, досягнувши Господнього віку, виявимося праведними і безпечними від падіння».

Мета цього творіння – навчити, що досягнення спасіння потребує від людини нелегкого самозречення та посилених подвигів. «Ліствиця» передбачає, по-перше, очищення гріховної нечистоти, викорінення вад і пристрастей у старій людині; по-друге, відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для ченців, будь-який християнин, що живе у світі, знаходить у ній надійного провідника для сходження до Бога, і стовпи духовного життя – преподобний Феодор Студит (пам’ять 11 листопада і 26 січня), Сергій Радонезький (пам’ять 25 вересня і 5 липня), Іосиф Волоколамський (пам’ять 9 вересня і 18 жовтня) та інші – посилалися у своїх наставленнях на «Ліствицю» як на найкращу книгу для спасенного керівництва.

Зміст одного зі ступенів «Ліствиці» (22-й) розкриває подвиг винищення марнославства. Преподобний Іоан пише: «Марнославство проявляється при кожній чесноті. Коли, наприклад, дотримуюся посту – марнославлюся, і коли, приховуючи піст від інших, їм, знову марнославлюся – розсудливістю. Одягнувшись у світлий одяг, перемагаюся любочестям, а переодягнувшись у злиденний – марнославлюся. Чи почну говорити – потрапляю під владу марнославства. Чи захочу мовчати – знову віддаюся йому. Куди не поверни це терня, воно все стане вістрями догори. Марнославний... на вигляд шанує Бога, а на ділі більше намагається догодити людям, ніж Богові... Люди високого духу зносять образу благодушно і охоче, а слухати похвали і не відчувати ніякої приємності можуть лише святі й непорочні... Коли почуєш, що ближній або друг твій в очі чи поза очі злословить тебе, похвали і полюби його... Не той показує смирення, хто сам себе ганьбить: як бути нестерпним самому собі? Але хто, збезчещений іншим, не зменшує своєї любові до нього... Хто підноситься природними даруваннями — щасливим розумом, високою освіченістю, читанням, приємною вимовою та іншими подібними якостями, які легко здобуваються, той ніколи не набуває дарів надприродних. Бо хто в малому не вірний, той і в багато чому буде не вірний і марнославний. Часто трапляється, що Сам Бог смиряє марнославних, посилаючи несподіване безчестя... Якщо молитва не винищить марнославного помислу, згадаймо про вихід душі з цього життя. Якщо і це не допоможе, усуровимо його ганьбою Страшного суду. "Хто підноситься – смириться" навіть тут, перед майбутнім віком. Коли хвалителі, або, краще сказати, лестиві, почнуть хвалити нас, негайно згадаймо всі свої беззаконня і знайдемо, що зовсім не варті ми того, що нам приписують».

Цей та інші приклади, що містяться в «Ліствиці», є зразком тієї святої ревності про своє спасіння, яка необхідна кожній людині, що бажає жити благочестиво, а письмовий виклад його думок, які становлять плід багатьох і тонких спостережень над своєю душею і глибокого духовного досвіду, є керівництвом і великою допомогою на шляху до істини й добра. Ступені «Ліствиці» – це перехід від сили в силу на шляху прагнення людини до досконалості, якої не раптово, а лише поступово можна досягти, бо, за словом Спасителя, «Царство Небесне силою здобувається, і ті, хто докладають зусилля, здобувають його» (Мф. 11:12).