Релігійні погляди можуть служити підставою для переведення на альтернативну службу, проте існують чіткі обмеження. У період мобілізації це питання має свою специфіку, оскільки чинні правові норми не поширюють таку заміну на всі війсьлкові обов'язки.
Детальний розбір цієї ситуації опублікувало видання «Судово-юридична газета».
Йдеться про мешканця Вінницької області, який через власні релігійні переконання відмовився брати до рук зброю та служити у війську зі зброєю в руках. Він звернувся до місцевої районної військової адміністрації з вимогою надати йому право на альтернативну службу, проте отримав відмову. Після цього чоловік вирішив шукати справедливості в судовому порядку.
20 жовтня 2026 року Касаційний адміністративний суд, який діє у складі Верховного Суду, виніс постанову у судовій справі № 120/14059/24. У цьому рішенні було чітко розтлумачено, чому законодавство України не дає можливості замінювати мобілізаційну службу невійськовою, а дії районної військової адміністрації були визнані правомірними і такими, що не містять ознак бездіяльності.
Суть правового конфлікту
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є офіційним учасником Незалежної релігійної громади євангельських християн-баптистів у місті Вінниці. Він наголошував, що його віровчення категорично забороняє брати до рук зброю та завдавати шкоди людям. У вересні 2024 року він подав офіційну заяву до Вінницької районної військової адміністрації із проханням змінити виконання військового обов'язку на альтернативну (невійськову) службу.
Наприкінці вересня 2024 року РВА надала заявнику письмову відповідь, де зазначила, що профільний Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не містить положень щодо направлення громадян на таку службу замість призову за мобілізацією в умовах воєнного стану.
Не погодившись із такою позицією, громадянин звернувся до суду. Він вимагав визнати бездіяльність відомства незаконною через те, що вони не ухвалили рішення по суті його заяви, та зобов'язати їх повторно розглянути звернення. 22 січня 2025 року Вінницький окружний адміністративний суд повністю відхилив ці вимоги. Згодом, на початку червня 2025 року, Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив цей вердикт без жодних змін.
Після цього невдоволений позивач направив касаційну скаргу, наполягаючи на тому, що гарантії альтернативної служби закріплені на рівні Конституції України та профільних законів про військовий обов'язок.
Чому закон виключає заміну мобілізації альтернативною службою
Вищий суд детально проаналізував положення статті 35 Основного Закону України, а також закони «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про альтернативну (невійськову) службу». Стаття 35 Конституції дійсно гарантує, що якщо військовий обов'язок вступає в конфлікт із релігійними поглядами людини, його слід замінити альтернативною службою. Проте конкретний механізм такої заміни має визначатися профільним законодавством.
Згідно з нормами Закону «Про альтернативну (невійськову) службу», вона була створена як альтернатива виключно строковій військовій службі. Право на неї мають особи, чиї релігійні догмати забороняють користуватися зброєю, за умови їхнього членства в офіційних релігійних організаціях. Водночас чинні юридичні норми не передбачають жодної процедури для переведення громадян на альтернативну службу під час мобілізаційного призову.
Судова інстанція підкреслила чіткий поділ між строковою службою та призовом під час мобілізації. Можливість уникнути строкової служби завдяки релігійним переконанням автоматично не поширюється на період мобілізації.
Більше того, Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить норм про надання відстрочки лише на тій підставі, що військовозобов'язаний належить до релігійної конфесії з пацифістськими поглядами. Законодавство також не прописує правила проходження подібної служби в умовах воєнного стану.
Верховний Суд також нагадав, що право на свободу совісті та віросповідання не є абсолютним. І Конституція, і міжнародні угоди допускають певні обмеження прав за певних обставин. Суд взяв до уваги правову оцінку, яка раніше зазначалася в ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 953/8287/24, де також розглядалося відмовлення від служби через релігійні мотиви.
У тому рішенні висновок зводився до того, що під час повномасштабної агресії проти України захист держави та людських життів є пріоритетною легітимною метою, що виправдовує обмеження на відмову від військового обов'язку через особисті переконання.
Касаційний адміністративний суд у справі № 120/14059/24 повністю спирався на цей підхід, ще раз підтвердивши, що чинне законодавство забороняє замінювати мобілізацію невійськовою службою.
Чому суд відмовив у задоволенні позову
Окрему увагу колегія суддів приділила питанню можливої протиправної бездіяльності з боку районної військової адміністрації. Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій: РВА виконала свій обов'язок, надавши вичерпну письмову відповідь із поясненням причин неможливості направити чоловіка на альтернативну службу. Закон не вимагає від адміністрації ухвалювати формальні рішення про направлення чи відмову на основі заяв щодо мобілізаційного періоду.
Як наслідок, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2025 року залишив у силі.
Отже, Верховний Суд офіційно закріпив позицію: на сьогоднішній день релігійні переконання не дають права автоматично замінювати військову службу за призовом під час мобілізації на альтернативну (невійськову).