На сьогодні цей онлайн-реєстр містить приблизно 1400 манускриптів, чиє походження офіційно підтвердили експерти. Основна мета ініціативи — уберегти пам’ять про вітчизняну писемність та відкрити до неї доступ науковцям із різних куточків світу.
Розробка здійснюється за фінансової допомоги Українського культурного фонду. Як передає Еспресо, партнером під час презентації виступив Національний заповідник "Софія Київська".
Платформа містить ключові відомості про манускрипти: їхні назви, приблизну дату створення, обсяг сторінок та поточне місце зберігання. Деякі пам'ятки вже мають свої цифрові копії. Інформація формується на основі відкритих даних, зокрема за допомогою електронних каталогів зарубіжних архівів та книгозбірень.
Керівниця проєкту "Повертаємо в Україну культурну спадщину" й директорка видавництва "Горобець" Ганна Горобець зазначила, що робота стартувала у 2020–2021 роках. Відтоді фахівці не лише акумулюють дані про стародавні книги, а й перевіряють їхнє походження, аби достовірно довести зв'язок з українською культурою.
"Ми її наповнюємо стільки, скільки знайдемо книг. А пошук триває. Тобто це не остаточна цифра 1400 – їх може бути набагато більше", – зауважила Ганна Горобець.
Оскільки значна частина давніх українських текстів нині перебуває за межами держави, ключовим завданням команди є інтеграція цих пам'яток у науковий пробіг України. Зокрема, це планують робити через факсимільні видання, які дозволять вивчати оригінали без їхнього фізичного переміщення.
"У проекті, який ми сьогодні презентували, наші науковиці обробляли електронні каталоги в Польщі й у Росії, тобто російські. Це не означає, що ми працюємо з агресором. Ми беремо ту інформацію, яка є доступною у відкритих джерелах. На жаль, найбільше нашої літописної спадщини, 90%, перебуває в Росії, 9% – у Європі та США, і тільки 1% – в Україні", – повідомила вона.
Дослідник проєкту, професор і член-кореспондент НАН України Віктор Мойсієнко акцентував на значущості охорони української писемності. За його даними, до реєстру увійшло близько сотні рукописів, створених у XI–XII століттях. Їхню українську приналежність ідентифікують завдяки історичним фактам, мовним та орфографічним характеристикам.
"Не тільки законами потрібно захищати мову. Потрібно говорити мовою, говорити по-українськи. Це найкращий захист української мови", – підкреслив Віктор Мойсієнко.
Новий цифровий ресурс працює в мережі та відкритий для дослідників, студентів і всіх зацікавлених громадян незалежно від їхнього географічного розташування. Автори ініціативи мають намір надалі оновлювати базу новими знахідками, поглиблювати наукові розвідки та інтегрувати втрачені раніше рукописи в культурне й наукове життя України.