15.06.2023
На початку Петрова поста настав слушний час обговорити таку нині немодну чесноту, як благоговіння.
Благоговіння — це глибока повага та шанування святині, зокрема й священного сану. Але чи часто ми зустрічаємо його сьогодні?
Преподобний Никон Оптинський зазначав: «Усе слід робити з благоговінням. Чернецю належить мати і тихий голос, і скромну ходу. Не лише вчиняти щось, а й розмовляти треба зі страхом Божим, ретельно зважуючи кожне слово перед тим, як його вимовити».
Чи не правда, що нині такий стан душі зустрічається вкрай рідко? Навіть серед деяких священнослужителів.
Який «тихий голос», яка «скромна хода»? Жага до мітингів охопила багатьох. Натомість зараз вважається важливим бути гучномовним та широко крокувати, постійно залучаючись до якоїсь боротьби. І що найхарактерніше — постійно викривати архієреїв та братів-священників у тому, що вони недостатньо «борються за правду», як того прагнуть деякі ниспіврагувачі.
Щоб зрозуміти рівень духовності того чи іншого проповідника, немає потреби вдаватися до складного богословського аналізу. Достатньо лише поглянути на його лексику. Адже необов'язково мати докторський ступінь із богослов'я, аби усвідомити: лайка, гнівні грубі висловлювання та вуличний сленг ніколи не були ознаками духовності. Це і є прояв неблагоговіння.
Звісно, церковна історія знає пророків та юродивих Христа ради, які у своїй високій сміливості могли палким словом виймати черстві серця людей, поглинених життєвою суєтою. Проте для такої сміливості необхідне внутрішнє безстрасність, буквально статус святості. Чи спостерігаємо ми це у нинішніх поборників? На жаль, ні.
Водночас і серед пересічних православних вірян насаджується думка, ніби бути духовною, благоговійною людиною, яка перебуває в послуху в духовенства — це соромно, а набагато важливішими є певні світські цілі. Проте преподобний Єфрем Сирін наголошує: «Не соромся зберігати благоговіння у смиренному серці, бо ті, хто тебе розбещують, не допоможуть тобі в день скрути». Це святе настанови подвижника звернені до кожного з нас. Адже «день скрути» вже настал. Церкву переслідували і продовжують переслідувати, і жодні декларації чи «правильні» промови, а тим більше атаки на архієреїв і духовенство Їй не допомагають, ба більше — є складовою нищення Церкви.
Той же преподобний Єфрем зазначає: «Благоговіння породжує мирний стан, а мирний стан народжує безстрасність». Саме цього нині всім так бракує: благоговіння, мирного стану та безстрасності. Адже безстрасність не дорівнює байдужості. Це піднесений стан розуму і душі, коли емоції втрачають над нами владу, а чисті від пристрастей серце й розум здатні чути тихий голос Божий та йти за ним.
Саме це, а не революції чи компроміси зі світом необхідні нам сьогодні. Інший подвижник, ближчий до нас за часом, святитель Ігнатій (Брянчанинов) висловлював цю думку так: «У храмі Божому слід дотримуватися всілякого благоговіння та порядку як заради слави Божої, так і для власної душевної користі».
Отже, перебдемо ж у благоговінні, відкинемо хоча б на час поста всю мирську метушню та скеруємо свої думки до єдиного на потребу — спасіння власних душ.
Записала Наталія Горошкова