Згідно з матеріалом видання «Слово про слово», яке посилається на аналітику від Mission Eurasia, в Україні на тлі повномасштабної війни, знищення святинь та гонінь на духовенство фіксується збільшення прихильників релігії. Відповідно до опублікованих цифр, кількість громадян, які ідентифікують себе як віряни, збільшилася з 68% до 74%. Водночас серед молодіжної категорії віком 18–24 роки цей показник підскочив із 48% до 61%. Християнські осередки продовжують допомагати населенню, відновлюють пошкоджені храми та підтримують соціум попри ворожі обстріли.
Хоча героїчна стійкість українських захисників на передовій закономірно прикуто до себе увагу всього світу, духовність стала не менш вагомим елементом загального опору. Вона гуртує громади, дає людям внутрішній сенс і дарує наснагу рухатися далі.
Загарбники пошкодили або повністю знищили щонайменше 737 культових споруд на українській землі. Окрім цього, зафіксовані випадки цілеспрямованих вбивств і тортур священнослужителів.
Попри це, від старту повномасштабного вторгнення кількість офіційно зареєстрованих релігійних структур в країні зросла більш ніж на 3000, що становить приблизно 10%.
Головним чином таке збільшення зумовлене активністю протестантських та католицьких парафій.
Ця динаміка виглядає особливо показовою на фоні безперервних атак агресора на духовну інфраструктуру та утисків християн на тимчасово окупованих територіях.
Згідно з соціологічним оглядом, про який раніше інформувало РІСУ, частка українського населення, що вважає себе віруючими, піднялася з 68% до 74%.
Найбільш суттєві зрушення зафіксовані серед юнаків та дівчат віком 18–24 роки.
У цій демографічній групі кількість тих, хто визнає себе вірянами, зросла з 48% до 61%.
Це найвищий темп приросту серед усіх вікових категорій, охоплених дослідженням.
Сплеск релігійності під час глобальних криз та війн не є чимось новим, однак підвищена увага міжнародної спільноти до подій в Україні зробила духовне життя мільйонів громадян особливо помітним.
Молоді християни опікуються літніми людьми та відроджують церковне життя
Автор публікації, який особисто відвідав чимало українських регіонів, зазначає, що така відданість духовному життю не викликає в нього подиву.
У ситуаціях, коли служіння стає смертельно небезпечним через російські атаки, саме молодь найчастіше бере на себе ініціативу з допомоги ближнім.
Молоді люди дбають про старше покоління, доставляють генератори до понівечених молитовних будинків і продовжують славити Бога там, де інші вже втратили таку можливість.
Ці щоденні подвиги можуть залишатися поза об'єктивами світових медіа, оскільки відбуваються далеко від лінії фронту.
Проте вони є невіддільною частиною загальнонаціонального спротиву.
Українські парафії обирають діяти, відновлювати, підносити молитви та йти вперед, незважаючи на намагання Кремля зламати національну волю.
Яскравою ілюстрацією такої непокори є пастор Марк Сергєєв, який зараз здійснює служіння в київському храмі «Екклесія».
Раніше він керував Мелітопольською християнською церквою, яку приблизно 30 років тому заснували його батьки на південному сході країни.
Після захоплення Мелітополя російські загарбники відібрали церковне приміщення та його власне помешкання.
Марк був вимушений перебратися до Києва, проте війна наздогнала його і там — він втратив уже другий дім.
Попри всі удари долі, пастор продовжує духовно опікуватися своєю громадою, допомагаючи людям різного віку.
Його життєвий шлях ліг у основу документальної серії Faith in War («Віра під час війни»).
Один із випусків проєкту під назвою Even in the Ruins («Навіть серед руїн») детально розповідає про служіння Марка Сергєєва та його непохитну віру.
Ця історія доводить: втрата стін храму та власного житла зовсім не означає завершення духовного шляху.
Відновлення церков у розпал бойових дій — крок непростий, проте, як підкреслює автор, це акт віри у завтрашній день України та доказ того, що ворогу не вдалося знищити спільноти, які він прагнув випалити дотла.
Незважаючи на постійні бомбардування та знищення святинь, щонеділі тисячі українців знову і знову сходяться на недільні богослужіння.
Деякі громади проводять зібрання у підземних бомбосховищах.
Інші ж підносять молитви просто серед уламків колись затишних і красивих молитовних будинків.
Але навіть у таких умовах віряни не припиняють бути разом.
Автор акцентує: саме згуртована спільнота допомагає людям берегти надію.
У реаліях жорстокої війни релігія сама по собі не є гарантією військового успіху, проте вона перетворилася на фундамент психологічної та духовної витривалості українців. Вона допомагає переносити гіркоту втрат, плекати взаємопідтримку та знаходити внутрішні ресурси для захисту своєї батьківщини.
Росія здатна руйнувати стіни, але їй не під силу знищити віру
Досвід тисяч українських християн переконує: релігійне життя не обмежується фізичними межами храмів. Коли руйнуються будівлі, незмінними залишаються глибока віра, єдність громади та готовність прийти на допомогу ближньому. Для багатьох громадян християнство стало джерелом невичерпної енергії, необхідної для виживання в умовах затяжної війни. Воно підтримує у дні скорботи, допомагає зводити все заново та зміцнює впевненість у тому, що Україна має велике майбутнє.
Доки українці бережуть свою віру, вони зберігають і незламну рішучість виборювати власну свободу, підсумовує автор дослідження.