Першого листопада Римо-Католицька Церква відзначає День усіх святих, а вже наступного дня відбувається спомин усіх померлих вірних. У ці дати традиційно навідуються на кладовища, де служать панахиди.
Витоки вшанування у християнстві
Традиція вшановувати святих бере свій початок із часів перших християнських мучеників. Тоді віряни святкували так званий «день народження до неба» (dies natalis), тобто момент мученицької смерті конкретної людини.
Зазвичай цей день збігався з похороном, і біля могил спочилих заведено було влаштовувати трапези, які для християн перетворювалися на звершення Євхаристії. Спершу пам'ять про святих мучеників була тісно прив'язана до місця поховання їхніх тіл. Згодом, завдяки обміну літургійними календарями між різними церковними громадами, згадки про мучеників з одних регіонів почали поширюватися й на інші землі.
Таке значне поповнення літургійних календарів споминами dies natalis призвело до того, що протягом III-IV століть з'явилося окреме свято Всіх Мучеників. Літургійний рік уже не міг вмістити окремих згадок про кожного відомого чи безименного християнина, який віддав життя за Господа та Євангеліє.
Шлях до встановлення дати 1 листопада
Початки урочистості Всіх Святих у Західній Церкві сягають 13 травня 609 (або 610) року, коли Папа Боніфацій IV освятив колишній язичницький Пантеон у Римі — святилище, де раніше зберігалися ідоли богів Римської імперії. Цю будівлю перетворили на церкву на честь Діви Марії та всіх Мучеників, а річницю цієї події стали відзначати щорічно з великою пишністю.
У наступному столітті Папа Григорій ІІІ (731–741) при базиліці св. Петра освятив спеціальну каплицю. Вона була присвячена Спасителю, Його Пресвятій Матері, усім Апостолам, Мученикам, сповідникам Христа та досконалим праведникам з усього світу. Точна дата освячення залишається невідомою, проте відтоді в Англії та Ірландії почали вшановувати Всіх Святих саме 1 листопада. Протягом IX-X століть ця дата закріпилася на Заході як урочистість Всіх Святих. Згодом Папа Григорій VII (1073–1085) остаточно скасував травневе святкування, пов'язане з освяченням Пантеону, перенісши його на 1 листопада.
Водночас Східна Церква вшановує Всіх Святих за власним давнім звичаєм, що сягає IV-V століть — у першу неділю після П'ятидесятниці. Це підкреслює нерозривний зв'язок святості з діянням Святого Духа в людських серцях.
Традиція поминання померлих
У перші століття християнства пам'ять про померлих обмежувалася переважно родинним колом. Особливими днями для молитви вважалися дні навколо похорону, а також рочниці смерті. Жодного єдиного загального дня поминання всіх християн у ранній Церкві не існувало.
Такий день сформувався завдяки чернечому життю. У багатьох монастирях і донині зберігається звичай щорічно поіменно згадувати попередників і молитися за них у річницю їхнього відходу до вічності. Так, на початку IX століття в абатстві у Фульді (Німеччина) постановили 17 грудня, у річницю смерті засновника, підносити молитви за всіх померлих ченців цієї обителі.
Проте поява справжнього загальнозахідного поминального дня пов'язана з абатом Одилоном з Клюні — відомого бенедиктинського монастиря у Франції. Він наказав в усіх підпорядкованих обителях відзначати 2 листопада як спомин усіх померлих вірних. Оскільки на Заході 1 листопада вже міцно утвердилося свято Всіх Святих, дата абата Одилона отримала глибокий і логічний зв'язок із ним.
Згодом звичай із клюнійського монастиря поширився по всій Західній Церкві. До сьогодні другого листопада, наступного дня після урочистості Всіх Святих, віряни збираються на цвинтарях для спільної молитви за померлих.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.