У літургійних календарях багатьох слов’янських народів, зокрема й в Україні, субота, що передує святу великомученика Димитрія Солунського, відзначається як день пам'яті померлих. Цього року дата припадає на 24 жовтня.
Згідно з візантійською традицією, яку запозичили балканські країни та Русь, кожна субота тижня присвячена молитовній пам’яті спочилих. Найдавнішими загальними поминальними днями, які з'явилися у церковному календарі ще у IX-X століттях, стали субота перед неділею М'ясопусною, суботи другого, третього та четвертого тижнів Великого посту, а також перед П'ятдесятницею.
Особливий заупокійний характер таких днів чітко простежується в чинопослідуванні Вечірні та Утрені. У цих богослужіннях лунають прохання до Христа звільнити від вічного вогню тих, хто помер у вірі та надії на вічне життя. Учасники моляться за одержання Божої милості, Царства Небесного та прощення гріхів для покійних, використовуючи спеціальні тексти, піснеспіви та єктенії.
Поява Димитрівської суботи, як і деяких інших подібних днів, не була передбачена початковими візантійськими уставами. Вона сформувалася як результат інкультурації на слов'янських землях, де осінній період традиційно присвячувався вшануванню предків. Щоб надати цим народним звичаям християнського сенсу, церква запровадила особливі дні молитов за померлих. Аналогічне походження мають поминання 2 листопада в латинській традиції (наступного дня після Всіх Святих), субота перед святом Собору архистратига Михаїла у Болгарії та деяких регіонах України, а також власне Димитрівська субота, яку в народі здавна називають «батьківською», «дідовою» чи «родинною».
Деякі історики пов'язують витоки цієї традиції з діяльністю святих рівноапостольних Кирила і Методія. Зіткнувшись зі слов’янськими язичницькими обрядами осіннього вшанування предків, просвітителі встановили християнський день молитов за спочилих на суботу перед святом Димитрія Солунського — святого, якого особливо шанували у їхньому рідному місті Солуні.
Існує й інша версія походження свята, яка пов'язує його з битвою на Куликовому полі 1380 року за участю військ Димитрія Донського. Проте для Київської митрополії цей контекст не має жодного історичного значення. На той час (якщо ця битва справді мала місце) митрополія вже майже два десятки років була вільна від золотоордынського впливу і входила переважно до складу Великого князівства Литовського. Московити почали трактувати суботу перед 26 жовтня як день пам'яті загиблих за «царя і отечество» лише у XIX столітті після записів етнографа Петра Безсонова та імператорського указу 1903 року про звершення панахид. Водночас українці святкували Димитрівську суботу набагато раніше.
Перші письмові згадки про неї в українській традиції містяться у Требнику київського митрополита Петра Могили 1646 року. Серед головних днів молитов за померлих він називав М'ясопусну суботу та суботу перед Зісланням Святого Духа, а суботу перед днем великомученика Димитрія визначав як важливу додаткову дату для молитви, пожертв і милостині за спочилих.
Нового змісту в сучасних умовах Димитрівській суботі надала Православна Церква України. У постанові Священного Синоду від 21 серпня 2019 року зазначено, що в цей день окрім загального поминання предків також вшановують пам'ять жертв голодоморів в Україні, загиблих учасників Революції Гідності та воїнів, які віддали життя через російську агресію. Щоправда, після переходу ПЦУ на Новоюліанський календар виник певний розрив: сама Дмитрівська субота тепер припадає на жовтень, тоді як дні загальнодержавної пам'яті жертв Голодомору (четверта субота листопада) та Революції Гідності (21 листопада) відзначаються місяцем пізніше.
Оскільки Димитрівська субота не має власних унікальних літургійних текстів, її зміст протягом історії інтерпретували досить вільно. Богословці зазначають, що штучне надмірне виділення цього дня не є обов'язковим. Зазвичай у парафіях святкування обмежується Божественною Літургією із заупокійними єктеніями, Панахидою або Парастасом, відвідинами кладовищ та сімейними родинними спогадами.
Головною втратою сучасного релігійного життя є ігнорування суботніх Вечірніх та Утрень. Саме ці богослужіння розкривають справжню суть молитви за померлих, показуючи смерть у світлі Христового Воскресіння як перехід до вічності, що дарує надію та розраду. Хоча особливі заупокійні структури мають суботи М'ясопусна та великопосні, тексти скорботного характеру можна знайти у звичайних суботніх богослужіннях протягом року, якщо на них не припадають великі свята.
Звернення до традиції суботніх Вечірні та Утрені дозволяє вірянам долучитися до всецерковної молитви за всіх знайомих і незнайомих спочилих у будь-який час, роблячи штучні прив'язки поминальних днів другорядними. Парастас і Панахиду можна звершувати в будь-який день і годину, тоді як особливі тексти щотижневих богослужінь найкраще відображають специфіку літургійного календаря.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##