28 жовтня православні віряни згадують преподобного Йова Желіза (Заліза), який був одним із перших ігуменів Почаївського монастиря та відійшов у вічність у 1651(?році).
Життєпис цього святого сповнений історичних дискусій та міфів, чимало з яких з'явилися на користь російської пропаганди. Втім, достовірно відомо, що його батьківщиною є село Угорники, що на Прикарпатті.
Історія також зберегла факти про те, що Йов проявив себе талановитим ігуменом: він не лише примножив майно обителі та сприяв розвитку християнської освіти, а й завжди ставився до людей із великою любов'ю та милосердям.
Період його керівництва припав на складні для монастиря часи. Після кончини шляхтянки Анни Готської, яка у 1597 році заснувала обитель, її онук, протестант Андрій Фірлей, вирішив повернути кошти й у 1623 році здійснив напад на монастир, пограбувавши його. Преподобному Йову вдалося не лише знайти нових щедрих благодійників для відновлення святині, а й здобути перемогу в судовому процесі проти Фірлея. Ця тяганина тривала майже 25 років і завершилася у 1647 році. Згодом за ініціативи Йова в Почаєві збудували кам'яний Троїцький храм.
Свою відданість ідеї Святої Трійці чернець виявляв не лише в назві зведеної церкви, а й у власних повчаннях. Він різко критикував погляди антитринітаріїв, які активно діяли в Речі Посполитій і заперечували догмат про Святу Трійцю.
Крім того, завдяки зусиллям Йова Почаїв став прихистком для мандрівної друкарні, яку очолював Кирило Транквіліон-Ставровецький. Саме тут світ побачив його праця «Зірниця богослів'я», яку історики визнають першою спробою систематичного викладу богословської думки в Україні.
Любов до ближнього святий демонстрував і на практиці: у період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького він надійно ховав у стінах Почаєва унійного протопресвітера Федора Дубницького, а також звертався до воєводи Яреми Вишневецького з проханням захистити обитель від козацьких загонів.
Тому цілком логічно, що в Унійній Церкві збереглися найтепліші спогади про Йова. Саме в період перебування монастиря під унійним управлінням було вперше надруковане житіє Йова Желіза. Ченці-василіяни дбали про його літургійне вшанування та ретельно документували дивовижні зцілення, що відбувалися біля мощей подвижника, сподіваючись на його офіційну канонізацію Апостольською Столицею в Римі.
Публікація підготовлена в рамках спеціального проєкту РІСУ «Свята Літургійного року».