28 жовтня Православна Церква України вшановує пам’ять святителя Димитрія Туптала. Він здобув широку відомість завдяки створенню чотирьох фундаментальних томів Житій святих, охоплюючи кожен день літургійного року.
Данило Туптало (у чернецтві — Димитрій) належав до плеяди видатних українських інтелектуалів XVII-XVIII століть. Російська імперія використала його високу освіченість і таланти для розбудови власної церковної структури. Праці Димитрія Туптала були спотворені та переписані на чужий лад, а самого його зарахували до пантеону російських святих під іменем Димитрія Ростовського. При цьому ретельно замовчувалося його походження з української еліти, патріотична й самостійницька позиція та той факт, що свою найактивнішу діяльність він присвятив саме Україні.
Народився майбутній святий у 1651 році в містечку Макарів Київського полку в родині козацького сотника Сави. Вихованням дітей займалася мати Марія, завдяки чому Данило разом із сестрами обрав чернечий шлях. Здобувши освіту в Києво-Могилянській колегії, він став послушником Кирилівського монастиря, де прийняв ім'я Димитрій.
Тоді обителлю керував ігумен Мелетій Дзик — прихильник гетьмана Петра Дорошенка та незалежності Гетьманщини, чиї погляди суттєво вплинули на молодого інока. Наставниками Димитрія були патріотично налаштовані ієрархи: митрополит Київський Йосип Нелюбович-Тукальський звів його в чин єродиякона, а архієпископ Чернігівський Лазар Баранович висвятив на священника та призначив проповідником при чернігівській катедрі.
У цей період молодий єромонах жив у Густинському монастирів поблизу Прилук, де зберігалася чудотворна ікона Богородиці. Вражений дивами, які відбувалися біля святині, отець Димитрій написав свою дебютну книгу «Руно орошенноє».
Невдовзі слава про ораторський хист Димитрія Туптала поширилася по всій Київській митрополії, після чого його запрошували з проповідями до Білорусі та Литви. У 1679 році він оселився у Свято-Микільському монастирі поблизу Батурина, повністю присвятивши себе літературній творчості.
Проте Церква потребувала його й на адміністративній ниві. Подальше життя Димитрія Туптала позначене чергуванням ігуменства в багатьох монастирях: Максаківському Спасо-Преображенському, Батуринському Крупицькому Миколаївському, Глухівському Петропавлівському, Київському Кирилівському, Чернігівському Єлецькому Успенському (де він став архімандритом) та Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському.
Єдиною перервою в адміністративній роботі стали 1683–1684 роки, коли Димитрій Туптало оселився в Києво-Печерській лаврі та розпочав титанічну працю над Житіями святих. Цей проєкт тривав понад двадцять років і завершився виходом чотирьох томів «Четій Мінеї» (місячних читань). Кожна книга охоплювала три місяці (починаючи з вересня), на кожен день яких автор художньо адаптував житія святих, спираючись на величезний масив агіографічної літератури класичними та іноземними мовами.
1685 рік став фатальним для українського православ'я, оскільки Київську митрополію поглинула Московська патріархія. Москві почала диктувати свої порядки, які місцева ієрархія не поспішала виконувати. Московський патріарх Йоаким звинуватив українських богословів у єресі та влаштував публічне спалення їхніх книжок. Під це аутодафе, разом із «Катехизисом» Петра Могили, потрапив і перший том «Четій Мінеї» Димитрія Туптала.
Наступник Йоакима, патріарх Адріан, поставився до праці лояльніше, хоча й прагнув адаптувати її під московські канони. Оскільки «Четії Мінеї» користувалися шаленою популярністю серед простого народу, Москва всіляко перешкоджала перевиданню житій живою українською мовою, якою їх створив автор. Київське духовенство понад пів століття чинило опір вимогам видати працю московським наріччям, аж поки у 1759 році не з'явилося синодальне видання з певними спотвореннями.
У 1701 році цар Петро І наказав призначити Димитрія Туптала митрополитом Сибірським і Тобольським. Прибувши до Москви, священник через серйозні проблеми зі здоров'ям не зміг дістатися місця служіння, і вже у 1702 році його перевели на посаду митрополита Ростовського і Ярославського.
На новій кафедрі він активно зайнявся просвітою, проте зустрів жорсткий опір: створена ним семінарія проіснувала недовго і була закрита церковною владою. Додатковим ударом для митрополита стала поразка військ гетьмана Івана Мазепи під Полтавою у 1709 році. 28 жовтня того ж року Димитрій Туптало помер. Його поховали в Ростовському Яковлевському монастирі. У 1757 році його проголосили святим, навмисно назвавши Димитрієм Ростовським, аби стерти згадки про його українське коріння.
Творча спадщина митрополита надзвичайно багата: вона включає проповіді, листи, історично-богословські розвідки, канги, драматичні твори (зокрема «Різдвяну» та «Успенську» драми), скорочений переклад Святого Письма, збірку «Мартиролог або Мученикословіє», «Діаріуш», а також трактати «Алфавіт духовний», «Лік духовний», «Зерцало православного ісповіданія» та вимушений «Розиск о бринской вірі», написаний у рамках боротьби зі старообрядництвом. Через це він не встиг завершити «Келійний літописець». Починаючи з XVIII століття зусиллями П. Алексєєва ця спадщина зазнала русифікації, тому сьогодні постать святителя та його доробок потребують переосмислення крізь призму його вірності своїй Церкві та рідному народові.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##