Візантійська та латинська церковні традиції, а також частина протестантських спільнот 14 вересня відзначають празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього. В основу цього урочистого дня лягла історична подія IV століття, пов'язана з віднайденням розп'яття, на якому прийняв смерть Ісус.
Згідно з давніми переказами, святиню у Єрусалимі розшукала свята Олена — мати римського імператора Костянтина Великого. Це сталося приблизно у 326 році.
Історія встановлення свята
Спочатку день Воздвиження не був окремим святом, а входив до складу масштабніших урочистостей з нагоди освячення храму Воскресіння Господнього. Його звели за наказом святого Костянтина Великого у 335 році на місці, де було знайдено Гріб Господній.
Новозбудована святиня задумувалася як головний центр християнського світу. Як зазначав історик IV століття Євсевій, цей храм символізував передвісника Нового Єрусалиму, який постане під час другого приходу Христа. Якщо в старозавітному Єрусалимському храмі центром присутності Бога був ковчег завіту, то у храмі Воскресіння головним жертовником і підніжжям ніг Божих вшановувався Хрест Господній.
Символізм перемоги та зміни богословських акцентів
Ще одне важливе значення свята полягає у вшануванні Хреста як непереможного знамена. Подібно до того, як Костянтин здобув перемогу над ворогами завдяки небесному явленню Хреста і заснував Новий Єрусалим, так і перед остаточним тріумфом Бога над світом з'явиться небесне знамення радості — Чесний Хрест, видимий на всі чотири сторони світу. Вважається, що саме звідси бере початок традиція піднесення (воздвиження) хреста на чотири сторони світу.
Хоча паломниця Етерія у IV столітті свідчила, що Освячення і Воздвиження святкувалися в один день, джерела V століття розділяють їх: освячення храму відзначали 13 вересня, а Воздвиження — наступного дня, як продовження святкувань. Спочатку це було локальне свято Єрусалимської громади, куди з'їжджалися численні паломники. Лише після занепаду Єрусалиму через перську навалу та повернення реліквії імператором Іраклієм у VII столітті це свято поширилося на весь християнський Схід і дійшло до Заходу.
Коли свято втратило свій первісний єрусалимський контекст, дещо змістилися його богословські акценти. У Константинополі освячення храму Воскресіння стало другорядним передосвяченням, натомість саме Воздвиження наблизилося за своїм духом до Великої П'ятниці та набуло статусу пісного дня.
Обряд Воздвиження та інші дати вшанування Хреста
Головною особливістю свята є сам чин Воздвиження Хреста, який здійснюється наприкінці утрені. У парафіях української традиції цей обряд можна побачити повсюдно — як у невеликих сільських церквах, так і у величних соборах. Водночас у російській традиції цей чин дозволений лише в катедрах та монастирях через давню помилку московських книжників під час перекладу богослужбових інструкцій із грецького оригіналу.
Окрім 14 вересня, Церква вшановує Хрест Господній і в інші дні року:
— У Хрестопоклонну неділю (третя неділя Великого посту).
— 7 травня — на згадку про Явлення знамена Чесного Хреста на небі в Єрусалимі, яке сталося у 351 році за часів святого Кирила Олександрійського у дні П'ятидесятниці.
— 1 серпня — свято Походження (винесення) чесних древ Животворного Хреста, встановлене у Царгороді в IX столітті, коли частинку реліквії переносили з імператорського палацу до храму святої Софії.