Двадцятого вересня християнський літургійний календар вшановує пам'ять святих чудотворців — великого князя Михаїла та його вірного боярина Федора Чернігівських.
Початок княжого шляху та битва на Калці
Історичні джерела вперше згадують Михаїла Всеволодича у 1223 році. Тоді він брав участь у київському з'їзді руських князів, де обговорювалася загроза від монголо-татарського війська, яке вело бої проти половців. Руські правителі вирішили підтримати сусідів, проте на річці Калці (нині Кальчик на Донеччині та Запоріжжі) об'єднане військо зазнало поразки. У тій битві загинув батьків брат Михаїла, Мстислав, після чого молодий князь очолив Чернігів.
Політична боротьба та монгольська навала
Деякий час за запрошенням городян князь правив у Новгороді. Місцеві літописи залишили про нього схвальні відгуки, на відміну від Галицько-Волинського літопису, який формував менш привабливий образ правителя через його суперництво за Галич із князем Данилом. У 1235–1238 роках Михаїл утримував галицький престол, залишивши там сина Ростислава, а у 1238 році повернувся до Чернігова якраз перед загрозою зі Сходу.
Знищення Козельця та Чернігова
Орда п'ять тижнів стояла під стінами Чернігова, не маючи змоги взяти сусідню фортецю Козелець. Згодом завойовники таки захопили і повністю знищили це містечко. Російські літописи згодом помилково приписували цей героїчний опір місту Козельськ Калузької області, проте археологи знайшли руїни справжнього Козельця саме поблизу Чернігова.
Розлючені опором та втратами ординці 18 жовтня 1239 року взяли та спалили сам Чернігів. Сам князь Михаїл на той момент уже володів великокняжим престолом у Києві, куди згодом і рушили завойовники.
Протистояння в Києві та пошук союзників
Після спустошення містечка Пісочне поблизу столиці війська Менгу-хана надіслали послів до князя Михаїла. Кияни, запідозривши недобре, вбили посланців та дали загарбникам потужну відсіч, після чого монгони цілий рік не наважувалися йти на Київ.
Розуміючи неможливість самотужки перемогти Орду, Михаїл їздив до Угорщини, Польщі та Німеччини шукати підтримки, а також намагався залагодити конфлікт із Данилом Романовичем.
Падіння Києва та отримання ярликів
У 1240 році татаро-монголи захопили і зруйнували Київ, обороною якого керував тисячник галицького князя. Для збереження влади правителі мусили їздити до ставки хана Батия у Сарай по дозвіл на правління (ярлик). Галицько-Волинський літопис трактував відсутність Михаїла в Києві в той момент як боягузтво.
У 1241–1243 роках Михаїл правив у зруйнованому Києві, а у 1243–1246 роках — у Чернігові, постійно стикаючись із необхідністю вибивати ярлик у Батия. З Києва його, наприклад, витіснув Ярослав Всеволодич Володимирський.
Дипломатичні спроби та місія до Риму
У 1245 році князь намагався звернутися по допомогу до католицького світу. Деякі джерела приписують саме Михаїлу (інші — Данилу Романовичу) відправку київського митрополита Петра Акеровича на Ліонський Собор. Єпископ розповів про катастрофічне становище руських земель під ординським ігом і просив Папу Римського оголосити хрестовий похід, але підтримки не отримав.
Мученицька смерть в Орді
У 1246 році хан Батий викликав Михаїла та інших князів без ярликів до своєї ставки. У поїздці князя незмінно супроводжував боярин Федір. Їхню трагічну загибель описав духівник вельмож, єпископ Йоан, у своєму «Сказанні про вбивство в Орді князя Михаїла та боярина його Федора», написаному у 60–70-х роках XIII століття.
Перед поїздкою князь відчував наближення смерті і готовий був прийняти страждання за Христа, отримавши перед цим благословення та Святе Причастя.
Випробування вогнем та справжні причини розправи
Згідно з тогочасним церемоніалом, усі гості хана мусили проходити між двома вогнями для нібито «очищення від злих намірів», а «Сказання» також згадує вимогу поклоніння ідолам. Мученики відмовилися проходити крізь вогонь, вважаючи це язичницьким ритуалом.
Проте справжньою причиною страти була помста Батия за затримку під Козельцем і Пісочним та вбивство послів у Києві. Релігійний підтекст був вторинним, адже Золота Орда зазвичай не нав'язувала власні культи підкореним народам.
Спадщина та вшанування святих
Князя Михаїла жорстоко катували й обезголовили. Боярину Федору пропонували владу в обмін на зречення, але він обрав небесну славу. Тіла мучеників спочатку перевезли до Чернігова у Спасо-Преображенський собор, звідки у XVI столітті Іван Грозний вивіз їх до Москви. У 1805 році в Чернігові на колишній садибі гетьмана Павла Полуботка звели храм на честь святих Михаїла та Федора, а їхнє загальне вшанування на руських землях триває з XIV століття.
Висновок
Сьогодні святих Михаїла та Федора шанують і нащадки тих, хто колись переслідував чернігівського князя. Попри суперечливість обставин тих днів, Михаїл та Федір Чернігівські продемонстрували принцисову відмову від колабораціонізму з окупантами. Навіть після викрадення їхніх мощей нащадками Золотої Орди, подвиг мучеників нагадує про незламність духу перед лицем загарбників.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##