Кіпріан

Священномученик Кипріан, єпископ Карфагенський, народився близько 200 року в місті Карфагені (Північна Африка), де й минуло все його життя та діяльність. Фасцій Кипріан був сином багатого сенатора-язичника, здобув чудову світську освіту і став блискучим оратором, учителем красномовства та філософії у Карфагенській школі. Він часто виступав у судах як заступник і захисник у справах своїх співгромадян. Згодом Кипріан згадував, що довго «залишався в глибокій нічній імлі…, далекий від світла Істини». Статки, що дісталися від батьків і були нажиті власною діяльністю, знаменитий ритор витрачав на розкішні бенкети, але вони не могли заглушити в ньому спраги до істини. Зацікавившись християнством, він познайомився з творами апологета пресвітера Тертуліана (народився бл. 160 р.). Згодом святитель писав, що йому здавалося неможливим тоді, з його тогочасними навичками, осягнути обіцяне Спасителем відродження.

Із такого важкого і нерішучого стану його вивів друг і наставник, пресвітер Цецилій. У 46-річному віці вельми вчений язичник був прийнятий до християнської громади як оголошений. Ще до прийняття Хрещення він роздав жебракам усе майно і переселився в дім пресвітера Цецилія. Могутню дію відроджувальної благодаті Божої, отриманої ним у Хрещенні, святитель Кипріан описав у листі до друга Доната: «Коли відроджувальна хвиля очистила нечистоти мого колишнього життя, світло, тихе і ясне, зійшло з Неба в серце моє. Коли друге народження Духом Небесним змінило мене на нову людину, то чудним чином зміцнився я проти сумнівів, відкрилися таємниці, освітилося темне... я дізнався, що те, що жило в мені по плоті для гріха, належало землі, а почалося тепер Боже, що живе Духом Святим. У Бозі й від Бога вся наша сила; від Нього — наша міцність. Через Нього ми, живучи на землі, маємо передчуття майбутнього блаженного стану». Приблизно через рік після Хрещення святий був рукоположений у пресвітера, а коли помер Карфагенський єпископ Донат, усі одностайно обрали єпископом святого Кипріана. Він дав свою згоду, підкоряючись наполегливим проханням, і був висвячений на єпископа Карфагенського близько 248 року.

Святитель насамперед зайнявся церковним благоустроєм та викоріненням пороків серед кліриків і пастви. Святе життя архіпастиря викликало в усіх бажання наслідувати його благочестя, милосердя і мудрість. Плідна діяльність святителя Кипріана стала відомою за межами його єпархії. Єпископи інших кафедр часто зверталися до нього за порадою, як вчинити в тому чи іншому випадку. Гоніння імператора Декія (249–251), про яке святителю було відкрито у сонному видінні, змусило його переховуватися. Його життя було потрібне пастві для зміцнення віри та мужності серед гнаних. Перед від’їздом з єпархії святитель розділив церковне майно між усіма кліриками для надання допомоги нужденним і згодом надсилав додаткові кошти.

Він підтримував постійний зв’язок із карфагенськими християнами через своїх посланців, писав листи до пресвітерів, сповідників і мучеників. Деякі християни, злякавшись мук, принесли жертву язичницьким богам. Ці відпалі християни зверталися до сповідників, просячи дати їм так звані листи миру, тобто клопотальні записки про прийняття їх до Церкви. Святитель Кипріан написав усій Карфагенській християнській громаді послання, в якому вказав, що відпалих під час гоніння можна приймати до Церкви, але цьому має передувати розгляд обставин, за яких сталося відпадіння. Має бути перевірена щирість каяття тих, хто впав. Приймати їх можна лише після церковного покаяння і з дозволу єпископа. Деякі з тих, що відпали, наполегливо вимагали негайного допущення їх до Церкви і цим збентежили всю громаду. Святитель Кипріан писав єпископам інших єпархій, запитуючи їхньої думки, і від усіх отримав повне схвалення своїх розпоряджень.

Під час своєї відсутності святитель уповноважив чотирьох кліриків перевірити життя людей, які готувалися до рукоположення в пресвітера і диякона. Це зустріло опір мирянина Фелікіссіма і пресвітера Новата, які підняли заколот проти свого єпископа. Святитель Кипріан відлучив Фелікіссіма і шістьох його прибічників. У своєму листі до пастви святитель зворушливо закликав усіх не відділятися від єдності Церкви, підкоритися законним розпорядженням єпископа і чекати на його повернення. Цей лист утримав більшість карфагенських християн у вірності Церкві.

Незабаром святитель Кипріан повернувся до пастви. Заколоту Фелікіссіма було покладено край на Помісному Соборі 251 року. Цей же Собор виніс судження про можливість прийняття до Церкви тих, хто відпав, після принесення ними церковного покаяння, і підтвердив відлучення Фелікіссіма.

У той час назрівав новий розкол, піднятий римським пресвітером Новаціаном, до якого приєднався карфагенський пресвітер Новат, колишній прибічник Фелікіссіма. Новаціан стверджував, що тих, хто відпав під час гоніння, не можна приймати назад, навіть якщо вони каються у своєму гріху. Крім того, Новаціан за допомогою Новата переконав трьох італійських єпископів за життя законного Римського єпископа Целерина поставити на Римську кафедру іншого єпископа. Проти такого беззаконня святитель Кипріан написав низку окружних послань до африканських єпископів, а згодом — цілу книгу «Про єдність Церкви».

Коли в Карфагенській Церкві почали вщухати чвари, почалося нове лихо — спалахнула морова виразка. Сотні людей тікали з міста, залишаючи хворих без допомоги, а мертвих — без поховання. Святитель Кипріан, показуючи приклад стійкості й мужності, сам доглядав за хворими і ховав мертвих, причому не лише християн, а й язичників. Морова виразка супроводжувалася посухою і голодом. Орди варварів-нумідійців, користуючись лихом, нападали на жителів і забирали їх у полон. Святитель Кипріан спонукав багатьох багатих карфагенців пожертвувати свої кошти на харчування голодуючих і викуп полонених.

Коли почалося нове гоніння на християн з боку імператора Валеріана (253–259), карфагенський проконсул Патерн звелів святителю принести жертву ідолам. Він твердо відмовився виконати це, а також назвати імена і місцеперебування пресвітерів Карфагенської Церкви. Святителя заслали в місцевість Курубіс. Диякон Понтій пішов на заслання за своїм єпископом добровільно. Того дня, коли святитель прибув на місце заслання, він побачив сон, що провіщав йому швидку мученицьку кончину. Перебуваючи у вигнанні, святитель Кипріан написав багато листів і книг. Бажаючи постраждати в Карфагені, він сам повернувся туди. Приведений на суд, він був залишений на волі до наступного року. Майже всі карфагенські християни прийшли попрощатися зі своїм єпископом і отримати від нього благословення. На суді святитель Кипріан спокійно і твердо відмовився принести жертву ідолам і був засуджений до усічення мечем. Почувши вирок, святитель Кипріан сказав: «Подяка Богу!», і весь народ в один голос вигукнув: «І ми хочемо померти з ним!». 

Прийшовши на місце страти, святитель знову дав усім благословення і розпорядився дати від нього 25 златниць кату. Потім він сам зав'язав собі очі, а руки дав зв'язати пресвітеру та іподиякону, що стояли поруч, і схилив голову. Християни з плачем розстеляли перед ним хустки й убруси, щоб зібрати священну кров. Мученицька кончина настала 258 року. Тіло святителя вночі було взято і поховано на приватному цвинтарі прокуратора Макровія Кандидіана.