Олег
Романович Брянський прп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Князь Олег Іванович Рязанський народився 1338 р. і у Святому Хрещенні отримав ім'я Іаков. Тричі прадідом кн. Олега був св. блгв. кн. Роман Рязанський, страстотерпець.
У 1350 р., коли Олегу було 12 років, він успадкував Рязанський княжий стіл. Поки він був молодим, керувати князівством допомагали бояри-радники на чолі з тисяцьким. Оточення юного князя оберігало його, плекало в ньому благодатні паростки Православної Віри та почуття християнської любові до Батьківщини, виховувало в готовності до «береження» рідної землі від ворогів.
Господь уготував на долю Олега Рязанського великі випробування. Час його князювання був складним і суперечливим. Рязанське князівство було прикордонною руською землею між Диким Полем та іншими руськими князівствами, тому першим приймало на себе удари степовиків. За кн. Олега відбулося дванадцять татарських набігів. Не було миру і серед руських князів: тривали міжусобиці. Під 1353 р., коли князю Олегу було всього 15 років, у літописах наводиться повідомлення про завоювання ним у Москви Лопасні.
У 1365 р. на Рязанські землі раптово напали татари на чолі з Тагаєм. Вони спалили Переяславль Рязанський і, пограбувавши найближчі волості, поверталися в межі мордовських земель. Князь Олег, зібравши війська, вірний православному обов’язку захисту Вітчизни, поспішно виступив за Тагаєм, повторюючи подвиг Євпатія Коловрата. «Під Шишевським лісом на Воїні» «побили князі рязанські татар» і повернулися до Переяславля переможцями. Це була перша велика перемога русичів над ординцями.
У зв’язку з «литовщиною» у літописах зазначається, що в 1370 р. на допомогу обложеним у Москві «приспів князь Володимер Дмитрович Пронський, а з ним рать рязанська». У Никонівському та Симеонівському літописах уточнюється, що з пронським князем була «рать великого князя Олга Івановича Рязанського».
Після цього у князя Олега виникла якась тяжба зі своїм зятем, пронським князем Володимиром. Пронський князь звернувся за допомогою до Москви, і на Рязань була послана московська рать. 14 грудня 1371 р. Олег Рязанський зазнав поразки під Скорнищевим поблизу Переяславля (нині Канищеве, один із мікрорайонів м. Рязані). Але вже влітку 1372 р. св. Димитрій розглядав Олега Рязанського і Володимира Пронського як союзних князів. Спільно вони підписали перемир'я з литовським князем Ольгердом. Протягом восьми років між князями не порушувалися дружні стосунки, базовані на взаємній допомозі та довірі. Це підтверджує і Договірна грамота 1375 р. між св. Димитрієм Івановичем і св. Михаїлом Тверським. Вона визнає великого князя Олега Рязанського третейським суддею у спірних справах між Москвою та Твер’ю. Таку довіру великі князі виявили Олегу Івановичу, віддавши належне його моральним чеснотам та богоодкровенній мудрості.
Ще виразніше позначився міждержавний союз Олега Рязанського і св. Димитрія Московського у їхніх стосунках із татарами. Никонівський літопис оповідає, що в «1373 році прийшли Татари з Орди від Мамая на Рязанського князя Олега Івановича, міста його попелили, безліч людей побили і з великим полоном повернулися до себе». Св. Димитрій Іванович Московський із братом Володимиром Андрійовичем Серпуховським зібрали «всю силу княжіння великого» і поспішили на допомогу рязанцям, але запізнилися. Антиординська спрямованість звучить у багатьох договірних грамотах руських князів. Так, у договорі 1375 р. зі св. Михаїлом Тверським, де Олег Рязанський названий серед союзників Москви, один із головних пунктів гласив: «А підуть на нас татари чи на тебе, битися нам і тобі спільно всім проти них. Або ми підемо на них, і тобі з нами спільно піти на них».
Восени 1377 р. полчища Арапші (Араб-шаха) вдерлися в межі Рязанського князівства, розоривши його столицю — Переяславль. Захоплений зненацька цим раптовим нападом і полонений, князь Олег, проте, не втратив самовладання і, за свідченням Софійського літопису, «з рук утік, обстріляний».
Наступного літа хан Мамай відправив на Русь мурзу Бегича з великою раттю. Бегич, пройшовши далеко вглиб Рязанської землі, зупинився біля річки Вожі, правої притоки Оки. Рязанці своєчасно попереджали св. Димитрія про всі пересування Бегича. Св. блгв. князю Димитрію залишалося дуже мало часу для збору ополчення, але Олег Рязанський і його зять — князь Пронський — з’явилися на перший заклик Московського князя і стали на річці Вожі. Битва відбулася 11 серпня 1378 р. на берегах цієї рязанської річки, за 15 верст від Переяславля Рязанського. Бегич був вщент розбитий Московсько-рязанським ополченням. Виграна союзниками битва була передвісником Куликовської перемоги.
Мамай, зібравши залишки розбитих військ, рушив полки на Москву. Але на його шляху — на Оці — стояли воїни св. Димитрія, а з ними дружини Рязанського і Пронського князів. Захищаючи Москву і переправи через Оку, князь Олег Рязанський тим самим залишив беззахисною свою землю. Тоді Мамай і помстився князю Олегу Рязанському: восени 1378 р. нечестиві спалили Переяславль, Дубок та інші рязанські міста, багато сіл, взяли великий полон, «уся земля стала пуста і вогнем спалена».
Мамай мав намір нагадати Русі нашестя хана Батия, звідусіль збираючи величезні сили, посилаючи в сусідні країни наймати дружини вірмен, генуезців, черкесів, ясів та інших народів. А литовський князь Ягайло, — як зазначив середньовічний письменник А. Кранц, — спробував віроломно скористатися ситуацією.
Св. кн. Димитрій розпочав підготовку до рішучої битви з татарами. До нього стікалися дружини з прилеглих до Москви князівств.
Влітку 1380 р. Орда переправилася на правий берег Волги і перекочувала до гирла річки Воронежа, а потім у Рязанські межі. Руські раті вийшли назустріч. Військо св. блгв. кн. Димитрія безперешкодно пройшло через Рязанську землю і досягло берегів Дону.
Стратегія і тактика великого рязанського князя, який прагнув досягти найкращих результатів із найменшими для князівства втратами, була глибоко продуманою. Він під час переговорів із Мамаєм і Ягайлом про спільні дії дізнався про їхні плани, і, як пише Б.О. Рибаков, повідомив про них блгв. кн. Димитрію. Академік Б.О. Рибаков у статті «Куликовська битва» зазначив: «Важливу вістку, яку не могла повідомити степова руська розвідка, передав Димитрію рязанський князь Олег Іванович… його лист Димитрію містив важливі і правдиві відомості, що визначили весь стратегічний розрахунок московських полководців. Виявилося, що у Москви не один явний ворог, про якого доповідають прикордонні роз’їзди, а два вороги. Другий — Ягайло — пробирається своїми землями із заходу і ось-ось влиє свої війська в полчища Мамая».
До поля битви дружини на чолі з Володимиром Серпуховським рухалися не поспішаючи, вони прикривали правий фланг військ св. блгв. князя Димитрія, рухаючись паралельно його руху. З лівого флангу війська не були прикриті, оскільки охороняти їх не було потреби. З цього боку стояли війська кн. Олега Рязанського.
Л.М. Гумільов зазначив, що, не применшуючи героїзму русичів на Куликовому полі, немаловажним фактором перемоги виявилася відсутність у битві 80-тисячного литовського війська Ягайла, який запізнився всього на один денний перехід — і не випадково. За договором вступити в битву він був зобов’язаний тільки за умови з’єднання з військами Олега Івановича. А Олег не зрушив з місця свої війська. Він «…прийшов на рубіж Литовський, і тут ставши, і сказав боярам своїм: «Я хочу тут чекати звістки, як князь великий пройде мою землю і прийде у свою отчину, і я тоді повернуся до себе». Він загороджував лівий фланг московського війська і стояв на шляху Ягайла до Москви.
Особливе значення для нас має звістка літописця про каяття Ягайла в тому, що він довірився Олегу і дозволив себе обманути: «Ніколи ж бо не бувала Литва від Рязані вчена… нині ж чому я в безумство впав», — наводить слова Ягайла Никонівський літопис. Ягайло правильно все зрозумів, він побачив, що ошуканий, і, за словами Никонівського літопису, «побіг назад, ніким не гнаний».
Середньовічний автор А. Кранц писав про напади литовців на московські війська, що поверталися. Воїни князя Ягайла напали на руські обози і перерізали поранених. Литовський князь Кейстут, обурений цією розправою, усунув Ягайла від престолу.
Окрім літописних записів, пам’яткою, близькою за часом виникнення до подій, є «Задонщина» Софонія Рязанця. У ній у переліку вбитих бояр різних міст вказано 70 бояр рязанських (а кожен із них був зі своїм загоном!) — багато більше, ніж від будь-якого іншого міста.
Результатом союзницьких відносин в епоху Куликовської битви стала «Договірна Грамота (1381 р.) Великого Князя Рязанського Олега Івановича з Великим Князем Димитрієм Іоанновичем і братом його Князем Володимиром Андрійовичем: про буття їм у дружбі та згоді; про управління кожному своїми землями, за старими грамотами і рубежами; про неукладання ні з ким миру, а надто з Литвою і Татарами, без спільної згоди; про взаємну допомогу проти спільних їхніх неприятелів…».
У 1382 р. на Русь прийшов хан Тохтамиш. Після розорення Москви він «вогнем попілив» і Рязанську землю. Літописи оповідають: «тієї ж осені (тобто в 1382 р.) князь великий Дмитро Іванович послав свою рать на князя Олега Рязанського. Князь же Олег Рязанський не з великою дружиною втік, а землю всю до решти взяли, і вогнем попелили і пусткою зробили, гірше йому стало, ніж від Татарської раті». Боротьба велася між Рязанню і Москвою з 1382 по 1385 р., і Москва зазнавала однієї поразки за іншою. Під 1385 р. літописи говорять про захоплення великим князем Олегом Коломни — рязанського міста, що перейшло до Москви після 1301 р.
Розбрат між св. Димитрієм Московським та Олегом Рязанським, що закінчився поразкою св. блгв. кн. Димитрія, змусив Москву просити про мир. Олег Іванович спочатку не погоджувався, вимагав великих поступок. Тоді св. Димитрій Донський вирішив відправити до Олега Івановича посольство з мольбою про мир на чолі з прп. Сергієм Радонезьким. Преподобний Сергій довго розмовляв із князем про користь душевну, про мир і про любов, і «лагідними словами й тихими мовами та благоввічливими глаголами» пом’якшив Олега Івановича. Зворушений душею, Олег Рязанський «узяв із князем (Димитрієм) мир вічний». І відтоді князі мали між собою «велику любов». У 1386 р. цей мир був скріплений шлюбом сина вел. кн. Олега Рязанського Феодора із Софією, дочкою св. блгв. кн. Димитрія Донського. Як пише російський історик Д.І. Іловайський: «Цей мир особливо примітний тим, що він насправді виправдав свою назву «вічного»: з того часу не було жодної війни не тільки між Олегом і Димитрієм, а й між їхніми нащадками».
Олег Іванович, дбайливий сім’янин, виростив і виховав двох синів і чотирьох дочок. Першою його дружиною, за переказами, була татарська царівна. Після її смерті дружиною князя стала Євфросинія Ольгердівна Литовська. Історики, спираючись на документальні свідчення, одностайно відзначають любов Олега Рязанського до дружини Євфросинії, з якою пліч-о-пліч він пройшов увесь земний шлях, і до дітей. Великий рязанський князь був щедрим і до своїх зятів, серед яких літописи вказують князя Василя Друцького, козельського князя Івана Титовича, смоленського — Юрія Святославича, пронського — Володимира Дмитровича.
Відвідування преподобного Сергія мало глибокий вплив на все подальше життя Олега Рязанського. Він полюбив перебування у монастирях і чернече життя. Одного разу князь Олег Іванович і дружина його Євфросинія в глухому, усамітненому місці поблизу річки Солотчі, за Окою, зустріли двох ченців, що жили там, — пустельників Василія та Євфимія Солотчинських, які вразили князя своєю духовною висотою. Можливо, на згадку про цю зустріч князь Олег заклав на цьому місці обитель. Монастир був заснований у 1390 р. Тоді ж єпископ Рязанський і Муромський Феогност постриг Олега Івановича в чернецтво з ім’ям Іони.
Інок Іона часто перебував у Солотчинській обителі і трудився як простий послушник, ревно подвизаючись заради свого спасіння і благодогодження Богу, прикрашаючи себе плодами Духа Святого. Веригами, добровільно покладеними на себе князем-подвижником, стала його кольчуга, яку він постійно носив під чернечим облаченням.
Жалувані грамоти князя Олега Рязанського свідчать про побудову ним на Рязанській землі багатьох церков і монастирів.
Олег Рязанський, ставши ченцем, не полишав світського, княжого сану, продовжуючи нести хрест князя-воїна, мав гаряче піклування про інтереси землі й народу, даних йому Господом. У договірних грамотах кінця XIV століття вперше наводяться назви багатьох рязанських міст, що вказує на активну творчу діяльність князя. Масштабне будівництво, звісно, велося передусім у Переяславлі Рязанському, що став за князя Олега столицею князівства.
У дев’яності роки XIV ст. великий рязанський князь Олег Іванович за силою став рівним наймогутнішим князям Русі. Він розширив і зміцнив межі князівства, повернув землі, захоплені литовським князем Вітовтом, у 1400 р. відвоював у литовців Смоленськ, куди посадив на княжий стіл свого зятя Юрія Святославича.
Великий рязанський князь Олег Іванович помер 5 червня 1402 р. у віці 65 років. Перед смертю прийняв схиму з ім’ям Іоаким і заповів поховати себе в Солотчинському монастирі. Після закриття монастиря, у 1923 р., чесні останки князя Олега Рязанського були вилучені і передані до Рязанського губернського музею. 13 липня 1990 р. чесні останки Олега Івановича були передані до Свято-Іоанно-Богословського монастиря. 22 червня 2001 р. вони були перенесені до Солотчинської обителі. Від того дня спостерігалося мироточення і пахощі від чесної глави князя Олега Рязанського.
На Рязанській землі благовірний князь Олег протягом багатьох століть шанувався як святий. Багато стражденних притікали до мощів князя Олега Рязанського. Вважалося, що найбільше клопотання благовірного князя Олега перед Престолом Божим допомагає при пияцтві та «падучій» (тобто епілепсії).
С.Д. Яхонтов у своїй доповіді, присвяченій 500-річчю упокоєння кн. Олега Івановича, підкреслив, що «Рязань завдячує своєю силою і значенням у сучасному йому руському житті; він найбільше зробив для її впорядкування; у найтривожніші часи на Русі він умів оберігати й захищати свій народ… Рязанське князівство ні до, ні після нього не досягало такої сили і величності».
Рязанці зберігають у своєму серці дороге ім’я кн. Олега Івановича. Після 1626 р. на емблемі Рязанської землі вперше з’явилася фігура князя-воїна. Народна свідомість одразу пов’язала це зображення з ім’ям Олега Рязанського.
Олегу Брянському, преподобному благовірному князю
Конда́к 1
Возбра́нный воево́до правосла́вных и небе́сный засту́пниче Бря́нския земли́, князе́й ру́сских украше́ние и мона́хов похвало́, оби́тели первоверхо́вных Апо́стол основа́телю и покрови́телю и о душа́х на́ших усе́рдный моли́твенниче, благода́рственная пе́ния прино́сим ти, глаго́люще:
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
И́кос 1
А́нгельския Си́лы ра́довахуся благоче́стию твоему́, кня́же Оле́же, е́же измла́да благода́тию Бо́жиею яви́л еси́, блага́го ко́рене блага́я отра́сль быв. Мы же сора́дуемся им и я́ко Бо́жия избра́нника восхваля́ем тя си́це:
Ра́дуйся, благочести́вых роди́телей благослове́нный плод;
ра́дуйся, я́ко па́мять твоя́ почита́ется в род и род.
Ра́дуйся, от ю́ности Христа́ Бо́га те́пле возлюби́вый;
ра́дуйся, в се́рдце оби́тель Свято́му Ду́ху угото́вивый.
Ра́дуйся, богослуже́нию усе́рдно прилежа́вый;
ра́дуйся, Сло́вом Бо́жиим ду́шу свою́ пита́вый.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 2
Ви́дя и слы́ша пра́ведное житие́ благове́рных сро́дников твои́х, Черни́говских князе́й Нико́лы Свято́ши и И́горя страстоте́рпца, му́ченика Михаи́ла и роди́теля твоего́ Рома́на, еще́ же и дще́ре Михаи́ловы преподо́бныя Евфроси́нии Су́ждальския, потща́лся еси́, свя́те Оле́же, подража́ти им, воспева́я Бо́гу: Аллилу́ия.
И́кос 2
Ра́зум богопросвеще́нный от ю́ности стяжа́в, благове́рне кня́же Оле́же, не прельсти́лся еси́ су́етною сла́вою княже́ния земна́го, почита́я сие́ я́ко сугу́бое служе́ние лю́дем Бо́жиим, вруче́нным попече́нию твоему́. Сего́ ра́ди приими́ от нас сицева́я:
Ра́дуйся, любо́вию о Христе́ испо́лнивыйся;
ра́дуйся, оте́ц чадолюби́вый лю́дем яви́выйся.
Ра́дуйся, печа́льных благи́й уте́шителю;
ра́дуйся, в беда́х су́щим предста́телю.
Ра́дуйся, ни́щих и убо́гих пита́телю;
ра́дуйся, вдов и сиро́т покрови́телю.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 3
Си́лою Ду́ха Свята́го укрепля́емь, блаже́нне кня́же Оле́же, в ми́ре сем живя́, собла́знов его́ удаля́лся еси́, уедине́нно в вертогра́де роди́телей твои́х водворя́яся; те́мже и утвержде́нию ве́ры правосла́вныя ревну́я, пе́рвую в земли́ Бря́нстей оби́тель во и́мя святы́х апо́стол Петра́ и Па́вла основа́л еси́, да и́ноцы ея́ непреста́нно воспева́ют Бо́гу: Аллилу́ия.
И́кос 3
Име́я богоприя́тное жела́ние от суеты́ мирски́я удали́тися, укрепи́лся еси́ в нем, егда́ и́ноцы созда́нныя тобо́ю оби́тели вку́пе с Пече́рскими принесо́ша от Ки́ева чудотво́рную ико́ну Богома́тере, моле́ния ра́ди неду́гующаго роди́теля твоего́. Те́мже ублажа́юще изволе́ние твое́, вопие́м ти та́ко:
Ра́дуйся, у́зкий путь Христо́в возлюби́вый;
ра́дуйся, бога́тство и сла́ву ми́ра возненави́девый.
Ра́дуйся, ру́це на ра́ло Госпо́дне возложи́вый;
ра́дуйся, вспять лица́ твоего́ николи́же обрати́вый.
Ра́дуйся, Оте́чества Го́рняго дости́гнути возжеле́вый;
ра́дуйся, кня́жескую диади́му ра́ди Небе́снаго венца́ оста́вивый.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 4
Бу́рею напа́стей коле́блемо отечество твое́ зря, кня́же Оле́же, ага́ряны и злове́рными разоря́емо, еще́ же и междоусо́бными бра́нями терза́емо, щито́м ве́ры правосла́вныя огради́вся, и мече́м моли́твы вооружи́вся, на враги́ изше́л еси́, поя́ Спаси́телю Бо́гу: Аллилу́ия.
И́кос 4
Слы́шав отца́ твоего́, благове́рнаго кня́зя Рома́на, во благодаре́ние за исцеле́ние оби́тель Све́нскую основа́вшаго и вся, ели́ки ви́де прозре́вшима очи́ма, зе́мли ей дарова́вшаго, себе́ самаго́ в же́ртву Бо́гу прине́сл еси́, свя́те Оле́же, и во оби́тель сию́ всели́лся еси́. Сего́ ра́ди воспева́ем тя си́це:
Ра́дуйся, взе́мый крест свой и Христу́ после́довавый;
ра́дуйся, земны́я по́чести ни во что́же вмени́вый.
Ра́дуйся, по за́поведи Христо́вой смири́выйся;
ра́дуйся, господи́н быв и служи́тель всем соде́лавыйся.
Ра́дуйся, люботру́дное житие́ избра́вый;
ра́дуйся, в посте́ и моли́твах пребыва́вый.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 5
Боготе́чней звезде́ уподо́бился еси́, преподо́бне Оле́же, егда́ от черто́га кня́жеска во оби́тель первоверхо́вных Апо́стол, я́ко в черто́г Небе́снаго Жениха́, преше́л еси́, о благостоя́нии Святы́я Це́ркве, благоустрое́нии оте́чества и спасе́нии душ вруче́нных ти Бо́гом люде́й усе́рдно моля́ся и со умиле́нием поя́: Аллилу́ия.
И́кос 5
Ви́девше боголюби́вии лю́дие гра́да Бря́нска пра́ведное житие́ твое́, Оле́же богоно́сне, попремно́гу че́ствоваху щедро́ты и по́двиги твоя́. Ты же смиренному́дренно благодаре́ние Бо́гу приноси́л еси́, сего́ ра́ди и Той тя просла́ви и научи́ ве́рныя воспева́ти та́ко:
Ра́дуйся, дух пра́выя ве́ры укрепля́яй;
ра́дуйся, ре́вность по Бо́зе возгрева́яй.
Ра́дуйся, дея́нию богомы́слие приложи́вый;
ра́дуйся, тщесла́вие и горды́ню сокруши́вый.
Ра́дуйся, дре́вним отце́м единонра́вный;
ра́дуйся, Бо́гом и людьми́ возлю́бленный.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 6
Пропове́дник ве́ры правосла́вныя и ревни́тель благоче́стия сло́вом и житие́м был еси́, богоблаже́нне кня́же Оле́же, еди́нем бо жела́нием, подо́бно пра́деду твоему́ равноапо́стольному кня́зю Влади́миру, горе́л еси́, да вси лю́дие земли́ твоея́ присво́ятся Христу́ и вку́пе с тобо́ю воспева́ют Ему́: Аллилу́ия.
И́кос 6
Возсия́л еси́ в де́брех, град Бря́нск о́крест облежа́щих, я́ко у́тренняя заря́, и я́ко зве́зды небе́сныя, озари́ша зе́млю на́шу доброде́тели твоя́, и́миже и ны́не просвеща́еши немо́лчно воспева́ющих тя си́ми похва́льными словесы́:
Ра́дуйся, во Све́те невече́рнем пребыва́яй;
ра́дуйся, ду́ши на́ша чудесы́ просвеща́яй.
Ра́дуйся, сто́лпе о́гненный в пусты́ни греха́ блужда́ющим;
ра́дуйся, путево́дная звездо́ на Не́бо ше́ствующим.
Ра́дуйся, нетле́нием телесе́ от Бо́га почте́нный;
ра́дуйся, благода́тию Христо́вою облече́нный.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 7
Хотя́й по́двигом до́брым подвиза́тися и ве́ру правосла́вную соблюсти́, преподо́бне о́тче Оле́же, от си́лы в си́лу ше́ствовал еси́, укрепля́я ум чте́нием Боже́ственных слове́с и жити́й святы́х, и́мже подража́я, доброде́тели твоя́ сокры́ти от челове́к тща́лся еси́, воспева́я Сердцеве́дцу Бо́гу: Аллилу́ия.
И́кос 7
Но́ваго тя чудотво́рца яви́ Госпо́дь в земли́ Ру́сской, Оле́же всече́стне, тобо́ю святу́ю правосла́вную ве́ру во гра́де Бря́нске утвержда́я, и́же све́тло красу́ется, име́я тя Небе́снаго засту́пника и предста́теля ко Го́споду, и с любо́вию ти взыва́ет:
Ра́дуйся, Правосла́вныя Це́ркве во́ине добропобе́дный;
ра́дуйся, Руси́ святы́я моли́твенниче кре́пкий.
Ра́дуйся, земли́ Бря́нския храни́телю;
ра́дуйся, Петропа́вловския оби́тели огражде́ние.
Ра́дуйся, ересе́й и раско́лов разори́телю;
ра́дуйся, душ и теле́с на́ших цели́телю.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 8
Стра́нно и ди́вно бысть житие́ твое́, о́тче наш Оле́же, во оби́тели, егда́ игу́мен быв, преподо́бному Феодо́сию Ки́ево-Пече́рскому подража́л еси́ и о́браз бра́тии в подви́жнических труде́х явля́л еси́, вся послуша́ния неле́ностно исполня́я, во вре́тище одева́яся, вма́ле на дре́вяне ло́жи поко́й име́я, па́че же на всяк час неуста́нно вопия́ Бо́гу: Аллилу́ия.
И́кос 8
Вся земля́ Бря́нская ра́достию духо́вною подви́жеся, егда́ святы́я мо́щи твоя́, достохва́льне кня́же Оле́же, многоле́тне во вре́мя гоне́ний богобо́рческих под спу́дом во оби́тели твое́й храни́мыя, па́ки яви́ Госпо́дь ве́рным лю́дем Свои́м, вопию́щим ти такова́я:
Ра́дуйся, се́тей тлетво́рнаго греха́ избежа́вый;
ра́дуйся, безстра́стием ду́шу украси́вый.
Ра́дуйся, я́ко мо́щи твоя́ во укрепле́ние ве́ры нам оста́вивый;
ра́дуйся, освяще́ние притека́ющим к ним подава́яй.
Ра́дуйся, в ме́ртвеннем телеси́ жизнь благода́тную явля́яй;
ра́дуйся, от моще́й твои́х чудеса́ источа́яй.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 9
Вся́кое естество́ А́нгельское удиви́ся кре́пости души́ твоея́, богому́дре Оле́же, ка́ко соверше́н хотя́ бы́ти, бога́тство я́ве и та́йне расточи́л еси́ нужда́ющимся и, нището́ю духо́вною обогати́вся, ра́достно Христу́ Спаси́телю после́довал еси́, поя́ Тому́: Аллилу́ия.
И́кос 9
Вети́йство челове́ческое не довле́ет по достоя́нию восхвали́ти труды́, боле́зни и по́двиги твоя́, сла́вне кня́же Оле́же, я́же спасе́ния ра́ди душе́внаго подъя́л еси́, чрез все житие́ неосла́бно плоть распина́я со страстьми́ и похотьми́. Мы же от простоты́ се́рдца любо́вию ублажа́ем тя си́це:
Ра́дуйся, во пло́ти а́ки безпло́тен на земли́ пожи́вый;
ра́дуйся, струя́ми сле́зными огнь страсте́й угаси́вый.
Ра́дуйся, терпе́нием и кро́тостию диа́вола победи́вый;
ра́дуйся, нището́ю духо́вною оде́жду нетле́ния стяжа́вый.
Ра́дуйся, си́лу Воскресе́ния Христо́ва от моще́й твои́х проявля́яй;
ра́дуйся, зарю́ о́бщаго воскресе́ния нетле́нием моще́й показу́яй.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 10
Спасти́ся душа́м на́шим моли́ Человеколю́бца Бо́га, свя́те Оле́же, к тебе́ бо по Бо́зе и Пресвяте́й Богоро́дице усе́рдно прибега́ем, я́ко ско́рому помо́щнику и те́плому хода́таю о земли́ Бря́нстей и о всех правосла́вно в ней живу́щих и воспева́ющих Го́споду: Аллилу́ия.
И́кос 10
Стена́ тверда́ и покро́в изря́ден был еси́ в житии́ твое́м и́ноком оби́тели твоея́: о́ваго у́бо оте́чески назида́я, о́ваго кро́тце облича́я, ины́я же с любо́вию увещава́я, не́киих стра́хом спаса́я, наипа́че же пред кончи́ною твое́ю вся ко спасе́нию потре́бная запове́дал еси́ им. Те́мже и нас гре́шных упаси́, да с любо́вию зове́м ти:
Ра́дуйся, слове́сное ста́до от волко́в охраня́яй;
ра́дуйся, заблу́ждшия о́вцы усе́рдно взыску́яй.
Ра́дуйся, мечу́ Бо́жий, душевре́дныя стра́сти посеца́яй;
ра́дуйся, щито́м твои́х моли́тв нас огражда́яй.
Ра́дуйся, мона́хом в по́двизех укрепле́ние;
ра́дуйся, всем ве́рным лю́дем поможе́ние.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 11
Пе́ние умиле́нное прине́сл еси́ Пресвяте́й Тро́ице в час кончи́ны твоея́, досточу́дне кня́же Оле́же. Хвала́ Бо́гу благоде́йствующу, — глаго́лал еси́, возлежа́ на сме́ртном одре́, зрю уже́ брег мо́ря жите́йскаго, и́мже досе́ле ноша́шеся моя́ у́тлая ладия́. И со словесы́ си́ми ра́достно преше́л еси́ во оби́тели Го́рния, иде́же со А́нгельскими ли́ки пое́ши песнь вели́кую: Аллилу́ия.
И́кос 11
Светоприе́мную свещу́, у́глем благода́ти возжже́нную, ви́деша ученицы́ лице́ твое́, уго́дниче Бо́жий, во свято́м преставле́нии све́том Небе́сным осия́нное. Сего́ ра́ди, скорбь разлуче́ния с тобо́ю ди́вным сим утеше́нием раствори́вше, с тре́петом и ра́достию взира́ху на пречестны́я мо́щи твоя́ и отше́ствие твое́ просла́виша зва́нии си́ми:
Ра́дуйся, земно́е тече́ние достохва́льне сконча́вый;
ра́дуйся, по труде́х вре́менных поко́й ве́чный улучи́вый.
Ра́дуйся, вене́ц безсме́ртныя жи́зни прие́мый;
ра́дуйся, Престо́лу Вседержи́теля предстоя́й.
Ра́дуйся, любо́вию твое́ю нас не оставля́яй;
ра́дуйся, чту́щия тя ми́лостивно посеща́яй.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 12
Благода́ть, да́нную ти, о́тче наш Оле́же, и ве́лие твое́ дерзнове́ние пред Бо́гом ве́дуще, приле́жно мо́лим тя: моли́ Ми́лостиваго Бо́га, да сохрани́т Святу́ю Це́рковь от ересе́й, раско́лов и нестрое́ний, оте́честву на́шему мир и благоде́нствие да да́рует, ве́рных же в Правосла́вии и единомы́слии да утверди́т, пою́щих Ему́: Аллилу́ия.
И́кос 12
Пою́ще ди́вное житие́ твое́ и честно́е преставле́ние, богоно́сне о́тче Оле́же, чтим святу́ю па́мять твою́, я́ко Небе́снаго предста́теля и засту́пника, от Бо́га нам дарова́ннаго, и, припа́дающе к честны́м моще́м твои́м, прино́сим ти сицевы́я хвалы́:
Ра́дуйся, в житии́ сем Бо́гу угоди́вый;
ра́дуйся, Ца́рствие Небе́сное насле́дивый.
Ра́дуйся, я́ко с Го́рних высо́т на ны призира́еши;
ра́дуйся, я́ко град Брянск и оби́тель твою́ покрыва́еши.
Ра́дуйся, преде́лов оте́чества на́шего защи́тниче;
ра́дуйся, христолюби́вому во́инству побо́рниче.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 13
О, свяще́нная главо́, преподо́бне благове́рне кня́же Оле́же, приими́ сие́ ма́лое хвале́ние от недосто́йных чад твои́х, и моли́твами твои́ми богоприя́тными Правосла́вие в земли́ Ру́сской утверди́, град Брянск и оби́тель твою́ сохрани́ и душа́м на́шим спасе́ние испроси́, да с тобо́ю ны́не и во ве́ки воспева́ем Бо́гу: Аллилу́ия.
[Се́й конда́к глаго́лется три́жды.] [Далее повторяем 1‑е икос и кондак:]
И́кос 1
А́нгельския Си́лы ра́довахуся благоче́стию твоему́, кня́же Оле́же, е́же измла́да благода́тию Бо́жиею яви́л еси́, блага́го ко́рене блага́я отра́сль быв. Мы же сора́дуемся им и я́ко Бо́жия избра́нника восхваля́ем тя си́це:
Ра́дуйся, благочести́вых роди́телей благослове́нный плод;
ра́дуйся, я́ко па́мять твоя́ почита́ется в род и род.
Ра́дуйся, от ю́ности Христа́ Бо́га те́пле возлюби́вый;
ра́дуйся, в се́рдце оби́тель Свято́му Ду́ху угото́вивый.
Ра́дуйся, богослуже́нию усе́рдно прилежа́вый;
ра́дуйся, Сло́вом Бо́жиим ду́шу свою́ пита́вый.
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Конда́к 1
Возбра́нный воево́до правосла́вных и небе́сный засту́пниче Бря́нския земли́, князе́й ру́сских украше́ние и мона́хов похвало́, оби́тели первоверхо́вных Апо́стол основа́телю и покрови́телю и о душа́х на́ших усе́рдный моли́твенниче, благода́рственная пе́ния прино́сим ти, глаго́люще:
Ра́дуйся, преподо́бне кня́же Оле́же, Бря́нский чудотво́рче.
Моли́тва
О преподо́бне о́тче, благове́рне кня́же Оле́же, уго́дниче Христо́в усе́рдный, моли́твенниче ко Го́споду те́плый, защи́тниче в беда́х и уте́шителю в печа́лех неуста́нный! Воззри́, преблаже́нне, ми́лостиво на град твой и виждь ча́да твоя́, смире́нно ти припа́дающая и служи́ти тебе́ хотя́щая. Не отве́ргни тре́бующия твоея́ по́мощи, но, я́ко благоде́тель и хода́тай, моли́ при́сно Го́спода Бо́га и Спа́са на́шего Иису́са Христа́, да благослови́т страну́ нашу, в ми́ре и благове́рии ю́ сохраня́я, гра́ды умножа́я, достоя́ние Свое́ соблюда́я. Вознеси́, богоно́сне о́тче наш, сие́ ма́лое моле́ние недосто́йных раб твои́х Влады́це Христу́, да утверди́т во cвяте́й Правосла́вней Це́ркви живы́й дух пра́выя ве́ры и любве́, благоче́стие непоколеби́мо, любому́дрие христопосле́довательно, да да́рует па́стырeм ре́вность попече́ния о спасе́нии люде́й, во е́же неве́рующия просвети́ти, заблу́ждшия наста́вити, отпа́дшия обрати́ти и привлещи́. Изря́днее же, да вся ча́да Це́ркве Правосла́вныя чи́сты сохрани́т от мирски́х искуше́ний, по́хотей плотски́х, суему́дрия, суеве́рий и наважде́ний вра́жеских. Ей, уго́дниче Бо́жий, не пре́зри нас, моля́щихся тебе́, но помози́ нам ско́рым предста́тельством твои́м, да вся́ких бед, напа́стей и скорбе́й в сей жи́зни вре́менней избежа́вше, кончи́ну непосты́дну обрете́м, и та́ко на земли́ богоуго́дно пожи́вше, жи́зни ра́йския на Небеси́ сподо́бимся, иде́же вку́пе с тобо́ю просла́вим человеколю́бие и щедро́ты в Тро́ице сла́вимаго Бо́га, Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха, во ве́ки веко́в. Ами́нь.