Варлаам

Преподобний Варлаам, у світі Олексій, подвизався у XII столітті на березі Волхова. Він був сином багатих і поважних громадян Великого Новгорода, Михайла та Анни, які вирізнялися благочестивим життям. Вихований під впливом доброчесних батьків, Олексій з ранніх літ відчув особливу схильність до благочестивого та усамітненого життя: цурався ігор і товариства, любив читати священні книги, часто відвідував храм Божий, а вдома проводив час у молитві та пості.

Остерігаючись за здоров’я юного подвижника, батьки вмовляли його не виснажувати себе постом, але преподобний лагідно відповідав їм: «Багато я, любі батьки, читав священних книг, але ніде не знаходив, щоб самі батьки радили своїм дітям щось зле, як ви мені радите. Хіба не дорожче за все для нас Царство Небесне? Але не їжа і питво введуть нас туди, а піст і молитва. Згадайте, скільки було людей після Адама, і всі вони померли і змішалися з землею, а ті, хто догодив Богу доброчесним життям, хто пролив за Христа кров свою і з любові до Христа відрікся від світу, отримали Царство Небесне і всіма прославляються. Тому і я, за допомогою Божою, хочу по своїх силах наслідувати їх». Почувши таку відповідь, батьки здивувалися розуму юнака і надали йому повну свободу жити за своїм бажанням.

Після смерті батьків преподобний, роздавши все своє майно бідним, пішов у пустелю до подвижника Порфирія і прийняв від нього постриг з іменем Варлаам. Шукаючи досконалого усамітнення, преподобний Варлаам вирішив оселитися в глухому місці за 10 верст від Новгорода. Місце це називалося Хутинь (погана місцина) і користувалося лихою славою; за народним повір’ям, тут жила нечиста сила, і всі боялися сюди ходити. Але жодна нечиста сила не страшна рабові Христовому, озброєному нездоланною зброєю — хрестом Христовим, що далеко відганяє всіх ворогів. Підходячи до Хутині, преподобний побачив світлий промінь, що просяяв із гущавини лісу. З цього знамення він зрозумів, що його намір оселитися тут згідний з волею Божою. З почуттям вдячності до Господа вигукнув преподобний словами Пророка: «Оце спокій мій, тут оселюся, бо так Я бажав!» (Пс. 131:14).

Помолившись щиро Господу, спорудив собі преподобний келію посеред глухої хащі. Увесь день він проводив у праці, а ніч — у молитві, суворо постив, носив грубий одяг і вериги (волосяниця преподобного, що зберігається в Хутинській обителі, важить 18 фунтів, а вериги — 8 фунтів). Багато нападів довелося перетерпіти суворому подвижнику від диявола. Намагаючись вигнати пустельника, біси то перетворювалися на різних звірів, зміїв, щоб налякати його, то збуджували проти нього людей, щоб образами змусити його залишити обране місце, то навіювали різні помисли, намагаючись довести його до порушення посту, але преподобний лагідно переносив усі кривди, щирою слізною молитвою та суворим постом приборкував усі ці помисли і руйнував усі хитрощі диявола.

Високоморальне життя св. Варлаама скоро стало відомим у країні, до нього почали приходити і князі, і бояри, і прості люди за порадою та благословенням; багато хто просив дозволу оселитися разом з ним. Хоч як любив усамітнення преподобний, але, пам’ятаючи заповідь Господню про любов до ближніх, згідно з якою кожен передусім має дбати про користь інших, з готовністю і любов’ю приймав усіх, хто до нього звертався. Його суворе нестяжання, любов і поблажливість до тих, хто каявся, лагідне і водночас проникнуте силою щирого почуття слово повчання справляло сильне враження на всіх, хто приходив до нього. Кожен отримував настанову відповідно до свого стану. Начальникам і князям він говорив, щоб завжди пам’ятали про три речі: по-перше, що вони начальствують над людьми такими ж, як і вони самі; по-друге, що начальствувати повинні за законами; по-третє, що вони не завжди будуть начальствувати і що їм також доведеться дати відповідь Богу за свій суд, бо над ними є суд Божий. Ченців він навчав не звеличуватися, якщо вони поставлені наставниками обителі, але ще старанніше працювати для Бога. Уся братія повинна трудитися день і ніч на обраній ниві. Багатим він навіював не забувати, що є вічність із муками для ледачих, і що багатьма скорботами встелений шлях до Царства Небесного. Мирянам і всім взагалі він навіював не віддавати злом за зло, не кривдити одне одного, віддалятися від будь-якої неправди і нечистоти та пам’ятати про свої гріхи.

Кількість ченців, які бажали подвизатися в обителі преподобного, постійно зростала. Св. Варлаам побудував невелику дерев’яну церкву на честь Преображення Господнього в пам’ять про те чудесне світло, що осяяло це місце, коли св. Варлаам прийняв намір оселитися тут. Преподобний своїм прикладом і своїми настановами вів тих, хто жив з ним, до духовного вдосконалення. Він сам обробляв землю, сам збудував собі келію; і досі цілий колодязь, викопаний ним.

За своє доброчесне життя св. Варлаам ще за життя був прославлений від Господа даром прозорливості й чудотворення. Тому архієпископ Новгородський часто звертався до преподобного за порадами. Якось, вирушивши до архієпископа, св. Варлаам побачив на мосту через Волхов великий натовп народу і ката, який готувався скинути в річку засудженого злочинця (звичайна страта в Новгороді в давні часи). Преподобний зупинив ката і просив народ віддати йому засудженого, сказавши: «Він спокутує провини свої в Хутині». Усі відразу одностайно закричали: «Віддайте, віддайте засудженого преподобному отцю нашому Варлааму». Звільнивши засудженого від кайданів, св. Варлаам послав його у свою обитель. Через деякий час врятований від страти прийняв чернецтво і, проживши благочестиво в обителі, упокоївся.

Але в іншому подібному випадку св. Варлаам вчинив інакше. Довелося йому знову проїжджати мостом, коли готувалися скинути засудженого. Родичі й багато хто з народу, побачивши преподобного, благали його врятувати засудженого, але він, не звертаючи уваги на всі прохання, звелів візнику швидше їхати, і страта відбулася. Такий вчинок святого здивував народ. «Що це означає? — говорили всі між собою. — Одного преподобний врятував від страти, хоча його і не просили про це, а іншого не схотів, попри всі благання». Учні св. Варлаама після повернення в обитель просили його пояснити цей вчинок. «Суди Господні, — відповідав преподобний, — безодня глибока. Господь усім бажає спасіння і не хоче смерті грішника. Перший був засуджений справедливо, але після засудження усвідомив свої гріхи, і Господь визволив його від смерті через моє негідне прохання, щоб дати йому час покаятися і спокутувати свої гріхи, що він і виконав в обителі. Другий же був засуджений безневинно, але Господь попустив йому померти, щоб згодом він не став злою людиною; тепер же, померши безневинно, він отримав від Господа вінець мученицький. Така таємниця судів Божих: "Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?" (Рим. 11:33–34)».

Одного разу в пустелю до преподобного прибув князь Ярослав. Св. Варлаам, благословляючи його, сказав: «Будь здоровий, княже, і з благородним сином твоїм». Це вітання здивувало князя, який ще не знав про народження немовляти. Отримавши невдовзі радісну звістку про народження сина, він просив преподобного бути восприємником новонародженого, на що св. Варлаам погодився охоче. Це було в 1190 році.

Володіючи даром прозорливості, преподобний намагався застерегти братію від гріховних падінь. Якось монастирські рибалки серед безлічі дрібної риби впіймали великого осетра і сховали його, бажаючи продати, а преподобному принесли лише дрібну рибу. Подивившись на них з посмішкою, св. Варлаам сказав: «Ви принесли до мене дітей, куди ж сховали їхню матір?». Збентежені цим лагідним викриттям, рибалки впали до ніг преподобного, просячи прощення. Навчаючи інших утримуватися від спокус, преподобний суворо стежив за собою, молитвою і постом приборкуючи в собі будь-який злий помисел. Одного разу принесли преподобному свіжу рибу. Йому захотілося скуштувати її, але, приборкавши в собі це бажання, він звелів приготувати рибу і покласти в посудину в келії. Три дні він провів у суворому пості й молитві. На четвертий день святий відкрив посудину з рибою і, побачивши там безліч черв’яків, сказав: «Варлааме, Варлааме! Усяка істота після свого розкладу обертається в тління; подобає і нам розрішитися від усякого насолоджування їжею і пристрасті до цього життя. Якщо ж хочеш тут їсти солодку їжу і пити солодке питво, то навіщо і чорноризцем називаєшся? Ти вже відлучився від світу в пустелю, щоб служити Творцеві своєму». Сказавши це, він викинув рибу, і помисел про солодку їжу більше не змучував його.

Особливо визначний випадок прозорливості св. Варлаама залишився назавжди пам’ятним у Новгороді. Преподобному довелося бути у Новгородського архієпископа. При прощанні архієпископ звелів йому побувати через тиждень. Св. Варлаам відповів: «Якщо Бог благословить, я приїду до твоєї святині на санях у п’ятницю першого тижня посту свв. апостолів Петра і Павла». Здивувався архієпископ такій відповіді. І справді, напередодні визначеного дня в ніч випав глибокий сніг і в п’ятницю цілий день був сильний мороз. Преподобний на санях приїхав у Новгород до архіпастиря. Бачачи смуток архієпископа з нагоди такої безчасної негоди, внаслідок якої могли вимерзнути хліби, св. Варлаам сказав йому: «Не журися, Владико, не сумувати, а дякувати Господу потрібно. Якби Господь не послав цього снігу і морозу, то був би голод у всій країні, яким Господь хотів покарати нас за гріхи наші, але за молитвами Богородиці і святих умилосердився над нами і послав мороз, щоб перемерли черв’яки, що підточували коріння хлібів. На ранок же настане знову тепло, сніг цей розтане і напоїть землю. З милості Господа, буде врожай». Наступного дня, як передбачав св. Варлаам, настало тепло. Архієпископу принесли з поля житні колосся з корінням, на яких виявилося безліч вимерлих черв’яків. І був того року нечуваний урожай.

Окрім дару прозорливості, Господь прославив Свого угодника даром чудотворення. Поблизу обителі св. Варлаама жив один селянин, який мав сина. Він особливо шанував преподобного, часто приходив у монастир слухати бесіди його і надсилав на монастирські потреби скільки міг. Син цього селянина захворів, і не було надії на його одужання. Тоді батько, взявши хворого сина, поніс його в обитель преподобного. Але на дорозі хлопчик помер. З гірким плачем підійшов засмучений батько до келії преподобного і сказав: «Я сподівався, що за твоїми молитвами син мій одужає, але отримав велику скорботу. Краще було б для мене, якби він помер удома, ніж на дорозі». Св. Варлаам сказав йому: «Даремно ти плачеш і журишся. Хіба ти не знаєш, що на всіх чекає смерть і загальний суд, і як захотів Господь, так і вчинив. Тому, возлюблений, не сумуй про це, а йди приготуй усе потрібне до поховання». Тим часом св. Варлаам, зворушений його горем, схиливши коліна, почав щиро молити Господа воскресити отрока, і Господь почув молитву Свого угодника — померлий ожив. Батько з подивом побачив сина свого, який сидів на ліжку преподобного абсолютно здоровим. З радісними сльозами припав він до ніг св. Варлаама, дякуючи йому і прославляючи Бога, що діє чудесами у святих Своїх. Не бажаючи слави людської, св. Варлаам намагався приховати скоєне чудо і сказав селянинові: «Ти, як я бачу, помилився і від сильного суму, втративши здоровий глузд, не зрозумів дійсності. Син твій і не вмирав, і не воскресав, але, знемігши дорогою від холоду, впав у безпам’ятство, а ти подумав, що він помер. Тепер же, зігрівшись у теплій келії, він прийшов до свідомості, а тобі здається, що він воскрес». Але селянин ніяк не міг погодитися з таким поясненням. «Навіщо ти, угоднику Божий, хочеш приховати від мене чудо? — сказав він святому. — Я добре знаю, що син мій був мертвий. Якби я не бачив ясно, що він помер, не став би готувати все потрібне до поховання». Тоді преподобний суворо заборонив йому розповідати про скоєне чудо за його життя, попередивши, що якщо він розповість кому-небудь про це, то і сам позбудеться милості Божої, і знову втратить сина. Радіючи і прославляючи Бога та Його угодника Варлаама, повернувся селянин у дім свій.

Незадовго до своєї кончини преподобний закінчив будівництво кам’яного храму на честь Преображення Господнього замість колишнього дерев’яного. Передбачаючи свою кончину, св. Варлаам призвав до себе всю братію і сказав: «Настав час, діти мої, мого відходу до Господа, але я не залишу вас сиротами і завжди буду з вами духом, і, якщо будете жити в любові, то монастир цей і після моєї смерті не матиме ні в чому нестачі». Плакали невтішно ченці, прощаючись зі своїм улюбленим наставником, але преподобний умовляв їх не сумувати, а молитися за нього. У своїй останній бесіді він з батьківською любов’ю переконував їх не слабнути в подвигах посту і молитви, оберігати душу свою від будь-яких злих помислів, але жити так, щоб кожного дня бути готовими до смерті. «Ввіряю вас насамперед у руки Божі, — сказав він братії, — доглядачем же душ і тіл ваших залишаю ігумена Антонія, який зараз перебуває в Єрусалимі». За даром прозорливості преподобний побачив Антонія, що наближався до обителі. Преподобний Варлаам із благословенням вручив йому своє стадо і мирно спочив 6-го дня листопада 1192 року.

Звістка про кончину гаряче улюбленого і шанованого всіма преподобного Варлаама сильно засмутила всіх жителів Новгорода. На поховання його прибув архієпископ Новгородський з усім духовенством, ченці з усіх монастирів і майже всі жителі міста, всякого віку, статі та стану. Плач народу заглушав поховальні піснеспіви. За цю народну любов преподобний віддав любов’ю: багато хворих отримали зцілення. День цей залишився пам’ятним для народу, і в монастирі преподобного досі зберігається звичай у день його кончини роздавати милостиню всім убогим, скільки б їх не приходило, за заповіддю святого Варлаама, який звелів приймати всіх мандрівників, годувати їх і спочивати.

Господь дарував святому Варлааму дар чудотворення і після його кончини, так що всі, хто приходить із вірою до гробу угодника, отримують просиме. Важко й описати всі численні чудеса святого Варлаама. Один сліпий, який довго страждав і багато без успіху лікувався від своєї хвороби, просив привести його в монастир св. Варлаама. Під час співу молебню Богоматері сліпий щиро молився біля гробу преподобного. Коли ж заспівали: «Владичице, прийми молитви рабів Твоїх…», він раптом побачив гріб преподобного. Не сміючи вірити своєму зціленню, він підійшов до гробу і торкнувся його. З почуттям живої радості та вдячності до святого він оголосив усім про своє чудесне зцілення, і всі прославили Господа та Його угодника.

Одна людина, що мала велику віру до преподобного, вирушила водою разом із дружиною поклонитися мощам його; на зворотному шляху з монастиря човен перекинувся, і він потонув. Рибалки сусіднього селища з великими труднощами відшукали його тіло і витягли сітями. Побачивши потонулого, дехто ремствував на преподобного, що не врятував від смерті людину, яка приходила до нього з вірою. «Прийшовши до мощів преподобного, людина ця сподівалася отримати здоров’я і довголіття, — говорили вони, — а замість того загинула такою несподіваною смертю. Краще б йому було не приходити і не молитися, ніж, помолившись, так померти». Але Господь не попустив ганьби на Свого угодника. Потонулий несподівано встав, прославляючи Бога і святого Варлаама.

У 1408 році Новгородський князь Костянтин тяжко захворів, так що втратили будь-яку надію на його одужання. Він звелів віднести себе в обитель св. Варлаама. Без пам’яті принесли князя до гробу преподобного, а наближені стали думати про поховання. Але благоговійні ченці втішали їх надією на допомогу св. Варлаама. «Віруйте тільки в Бога і покладіть надію на преподобного, який подасть зцілення князю», — говорили вони. Здійснивши молебень біля гробу святого, ігумен і братія вирушили на трапезу, залишивши хворого в церкві. Раптом він став абсолютно здоровим, ніби пробудившись від глибокого сну. Отримавши звістку про це, ігумен і братія поспішили до церкви і знайшли князя здоровим, який молився біля гробу преподобного.

У 1445 році великий князь Василь Темний із синами прибув у Новгород. Там небезпечно захворів улюблений постільничий князя Григорій і вісім днів лежав без їжі. Уві сні він відповідав ніби тим, хто запитував його, хоча з ним ніхто з присутніх не розмовляв. Коли він прийшов до свідомості, його запитали, з ким він розмовляв. Григорій відповів: «Лежачи на ліжку, я думав, як би мені побувати в обителі св. Варлаама, щоб помолитися біля його гробу. Раптом я почув голос, що йде до тебе сам чудотворець. Я побачив, що до мене йде св. Варлаам із хрестом у руці. Підійшовши до мене, преподобний сказав: "Ти молишся Миколі Чудотворцю і мене закликаєш на допомогу, не знаючи мене, і канон мій, і житіє списав, навіть дав обітницю постригтися в монастирі моєму. Молися й надалі Миколі Чудотворцю, а я твій помічник. Тепер же, побачивши мене, будь мені вірним: я тебе позбавлю від твоєї хвороби"». «Тому прошу вас, — продовжував Григорій, — відвезіть мене в обитель преподобного Варлаама, якщо навіть смерть спіткає мене тут, поховайте мене в його обителі». За цим проханням хворого поклали в сани і повезли в монастир. Дорогою він помер. Ті, хто супроводжував його, не знали, як вчинити: чи везти тіло в обитель, чи відвезти до батьків. Але, виконуючи прохання померлого, вирішили відвезти його в обитель. Біля монастирських воріт мертвий несподівано ожив і голосно вигукнув: «Я був мертвий, і нині тут!». Ті, хто супроводжував його, почали запитувати, але він не міг більше нічого сказати. Почувши про це чудо, ігумен Леонтій і братія зібралися в церкві і відслужили молебень біля гробу преподобного Варлаама. Той, хто ожив, стояв на ногах, але був німим. Коли ж його ввели в келію і за його проханням принесли ікону св. Варлаама, юнак, наблизившись до ікони, раптом заговорив. Зі сльозами дякував він преподобному за своє зцілення і розповів ігумену та братії про те, що сталося з ним: «У годину смерті бачив я навколо себе безліч бісів, і один із них тримав сувій, де були записані гріхи мої. Але святитель Миколай, відганяючи від мене демонів, сказав: "Небагато добрих справ його важать більше, ніж гріхи його, у яких він до того ж покаявся духовному отцю". Тоді біси зникли, з’явилися Ангели, і один із них повів мене в світле місце, де росло безліч прекрасних дерев. Тут я побачив преподобного Варлаама з палицею в руці, як зображений він на іконі. Підійшовши до мене, він сказав: "Григорію! Я не встиг прийти до тебе при відході твоєму. Тепер чи хочеш ти залишатися тут?". "Хочу тут перебувати", — відповів я. Св. Варлаам сказав: "Добре було б залишитися тобі тут, але сумуватимуть батьки твої; іди втіш отця і матір". Взявши мене за руку, преподобний повів мене, а Ангел ішов попереду в дияконському одязі. Пройшовши повз квітучі дерева, Ангел зник, а преподобний, осяявши мене хрестом та іконою святителя Миколая, сказав: "Через сім років ти будеш у мене" — і став невидимим, а я ожив». Це чудо сталося 31 січня 1445 року.

Чудеса, що відбувалися біля гробу преподобного Варлаама, спонукали Новгородського архієпископа Євфимія розпочати огляд святих мощів його. З благоговінням приступив до цього архієпископ. Призвав до себе Хутинського ігумена Тарасія, він заповів триденний піст і молитву в обителі, і сам постив та молився ці дні. Через три дні архієпископ з ігуменом і одним іподияконом увійшли в храм, з молитвою зняли кам’яну кришку з гробу і побачили чесне тіло преподобного абсолютно нетлінним: обличчя і борода його були подібні до зображення на іконі, що стояла над гробом. Усі прославили Бога, а іподиякон, вражений чудом, прийняв чернецтво. Це було близько 1452 року. Мощі преподобного і після того залишилися закритими.

У 1471 році великий князь Московський Іоанн III, завоювавши Новгород, прибув у Хутинську обитель поклонитися святому Варлааму. «Чому не відкривають гробу святого?» — запитав він ігумена Нафанаїла. «Здавна ніхто не сміє бачити мощі чудотворця, — відповідав ігумен, — ні для князів, ні для архієпископів, ні для бояр не відкривають їх, поки Господу не буде завгодно виявити на те Свою волю». Тоді великий князь гнівно сказав: «Ніхто зі святих не ховається, але вони всюди по вселенній явні бувають, щоб кожен християнин міг із вірою приходити до святих мощей, цілувати їх і отримувати захист. Відкриті мощі святителя Миколая в Барах, а також у Царгороді вселенський патріарх у свято Різдва Предтечі всенародно піднімає чесну руку його». З цими словами він грізно наказав відкрити гріб, гнівно вдаряючи при цьому жезлом об землю. Але Господу завгодно було напоумити князя, що всі сильні світу цього ніщо перед лицем Господа. Ледь тільки почали піднімати кам’яну дошку і копати землю, як із гробу святого вийшов густий дим і потім полум’я, що обпалило стіни храму. В жаху кинувся князь зі своєю свитою геть із храму, впустивши жезл, яким гнівно вдаряв землю. На пам’ять про чудо в обителі зберігається цей жезл.

Один чернець Тарасій вночі готував свічки для ранкового богослужіння в храмі, де знаходяться мощі св. Варлаама. Раптом він бачить, що самі собою запалилися свічки над гробом святого і перед іконами, розгорілося вугілля в кадилі, і храм наповнився пахощами. Потім Тарасій побачив, що преподобний встав із гробу і, ставши посеред храму, довго молився за великий Новгород, щоб людинолюбний Господь відвернув від нього гнів Свій і позбавив від покарання, яке на нього чекало. В жаху Тарасій упав до ніг преподобного. Св. Варлаам, піднявши його, сказав: «Не бійся, брате Тарасію, хочу відкрити тобі люте горе, яке готує Господь Великому Новгороду за те, що він сповнився неправди. Зійди на церковну покрівлю і подивися, що нині діється над Новгородом». Тарасій побіг і побачив, що води озера Ільмень піднялися високо і готові затопити Новгород. Св. Варлаам зі сльозами молився Господу про спасіння міста. Потім він знову послав Тарасія дивитися на місто. Тарасій побачив безліч Ангелів, які кидали вогняні стріли на натовпи чоловіків, жінок і дітей. Преподобний знову став зі сльозами молитися і потім сказав: «Молитвами Владичиці нашої Богородиці і всіх святих Господь помилував Новгород від потопу, але в ньому буде сильний мор на людей». Втретє послав святий Варлаам Тарасія дивитися на місто. Той побачив вогняну хмару, яка йшла на місто. «Брате Тарасію! — сказав преподобний. — Після мору буде велика пожежа в Новгороді, і вся торгова сторона його згорить». Після цього святий повернувся в свій гріб, свічки і фіміам згасли самі собою. Усе передбачене справдилося. Через чотири роки після цього одкровення Тарасію, у 1509 році, був мор і сильна пожежа в Новгороді.

Таким чином св. Варлаам і після свого упокоєння не залишав без допомоги і свою обитель, і батьківщину — Новгород, а разом з цим був теплим молитовником і за всю Руську землю. Відома також допомога преподобного в духовному житті жителів Новгородської землі. Великому князю Московському Василю Іоанновичу було явлення: уві сні він побачив преподобного Варлаама, який сказав йому, що в Новгороді три обителі не мають пастирів: Хутинська, св. Георгія і св. Антонія, і братія в них живуть зле. (Митрополитом на Русі був Варлаам). Саме тоді ж до Москви були послані ченці з проханням направити настоятелів у ці монастирі (в Новгороді в цей час не було архієпископа). Це було в 1517 р. Великий князь негайно ж звелів призначити настоятелів у зазначені монастирі. З того часу великий князь став особливо шанувати преподобного Варлаама, і преподобний нерідко з’являвся йому уві сні та зміцнював його в боротьбі з ворогами, так що свої перемоги над ними великий князь приписував допомозі св. Варлаама. Але пам’ять св. Варлаама почали святкувати в Москві набагато раніше. У 1461 р. був освячений при церкві св. Іоанна Предтечі біля Боровицьких воріт приділ в ім’я св. Варлаама Хутинського. У самій же обителі Хутинській храм на честь св. Варлаама побудований у 1410 році.

Переселившись у небесну обитель, св. Варлаам за своєю обіцянкою не залишав своєю опікою влаштовану ним земну обитель. Він суворо стежив за виконанням ченцями даного ним статуту і нерідко, з’являючись сам, карав або допомагав їм. Ігумен Сергій, який прибув у Хутинський монастир із московського Андронієвого монастиря, вів нестримане життя, був немилостивий до бідних і заборонив приймати мандрівників. Преподобний не потерпів такого порушення своєї заповіді. Одного разу під час всеношного бдіння один із ченців побачив, що св. Варлаам, вставши з гробу, підійшов до Сергія, відняв у нього жезл і покарав ним ігумена. Як мертвий, упав негідний ігумен, братія віднесла його в келію, де він через тиждень помер.

Таким самим чином покарав преподобний і іншого ігумена, Никифора, за порушення заповіді про милосердя до бідних. У сьомий рік правління Никифора обителлю почався сильний голод у Новгородській землі. Безліч бідних людей приходили в обитель св. Варлаама і зі сльозами просили хліба, але ігумен Никифор звелів відігнати їх і замкнути ворота. Вночі з’явився йому св. Варлаам із жезлом у руці і сказав: «Навіщо ти так немилосердно вчиняєш із бідними? Вони знемагають від голоду і близькі до смерті, а ти не тільки не дав їм їжі, але й ворота обителі замкнув. А я заповів усім, хто живе в моїй обителі, насамперед любити одне одного, годувати і спочивати жебраків і мандрівників, що приходять в обитель. За таке милосердя, з благодаті Христової, обитель моя ніколи не зубожіє. Ти ж своєю скупістю і нелюбов’ю образив Христа, допустив піти з нашої обителі багатьом голодними і знеможеними». Сказавши це, преподобний покарав ігумена жезлом. З тієї хвилини Никифор відчув розслаблення в руці й нозі, так що мусив залишити управління монастирем і віддалитися в Чудів монастир, де він покаявся у своєму гріху і отримав зцілення за молитвою св. Варлаама.

У монастирі св. Варлаама був чернець Тарасій, іконописець, благообразний на вигляд і такий, що відрізнявся душевними чеснотами, так що братія доручила йому монастирську скарбницю. Але Тарасій за короткий час змінився вдачею, почав упиватися вином, яке тримав у себе в келії, і не хотів допомагати бідним. За заповітом св. Варлаама 6 листопада, у день його кончини, з монастирської скарбниці повинні були роздавати милостиню всім бідним, скільки б їх не прийшло в обитель. Тарасій не видав бідним нічого в той день, а сам, залишивши навіть літургію, бенкетував зі своїми друзями. У той час, коли Тарасій сидів за столом із друзями у своїй келії, з’явився йому преподобний і суворо почав дорікати за зле життя і невиконання його заповіді. Преподобний жорстоко покарав Тарасія жезлом, і той упав на землю. Його підняли, думаючи, що він впав у тяжку хворобу, але він розповів усім про видіння, що йому було, і покаявся у гріху своєму.

Такому ж покаранню від преподобного піддався і чашник монастирський, який не хотів давати вина братії в необхідних випадках, а сам постійно напивався доп’яна. Св. Варлаам з’явився нечестивцю і покарав його жезлом, після чого той помер у розслабленні. Келар Іоасаф вів нестримане життя, упиваючись монастирським вином і медом, і був жорстоко покараний преподобним. Одного разу Іоасаф, перебуваючи в погребі, пив там вино. Раптом з’явився йому св. Варлаам і з гнівом сказав йому: «Чи так, старче, слід жити тобі? Хіба дозволяє статут безчасно пити, їсти і насолоджуватися солодкими медами та наїдками, як ти вчиняєш, не дбаючи про своє спасіння? Не для того нас Господь створив, щоб ми їли і пили, одягалися в різний одяг і догоджали цьому тлінному тілу, а для того, щоб постом, молитвою, покаянням, сльозами і милостинею догоджали Богу. А ти не боїшся Страшного суду і вічних мук, упиваючись і ще насміхаючись над іншими, що живуть за статутом монастирським?». Після цього преподобний почав бити його жезлом, кажучи: «Покайся, окаянний, і навернися до Бога; якщо ж не покаєшся, то загинеш злою смертю». З того часу Іоасаф впав у розслаблення. Братія принесли його ледь живого до церкви і стали співати молебень. За молитвами братії келар отримав зцілення. Але, забувши про напоумлення, через деякий час Іоасаф знову став вести нетверезе життя і знову був покараний. З Москви прийшов багатий купець на поклоніння св. Варлааму і запропонував щедру трапезу всій братії. Як тільки нетверезий келар хотів випити заздоровну чашу, відразу ж упав на землю і помер.

У Новгородській землі настав сильний голод. У цей час у Хутинській обителі був будівничим якийсь Досифей. Він заборонив келарю роздавати хліб жебракам і годувати мандрівників в обителі. Восени з усіх монастирських полів було звезено хліб і наповнено ним усі житниці. Одного разу дяк житний, Феодор, увійшовши в головну житницю, яка була в саду, побачив, що хліба значно поменшало. За кілька днів хліба поменшало до ста мір. Феодор оголосив про цю незвичайну втрату ключнику Савватію і будівничому Досифею. Оглянувши уважно житницю і не знайшовши ніяких пошкоджень, Досифей зрозумів, що св. Варлаам викриває його гріх — порушення ним заповіді преподобного про милосердя до бідних. Тоді він, як і раніше, звелів роздавати хліб жебракам і годувати мандрівників. І що ж? Через три дні після цього розпорядження ключник Савватій, увійшовши в ту саму житницю, знайшов її повною хліба.

Чернець Агапій, який був пекарем хлібів для братії, мав звичай спати на квашні, в якій розчиняв хліби, не думаючи про те, що розчин цей освячується благословенням священика і святою водою. Св. Варлаам, з’явившись йому, викрив його неблагоговіння, погрожуючи жорстоким покаранням, якщо той не залишить своєї злої звички. Жахнувся чернець і хворів цілий тиждень. Коли ж хворого принесли до гробу святого і відслужили молебень, з’явився йому знову преподобний Варлаам і, зціливши його від хвороби, сказав: «Ось ти тепер здоровий; надалі не гріши, щоб не сталося з тобою чогось гіршого».

Суворий до порушників статуту, св. Варлаам водночас був милостивий до тих ченців, які виконували свої обов’язки, і з’являвся швидким помічником у потребах та хворобах. Так, він зцілив пономаря Іону, який довго хворів, з’явившись йому уві сні і сказавши: «Не сумуй більше, Іоно, про свою хворобу: ось ти тепер здоровий». Прокинувшись, Іона відчув себе абсолютно здоровим. Інший чернець, Іринарх, який відрізнявся богобоязливим життям, три роки був серйозно хворий, так що близький був до смерті й готувався до неї. Якось уночі хворий забувся і побачив, що йде до нього св. Варлаам у священичому облаченні з хрестом у руці, а за ним диякон із кадилом і братія з іконами та свічками. Увійшовши в келію Іринарха, преподобний звелів поставити ікони, запалити свічки і благословив хворого зі словами: «Ось ти здоровий, брате Іринарху, не гріши, молися Богу, Пресвятій Богородиці і мене закликай на допомогу». Після цього св. Варлаам став невидимим. Прокинувшись, Іринарх відчув себе здоровим.

У однієї селянки, що жила біля річки Мста, був десятирічний син глухий, німий і сліпий. Взявши його з собою, жінка пішла в Хутинський монастир помолитися св. Варлааму. Коли вони підійшли до воріт монастиря, отрок раптом прозрів і промовив: «Чи це Хутинь-монастир?». Здивована мати з радістю побачила, що за молитвою угодника Божого син її отримав усе, чого позбавлений був від народження, — став бачити, чути і говорити. Зі сльозами вдячності припала вона до гробу чудотворця і розповіла про чудо, що сталося, архієпископу Макарію, який у цей час прийшов в обитель із хресним ходом із Новгорода.

Син одного новгородського боярина, Єлевферія, отрок Симеон був розслаблений і не володів правою рукою, не говорив. Благочестива бабця його Євдокія привезла хворого в обитель преподобного Варлаама і щиро благала його про допомогу. Під час читання Євангелія на молебні раптом хворий встав прямо на обидві ноги, почав хреститися правою рукою і говорити.

У Новгороді поблизу Нікольського монастиря жив один ремісник Григорій, у якого дружина Мамелфа 12 років страждала від розслаблення, не володіючи ні руками, ні ногами. У середу першого тижня посту свв. апостолів Петра і Павла вночі з’явилися їй уві сні два світлозарні мужі. Один із них був в архієрейському облаченні, тримав у руці чашу зі Святими Тайнами і, причастивши хвору, став невидимим. Інший же був старець у чернечому одязі. Старець запитав хвору: «Чи знаєш ти, Мамелфо, святителя, який причастив тебе Св. Тайн Тіла і Крові Христової?». Хвора смиренно відповідала: «Ні, отче святий, я, грішна, у своїй хворобі і себе не знаю, а тим більше не можу знати, хто він. Бачила його тільки в святительському одязі. Бачила я його в незвичайному світлі, сяючим, як сонце, чого мій розум не може осягнути; чи мені, грішній, знати його ім’я?». Тоді старець сказав їй: «Це святитель Миколай Чудотворець». «А ти хто, святий отче?» — запитала його хвора. «Я Варлаам, ігумен Хутинського монастиря, — відповідав їй той, хто з’явився, — тепер встань і йди за мною. Коли ж прийде твій чоловік, розкажи йому про те, що ти бачила, і проси, щоб він у п’ятницю, коли буде хресний хід у мою обитель, звів тебе туди, і біля мого гробу отримаєш зцілення». Сказавши це, св. Варлаам став невидимим. Хвора відразу ж відчула полегшення. У п’ятницю вона разом із чоловіком прибула в монастир св. Варлаама. Помолившись біля його гробу і приклавшись до ікони, вона отримала повне зцілення.

У монастирі св. Варлаама жив один чернець, сріблолюбний і сластолюбний, який ніколи не допомагав бідним від щедрих дарів, які приносили йому з міста родичі. Трапилося йому одного разу з цими дарами прийняти отруту, і він лежав при смерті. Вночі уві сні він побачив себе в церкві, де знаходяться мощі св. Варлаама. Преподобний підійшов до нього, почав дорікати за нестриманість у їжі, що була причиною його хвороби, за його скупість і немилосердя до бідних, і сказав йому, що якщо він покається у своїх гріхах і змінить своє нестримане життя, то отримає прощення і зцілення від хвороби. Потім св. Варлаам звелів йому покликати священика, відслужити молебень і випити святої води. Коли хворий виконав повеління преподобного, то отримав зцілення. З того часу він проводив своє життя в пості, молитвах і щиро допомагав бідним.

Чернець Тихон, який займав пономарську посаду в обителі св. Варлаама, близько двох років страждав від тяжкої хвороби, так що не міг нагнутися до землі або підняти що-небудь. Часто молився Тихон біля гробу преподобного, але не отримував зцілення. Одного разу, будучи сам у церкві, він, приступивши до гробу святого, ніби з докором сказав: «Угоднику Христовий і чудотворцю Варлааме! Чужим, які здалеку приходять до тебе, страждальцям від різних недуг, ти щедро подаєш зцілення від усіх хвороб, а мене, присного твого раба, не зцілюєш. Помилуй же мене, святий угоднику Христовий і зціли від хвороби моєї!». У ту ж хвилину хворий відчув досконале зцілення.

Клірик храму Софії в Новгороді, Пантелеймон, родич архієпископа Геннадія, впав у розслаблення, перестав говорити і три роки лежав без руху. У п’ятницю першого тижня посту свв. апостолів Петра і Павла, коли відбувається хресний хід у монастир, привезли туди і цього розслабленого, і поклали біля гробу св. Варлаама. Раптом хворий побачив, що св. Варлаам вийшов із гробу і опалив його вогнем. Від страху хворий схопився і скрикнув: «Святий чудотворцю Варлааме! Помилуй мене і зціли від цієї хвороби!». Преподобний сказав йому: «Ось ти тепер здоровий і не гріши надалі». Сказавши це, св. Варлаам став невидимим. Раптово хворий одужав і розповів усім про своє видіння.